Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі · “Боротьба Росії проти України тривала століттями і досі триває”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

«Що ви думаєте про Україну?» Виступ на обговоренні книжки Юрія Щербака “Україна в епоху війномиру”

Слово Просвіти, №06 за 2020 рік

Заслуговує критичної оцінки недолугість зовнішньої політики Зеленського. Має рацію автор, що не слід надіятися у вирішенні питання анексованого Криму й частини окупованого Донбасу на продажні держави Європи — Німеччину й Францію. Як поводиться канцлер Німеччини Меркель, яскраво свідчать сказані нею слова Путіну про необхідність добудови (всупереч накладеним США санкціям) “Північного потоку-2”. Викликає обурення заява в Ізраїлі президента Франції Макрона, що він цілком погоджується з усім, що говорив під час виступу його “друг” (!?) Путін. Зеленському треба зрозуміти, що не слід надіятися на малонадійних учасників переговорів у форматі нормандської четвірки, і що не до Оману (держави, яка не має у світі авторитету) слід їхати, а повсякденно зміцнювати відносини з вірним союзником Української держави США — найбільшої світової потуги в світі. Хоч би як намагався ЄС довести свою силу, порівняно зі США Європа має вигляд карлика. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти військові бюджети на 2020 рік. Військовий бюджет Франції — 44,3 млрд доларів, Німеччини — 35,8 млрд доларів, а всіх країн ЄС разом військовий бюджет — 219 млрд доларів, тоді як президент США Трамп підписав оборонний бюджет США на 2020 рік у сумі 738 млрд доларів. Порівняймо цю вражаючу суму з бюджетом Росії — 51,8 млрд дол., тоді як військовий бюджет на 2020 рік порівняно невеликої по території Японії — 240 млрд доларів перевищив воєнний бюджет великого Китаю 233 млрд дол. (порівняно з попереднім роком Китай збільшив видатки на оборону). На цьому тлі про військовий бюджет України в доларах соромно говорити, — він краще звучить у національній валюті — 240 млрд грн. Отже ситуація в Україні складна, якщо не сказати катастрофічна. Провал в економіці, провал у галузі зовнішньої політики, провал кадрової політики й політики в галузі культури. Некомпетентні заяви Зеленського про необхідність перейменування вулиць і осудження встановлення пам’ятників видатним діячам української історії викликають запитання “Камо грядеши, Україно?”. Під час виборчої кампанії Зеленський на критику його політичної недосвідченості майбутній президент України заявив: “Якщо відчую, що не справляюсь з обов’язками президента, піду у відставку”. Настав час нагадати президенту Зеленському його обіцянку. Тим паче, що відповідна петиція, розміщена громадськими діячами на сайті Офісу президента за кілька годин набрала необхідну кількість підписів. Шановне товариство! Вважаю, нам треба сьогодні ще раз подякувати Юрієві Щербаку за книжку “Україна в епоху війномиру”, що її в першому нашому обговоренні я назвав “Новою Біблією нашого народу”. Юрій Щербак показав нам видатних американських політиків, твори яких він не тільки читав, але, будучи послом України у США, мав нагоду розмовляти зними. Певна річ, він ставив кожному з них одне питання: “Що ви думаєте про Україну?” Всі вони схарактеризували Україну як пригноблену Москвою європейську націю, яка бореться за свою державність і свободу. Всі вони сказали, що царська і комуністична Росія ненавиділа Україну найбільше з усіх поневолених нею народів. Чому? А тому, що мета російської імперії — підпорядкувати собі Польщу та інші країни Центральної Європи — не може бути виконана доти, доки не зникне Україна з дороги російських армій, спрямованих на завоювання всього, ворожого до Росії, Заходу”. Мрія Росії про розширення своєї влади від Тихого до Атлантичного океану не може бути здійснена, доки Україна не буде знищена, як і її мова й держава. Боротьба Росії проти України тривала століттями і досі триває. Моєму поколінню пощастило. Ми створили Народний Рух України, тобто обставини, коли вже жодна сила не здатна була зупинити проголошення самостійної України. Але Рух розвалився, бо його утворили письменники, а дисиденти, що вважали себе справжніми вождями України й безперечно мали право бути ними, не здатні були об’єднатися. Ми нація, яка сама себе знищує своїми внутрішніми примітивними чварами. Мені довелось стояти на колінах перед Левком Лук’яненком і В’ячеславом Чорноволом на стотисячному мітингу в Тернополі, і просити їх уступити один одному місце на президентських виборах. “Не діліть народу нашого, дайте йому можливість голосувати, але тільки за одного з вас двох. Той, хто помре з вас, даючи право іншому бути президентом України, житиме у віках, як справжній патріот!” Так я кричав — не послухали, програли обидва. Президентом став Леонід Кравчук... Не без допомоги Росії президентом України стає Янукович, який наказує розстріляти Небесну Сотню і просить Путіна вислати в Україну російську армію, щоб його, Януковича, врятувати від повсталого українського народу. Путін прислав “зелених чоловічків” до Криму, щоб захопити півострів — і це їм вдалось, бо справжнього збройного опору вони там не зустріли. Постаралась Ю. Тимошенко, агітуючи наших генералів не стріляти в росіян. Наш теперішній уряд намагається не те, щоб забути злочин Януковича, але навіть виправдати його хоче. А нашому президентові Зеленському, щоб йому повірила українська нація, належить ще усвідомити, що наш народ ніколи не згодиться з капітуляцією перед Путіним. А в нашому парламенті зникло слово правди. Партія “Слуга народу” стежить тільки за тим, щоб мовчки проголосувати за сформульовані рішення головою Верховної Ради, нашим земляком з Бердичева паном Разумковим. А хто ті рішення остаточно редагує? Президент чи його радники, неприховані, відверті прихильники путінської Росії? Після того, як пан Зеленський запевнив Україну, що стрілянина на сході зникне з перших же днів нового 2020 р., хто, як не він, має відповідати за вбитих уже в січні московськими військами наших воїнів? У нашому парламенті є три демократичні фракції: “Європейська солідарність”, “Голос” і “Батьківщина”, але згоди міцної між ними нема. На жаль, у парламенті нема і наших державників Тягнибока, Кошулинського, Іллєнка, а чому нема? А тому, що їм не вистачило мудрості приєднатися до Петра Порошенка, коли його армія в Києві, на параді заспівала гімн Організації Українських Націоналістів. І тут нам знов треба подякувати Юрієві Щербаку за те, що він справедливо назвав український націоналізм демократичним настроєм нашого європейського народу, що віками обороняв, обороняє та оборонятиме нашу державність і свободу. Я вдячний Володимирові Василенку, світового визнання юристові, за те, що він запропонував нам у теперішні заплутані часи звернутися за порадою до нашого і європейського світоча Івана Франка. Нам треба наново читати, обговорювати в громадах усіх наших міст і селищ твори Мойсея України. Нам треба відчути глибокий сором за те, що досі не збудували в Києві гідний пам’ятник Іванові Франку так, начебто навіки послухали Лєніна, що ненавидів і вчив ненавидіти нашого найвидатнішого державника і пророка. Дмитро ПАВЛИЧКО ня реальних світових проблем. І щоб у нього був справді український погляд на світ. Щербак сам-один пише такі книжки. Ось цей ряд: “Україна: виклик і вибір”, “Україна в зоні турбулентності”, “Україна в епіцентрі світового шторму”. І ось — підсумок. Саме ця книжка. В ній, як зрозумів читач, не тільки про війномир. Ця книжка — подія нашого дня. Засторога для безголових оптимістів. Категоричний імператив для тих, хто ще не втратив здатність думати.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин