“Більшість арештованих і відданих до суду · українців були молоддю у віці від 16 до 30 років”. Український шлях · с. 4сторінка оригіналу ↗
До 80-річчя «Процесу 59-ти»
Слово Просвіти, №06 за 2021 рік
Іван ПЕНДЗЕЙ, доцент кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, кандидат історичних наук, м. Івано-Франківськ
“Процес 59-ти” (інша назва –
“Процес другої екзекутиви ОУН”) – великий, насамперед політичний, судовий процес над 59-ма українцями (22 жінки та 37 чоловіків) — найбільш відомий серед низки судових процесів, проведених партійними і судовими органами СРСР проти ОУН протягом 1940-1941 рр. Він проходив 15-18 січня 1941 р. у приміщенні обласного управління НКВС у Львові (тогочасній вул. Пелчинського – Дзержинського, зараз – вул. Вітовського, 55). Його метою було не тільки налякати усіх, хто чинив опір новій владі на західноукраїнських землях, але й зламати хребет опору – ОУН. Нікого з громадськості й родичів підсудніх до зали суду не допустили. Це був закритий, проте показовий судовий процес. На лаву підсудніх потрапили оунівці, затримані НКВС за розгорнутими показами про роботу та контакти крайового центру ОУН, які дав арештований 4 вересня 1940 р. у Львові керівник організаційного відділу новоствореної Крайової Екзекутиви (КЕ) ОУН ЗУЗ Іван Максимів, та на основі інших слідчих та агентурних матеріалів. Крім організаційного референта КЕ ОУН Івана Максиміва (псевдо “Богдан Бард”, “Вечірній”, “Петро Оріх”, “Ромб”), який одночасно був заступником крайового провідника, були арештовані і віддані до суду керівник осередків ОУН у середніх школах Львова Тарас Коцюба (“Верба”), крайовий референт “Юнацтва” ОУН Ростислава Магаляс (“Громовий”), керівник розвідувальної референтури КЕ ОУН в Західній Україні Микола Матвійчук, керівник пропагандивної референтури КЕ ОУН Кость-Арпада Березовський (очолював керівництво українськими націоналістичними організаціями серед студентів), заступник керівника Львівського міського проводу ОУН Роман Горбаль, керівник “Юнацтва” ОУН у Станіславській області та член КЕ ОУН Дмитро Клячківський та ін. Водночас були арештовані рядові члени — Люба Комар, Наталія Винників та інші. Серед них була рідна сестра майбутнього головнокомандувача УПА Романа Шухевича 18-ти річна Наталя. Вони не займали помітних посад в організації, але виконували важливі завдання: кур’єрами КЕ були 8 осіб, 3 особи — обласними кур’єрами, окружними і районними зв’язковими – 11 чоловік, господарями конспіративних і явочних квартир – 9 осіб. Тільки арештовані члени Юнацтва ОУН Булка, Чарковський, Старка і член ОУН Безпалько за даними слідства не мали конкретних доручень. Більшість арештованих і відданих до суду українців були молоддю у віці від 16 до 30 років, які навчались в освітніх закладах Львова. За одним джерелом — 13 студентів Львівського університету, 6 студентів Медичного інституту, 3 студенти Політехнічного інституту, а також 12 гімназистів, 6 випускників вищих шкіл, 5 випускників гімназій – всього 45 осіб; за іншим — “13 студентів Львівського університету, 8 — медичного інституту, 4 — політехнічного інституту, 3 — педагогічного інституту та 11 учнів Львівських шкіл 8—10 класів”, всього 39 осіб. Фактично на лаву підсудніх потрапив увесь склад КЕ (за винятком Мирона Дмитра, який перебував у глибокому підпіллі), та члени молодіжної організації ОУН.
Упродовж брутального досудового слідства, яке тривало три місяці і завершилось 13 грудня 1940 р., арештовані члени ОУН, які утримувались найімовірніше у в’язницях № 1 (“Бригідки”) та № 2 (“тюрма на Лонцького”), піддавалися катуванням, залякуванням. Всяко принижувалась їхня людська гідність. 13 листопада 1940 року всі їхні справи були об’єднанні в одне провадження. У січні 1941 р. слідчі матеріали були передані до обласного суду у м. Львові. Попри тривале слідство й більшовицьку практику морального терору підсудних, більшість оунівців вели себе, як і їхні побратими в українських політичних процесах часів польської або совєтської окупації, – мужньо і стійко. Так юна Марійка Наконечна на провокаційне запитання прокурора, що вона зробила б, якби ОУН доручила їй вбити “батька Сталіна”, дзвінко відповіла: “Я виконала б наказ організації” (Люба Комар. Процес 59-и. Другий наклад. Пролог Ньюорк, Нью – Джерзі 1991. – С. 33). В останній день процессу, у Щедрий вечір, арештована українська молодь не зрадила народній традиції — зуміла в оригінальний спосіб відзначити це велике релігійне свято. “Моя сусідка, — згадувала Люба Комар, — легко штовхнула мене і, обережно всунувши мені в руку скибку білого калача, шепнула святочний привіт і додала: “Скубни трішки і передай далі”. Я здогадалася, що це було надвечір’я Йордану, тож скубнувши дрібку, подала калач сусідці з другого боку. І так він ішов з рук до рук, об’єднуючи нас усіх наче за спільним столом на Щедрий вечір” (там же). Підсудним було призначено девять адвокатів, яким частину справ для ознайомлення віддали тільки напередодні засідання, тому вони не мали фізичної можливості ознайомитися з матеріалами. Зрештою, жоден із них, звичайно ж, не міг вплинути на рішення суду, який відбувся за відпрацьованим, звичним для сталінського беззаконня сценарієм, і тільки затвердив прокурорське обвинувачення. Справжній громадянський подвиг вчинив галицький адвокат Роман Криштальський, який у своїй запальній промові, захищаючи підсудніх, вигукнув: “Так це ж цвіт української молоді!”. “Це були мужні і зворушливі слова, – пише у спогадах Люба Комар. – Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони чудовою музикою прозвучали в наших вухах та гордістю наповняли наші серця. Вони назавжди глибоко закарбувалися в нашій пам’яті. Але у той час, усвідомлюючи, де ми є, наше душевне піднесення затьмарила тривога: чи не сяде з нами на лаву обвинувачених наш добрий, але необачний оборонець?” (там же, с. 38).
18 січня 1941 р., після двогодинної наради, колегія Львівського обласного суду повністю задовольнила висунуті в прокурорському обвинувачені покарання. 58 підсудним інкримінували злочини за статтею 54, підпунктами 2 та 11 Карного кодексу УРСР, а 59-му Шенгері П. І. – за статтями 19, 54-2, 54-11, 20, 206 – підготовка збройного повстання та участь у контр
Будівля Львівського обласного управління НКВС
(світлина кінця 1930-х)
революційній організації. Їх обвинуватили у приналежності до нелегальної ОУН, в антирадянській діяльності, підготовці повстання проти радянської влади, шпигунстві на користь Німеччини. “Антирадянська діяльність ОУН”, згідно з текстом звинувачення, мала на меті “підготовку збройного повстання проти Радянської влади, захоплення влади в свої руки і створення т. зв. “самостійної української держави” фашистського типу за принципом: “Україна для українців”. 42 підсудніх (31 чоловіків і 11 жінок) суд засудив до розстрілу, решта 17 (11 жінок і 6 чоловіків) отримали 10 років позбавлення волі (концтаборів) з наступним засланням на 5 років, конфіскацією майна на користь держави та 5 років позбавлення права проживання в УРСР. У мотивації рішення суду зазначалося, що суворість вироку зумовлена тим, що “майже всі підсудні заявили в судовому засіданні, що не хочуть зупинити ворожої діяльності проти Радянської влади та заявили, що будуть продовжувати ворожу роботу при всяких умовах…” [Галузевий державний архів СБУ (далі: ГДА СБУ). – Ф. 13. – Спр.74170фп. – Т. 8. – А. 285 – 286].
ва була не в “радянських шпигунах”, а набагато глибших обставинах. Найімовірніше, Сталіну попри його антиімперіалізм не хотілось псувати стосунки з США — президент Ф. Д. Рузвельт каналами таємного звязку неодноразово інформував його про підготовку нападу Німеччини на Радянський Союз. Їх він, як і аналогічні донесення з інших джерел, ігнорував, свято вірячи у дружбу з Гітлером, але погіршення відносин з США не хотів. Тому доцільно припустити, що головною причиною заміни Ірині Пик вироку, її фактичного помилування, висилки за межі СРСР було те, що вона була громадянкою США, наймогутнішої держави у світі.
А скільком учасникам “процесу” і кому саме розстрільний вирок було залишено без змін, скількох і коли кого було страчено? Яна Примаченко вважає, що без змін вирок – розстріл — було залишено 19 особам. А у Вікіпедії названо 20 осіб. За матеріалами ГДА СБУ, відображених в Інтернеті, вирок “вища міра покарання — розстріл” залишили тільки щодо 18 осіб [ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр.74170фп. – Т. 8. А.424]. Насправді страчено було 21 особу. “Більшість вироків смертної кари здійснено 14 квітня 1941 р. Вони стосувалися Максиміва, Думанського Михайла, Вовка, Сороківського, Нирки, Гошка. Щодо інших, засуджених до розстрілу, інформації немає”. Слід звернути увагу на те, що Думанського Михайла, засудженого до розстрілу, було помилувано, тому віднесення його до розстріляних помилкове. Найбільш повна відповідь на питання кого і коли було страчено (хоч і вона є невичерпною) міститься у матеріалах суду над Львівською Краєвою екзекутивою ОУН, які зберігаються в “Государственном Архиве Российской Федерации” (ГАРФ)”, і цитуються нижче. У них зазначається: “14 квітня 1941 р. були розстріляні члени крайового центру: Максимів І. А./ “Бард Богдан Андрійович”, Вовк М. А., Матвійчук М. М., Думанський П. І., Березовський К.-А. А. Розстріляні також школярі і студенти Сороківський С.Г., Єднорог Б. С., Костишин Ю. В. / Марків Ю. М., Коцюба Т.Т., Нирка С. М., Тисляк С. М., Ковалюк В.Т., і Пакуляк М. І. У той же день були розстріляні й активні оунівці, які зберігали зброю і які, за обвинуваченням, займалися шпіонажем — Дяків Р. Г., Берест Р.-М. П., Гошко М, М., Матвійчук А. М., Думанський С. І., Кларк П. В., і Данилевич (Рубінський) В. П.”, т. б. 20, а не 21 розстріляних. Про те, що вироки збережені 20 учасникам “Процесу 59-ти” були виконані двічі – 17 і 18 червня 1941
Протягом кількох наступних днів після суду всі засуджені написали прохання про помилування, а згодом їхні батьки слали листи та телеграми у республіканський суд та особисто до Сталіна із проханням помилування (ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр.74170фп. – Т. 5. – А.1-424). Чи враховувала совєтська феміда природну реакцію засуджених і їхніх батьків на жорстокі вироки суду? Документального підтвердження цьому не знайти. Відомо, що 18 лютого 1941 року Верховний суд УРСР розглянув касаційну скаргу і залишив вирок без змін (невідомим залишається зміст касаційної скарги). Виняток було зроблено лише для “неповнолітньої Ірини Зубач”, якій розстріл замінили на 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Верховний суд СРСР 15 березня 1941 р. замінив вироки ще 19 засудженим до розстрілу на позбавлення волі — 10 років концтаборів, 5 заслання та 5 років без права проживання в УРСР. 27 березня 1941 р. особливим рішенням Верховного суду СРСР була помилувана І. Пик. Їй розстрільний вирок було замінено на свободу — як громадянка США вона була вислана за межі СРСР. Яна Примаченко твердить “за її звільнення активно боролися американські дипломати, і в результаті її обміняли на двох радянських шпигунів”. На нашу думку, спра
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
