Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Просвіта” відродилася в Незалежній Україні, · саме у Львові”. Історія «Просвіти» · с. 4сторінка оригіналу ↗

Іван Брик і Юліян Дзерович — останні голови Матірної «Просвіти»

Слово Просвіти, №06 за 2020 рік

Марія ПАВЛЮК, Ольга МАНЮК, об’єднання Галицького району м. Львова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Іван Станіславович Брик — український вчений, славіст, філолог, історик, педагог, громадський діяч, дійсний член НТШ, голова Товариства “Просвіта” у 1932—1939 роках. Народився 8 липня 1879 року вм. Устрики Долішні (тепер Польща). Навчався в Перемишльській гімназії (1891— 1998). Вищу освіту здобував в університетах Львова (1898—1901), Лейпцига, Праги (1901—1902), Відня (1902—1903). Студіюючи у Львові гуманітарні науки, брав активну участь у діяльності “Академічної громади” та “Наукового кружка”, що діяв при університеті. У Празі під час навчання заснував “Українську громаду”, публікувався в “Записках НТШ”. У Віденському університеті захистив докторську працю з філософії. Повернувшись до Львова, працював викладачем української мови і літератури в українських і польських гімназіях, професором Львівського таємного університету. У Першу світову війну під час оборони Перемишля потрапив до російського полону. Повернувся 1918-го року, працював у секретаріаті військових з’єднань, очолював відділ інтендатури. Разом з педагогічною діяльністю багато уваги приділяв громадській роботі. З 1906 року — секретар і директор канцелярії “Просвіти”, один із організаторів і секретар Першого просвітньо-економічного конгресу у 1909 р. За його редакцією Товариство випустило “Пропам’ятну Конгресову Книгу” (1910). Під час арешту та після смерті Івана Кивелюка у 1919—1923 роках І. Брик виконував обов’язки голови “Просвіти” до обрання на цю посаду М. Галущинського. Особлива заслуга І. Брика — в налагодженні міжнародних зв’язків “Просвіти”. У 1929 р. він репрезентував Товариство на з’їзді Всесвітнього Союзу освіти для дорослих в Кембриджі. В 1932 р. Івана Брика, що на той час відзначив 25-літній ювілей безперевної праці в Головному Виділі “Просвіти”, обрали головою Товариства. Початок 30-х років XX ст. позначено в історії Європи як період важкої економічної кризи. В Східній Галичині тяжкий економічний стан селянства призвів до масової міграції з краю і, як наслідок, — до занепаду культурного життя регіону. Через нестачу людей закривали читальні, бібліотеки і навіть філії Товариства. Різко скорочувалися тиражі книжок, що видавала “Просвіта”. Станом на 1931 рік фінансовий баланс Товариства був від’ємним. У Галичині економічна криза збіглася з другою хвилею антиукраїнських виступів з боку польських шовіністів. Відбувалися Марія ПОРОХ, член Клубу інтелігенції ім. І. Пелипейка та РО “Просвіта” Світлина автора Цьогорічне перше засідання Клубу інтелігенції ім. Ігоря Пелипейка зібрало у Косівській центральній районній бібліотеці членів Клубу, “Просвіти”, “Союзу українок”, учнів, письменників, журналістів, викладачів, працівників відділу освіти Косівської РДА та райметодкабінету, бібліотекарів, представників влади на презентацію книжки “Причинки до історії освіти на Косівщині”, що побачила світ у видавництві “Писаний Камінь” до 80-ліття автора. Модератор заходу — Аделя Григорук. Василь Курищук був учителем, заступником директора, директором Яблунівської середньої школи, міжшкільного навчально-виробничого комбінату, завідувачем районного відділу освіти, засновником газети “Живиця”, районного “Освітянського вісника”, газети “Рідне слово” РО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, редактором на громадських засадах видавництва “Писаний Камінь”. Заслужений учитель України, лавреат премій імені Марійки Підгірянки, Ігоря Пелипейка, краєзнавець, публіцист, член Національної спілки краєзнавців України, автор 14 книг, численних публікацій у газетах та журналах. За книжку погроми в приміщеннях майже всіх українських організацій. Ускладнились умови існування українських шкіл. Таким був початок головування в Товаристві І. Брика. Вийти з важкого економічного стану “Просвіта” могла тільки за допомогою збільшення продажу своїх видань, котрі вусі часи були й залишалися найбільш стійким джерелом її прибутків. У зв’язку з цим 1932 року ревізійна комісія склала “Проєкт заходів для покращання планування роботи і діловодства книгарні “Просвіти”. У 1932 р. вперше виходить каталог-прейскурант книгарні “Просвіти”, де показано всі видання, що були в продажу. При книгарні відкрили пункт прокату книжок з невисокою платнею за користування літературою. Від 1933 року Товариство видає і безкоштовно розсилає “Списки рекомендованої літератури для читалень” у зв’язку з постійними цензурними нововведеннями з боку польської влади. Наявність щойно забороненої літератури в читальні була приводом для заборони її діяльності. Марними були намагання, спрямовані на отримання національної позики від місцевого Сейму. Головний Виділ вирішує доручити розповсюдження української книжки книгоношам з виплатою їм 25 відсотків від вирученої суми. Переломним моментом у діяльності Товариства стало прийняття видавничого плану на 1934 рік. “Просвіта” поповнює випуск щомісячних книжок 3—4 друк. арк. на кошти фонду “Учітеся, брати мої...”, намічено випускати щоквартально книжку з серії “Науково-популярна бібліотека”. За тематикою нова серія охоплювала всі галузі знань, першою чергою — українознавство. Триває видання журналу “Життя і знання”. Членам Товариства і організаціям, котрі купували видання “Просвіти”, надавалася значна торгівельна знижка. Змінюється тематика щомісячних книжок. Крім історичних, з’являються книжки з географії, природознавства, про боротьбу народів за самовизначення. Тематичні вечори були і залишились однією з головних форм просвітницької праці усіх українських товариств. Недорогі партитури творів українських композиторів-класиків (Миколи Лисенка, Остапа Нижанківського, Філарета і Миколи Колесс) користувалися великим попитом і забезпечували прибуток “Народному музичному видавництву”, створеному “Просвітою” в 1935 році. У 1932 році була поновлена Спеціальна лемківська комісія (створена ще 1911 р.) з метою охоплення культурно-просвітницькою діяльністю українське населення Лемківщини. Поширити свій вплив на Карпатський регіон “Просвіта” змогла тільки в 1932—1936 роках, зробивши там великий внесок у ліквідацію масової неграмотності населення і підвищення їхньої національної свідомості. Приватний книготорговець Іван Тиктор на кошти філії “Просвіти” видає періодичний журнал “Наш Лемко”. Стараннями цієї комісії було налагоджено стосунки з “Союзом охорони Лемківщини”, створеним українськими емігрантами в США. У 1936 році виходить 6-тисячним тиражем книжка “Просвіта — Гуцульщині”, що розповсюджувалася на гуцульській землі за символічну плату — 0,5 злотого. Незмінним попитом користуються щорічні Календарі “Просвіти”. Матеріальне становище поступово стабілізується в 1936—37 роках. Проте від 1936-го до 1939 року польська влада заборонила діяльність 135 читалень. На північно-західних землях (Волинь, Холмщина, Полісся, Підляшшя) не залишилося жодної із шестисот читалень “Просвіти”. У 1938 році Головний Виділ Товариства повертається до плану втілення своєї заповітної мрії — відкрити у Львові Інститут освіти, котрий би виховував необхідні кадри для просвітницької праці, “де інтелігентна молодь готувала б себе до повсякденної праці для народу”. Але часу на втілення цієї ідеї вже не було — Європу охоплює воєнне лихоліття. На останніх загальних зборах Матірна “Просвіта” зібралася 8 червня 1939 року. Головою був обраний Юліян-Корнило Дзерович, який очолював її до вересня 1939 року. Юліян-Корнило Ігнатійович Дзерович — галицький педагог, церковний і освітньокультурний діяч, меценат, останній голова Матірної “Просвіти”. Народився 3 січня 1871 року в священичій родині в с. Смільне (нині Бродівський район Львівської області). Іспит зрілості склав у Львівській гімназії у 1889 році. Здобув богословську освіту у Греко-католицькій духовній семінарії і на теологічному факультеті Львівського університету. Вивчав німецьку філологію у 1893—1895 роках у Віденському університеті. У 1913—1918 роках викладав катехитику у Львівському університеті; у 1918—1919 роках входив до складу Української національної ради ЗУНР. З 1928 року доцент, а з 1930-го — професор Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Він діяльний член Товариства “Просвіта”, “Рідна школа”, “Святого Андрія” й ін., редактор церковних журналів, автор праць на педагогічні та релігійні теми. Один з організаторів Першого українського педагогічного Конгресу у Львові в 1935 році. Член Головного Виділу “Просвіти” в останніх роках. У 1938 році проводив Богослужіння під час урочистого посвячення ювілейного прапора “Просвіти” в Соборі Святого Юра у Львові. Помер Ю. Дзерович під час німецької окупації у Відні 8 квітня 1943 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові в родинному гробівці. У вересні 1939 року Західна Україна була поділена між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною, в результаті чого від України відірвали Холмщину, Лемківщину, Надсяння, Берестейщину, Підляшшя, Придністров’я. Більшовицький режим не пробачив “Просвіті” її виняткової ролі в пробудженні національної свідомості українців Галичини, які здобували навички цивілізованого господарювання, позбувалися неуцтва, прилучалися до здобутків світової культури та чистих джерел національних традицій. Восени цього ж року більшовики ліквідували Товариство “Просвіта”. Було закрито і в більшості випадків знищено практично всі наявні тоді українські культурні, наукові і господарські організації. Частину вчених було репресовано. Чи не найбільшою втратою для української культури було знищення величезної кількості українських книжок, рукописів, архівних матеріалів. Тисячі діячів, активістів, членів Товариства “Просвіта” ув’язнили в тюрмах і таборах ГУЛАГу, заслали в сибірську тайгу, степи Казахстану, убили під час масових розстрілів у 1941 році. 30 червня 1941 року саме з балкона будинку Товариства “Просвіта” керівництво ОУН проголосило відродження державності України. Але гітлерівські окупанти, як і більшовики, швидко ліквідували всі спроби розвитку українського політичного і культурного життя. Відтоді Товариство “Просвіта” існувало лише за межами України, де українські емігранти відсвяткували його сторічний ювілей. “Просвіта” відродилася в Незалежній Україні, саме у Львові, спочатку як Товариство української мови імені Тараса Шевченка, що згодом було перейменоване в Товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка. 8 грудня 2018 року на державному рівні “Просвіта” відзначила свій славний 150-літній ювілей в Оперному театрі ім. Соломії Крушельницької у Львові, де просвітян вітав, відзначаючи неоцінимі заслуги Товариства, чинний на той час президент України Петро Порошенко.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин