Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Завдяки ініціативі та наполегливості Богдана Гориня і його брата Михайла українська нація записала славну сторінку до своєї історії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Штрихи до портрета Богдана Гориня

Слово Просвіти, №06 за 2021 рік

Українському політику, громадському діячеві та письменнику-документалісту, лавреату Національної премії України імені Тараса Шевченка Богдану Гориню 10 лютого 2021 р. виповнилося 85 років. Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ, член НСПУ Богдан Горинь належить до унікальних постатей сучасної України. У ньому поєдналися три рівноцінні іпостасі. Він талановитий політик-державник, прискіпливий до слова й факту письменник-документаліст, літературний критик, активний і безкомпромісний громадський діяч. Ті високі слова про Богдана Гориня були сказані колишнім українським урядовцем Ігорем Ліховим. У них немає перебільшення: Богдан Горинь заслуговує високої оцінки посвятою свого життя Україні, боротьбою за державну незалежність, яку усвідомлено вів ще зі студентської лави. Тож відродження незалежної держави було головним життєвим кредо Богдана Гориня. У нашій розповіді зосередьмося на політичній грані постаті Богдана Гориня. Він народився в селі Кніселі на Львівщині. Батько Микола був активним просвітянином, згодом – головою Кнісельської “Просвіти”. А дід Богдана Михайло Горинь у часи ЗУНР очолював українську управу села. Микола Горинь, зрозумівши, що просвітницької праці замало, аби зупинити хвилю полонізації, включився в політичну діяльність, за що був кілька разів суджений, останній раз – до смертної кари. Від виконання вироку суду врятував вибух Другої світової війни: на тюрму впала бомба – охорона і в’язні розбіглися хто куди. Повернувся Микола Горинь додому скатований тюремними наглядачами у сумнозвісних львівських “Бригідках”. Чорна від побоїв батькова спина до сьогодні відлунює в синових спогадах болем і несприйняттям усякої несправедливості й насилля. У 1944-му Богдан побачив “визволителів”: до села приїхав гарнізон енкаведистів виселяти деякі родини до Сибіру. На подвір’ї вони розвели вогонь і кидали в нього книжки, батькові та дитячі. Душа Богдана краялася від болю, але він не міг нічого вдіяти. Тим паче, мамі сказали, що вона з двома синами у списку на виселення до Сибіру. В юності прийшло переконання, що лише державна незалежність може гарантувати права і свободу українцям. Про це йшлося в підпільній літературі, яку поширювали активісти ОУН, а згодом, у 1960-ті роки – у самвидаві, який виготовляв та активно розповсюджував Богдан Горинь. У поле зору КҐБ він потрапив ще студентом Львівського університету, який закінчив у 1959 році. Його критичні судження про навколишню дійсність і пристосуванців не оминули оцінки КҐБ. Богдан Горинь очолював університетський літературно-критичний гурток. Гориневі сміливі судження в далекі студентські роки викликали довіру та прихильність ще живих сучасників Івана Франка – письменників Дениса Лукіяновича, Михайла Яцківа, Михайла Рудницького – вони розповідали йому про українську минувшину й дарували заборонені комуністичною владою видання. Молодим дослідником захоплювався скульптор професор Іван Севера, про життя і творчість якого Богдан Горинь почав писати книжку, проте арешт та багатолітні репресії змусили відкласти цю працю аж до часів незалежності України. Книжка “У пошуках берега. Життя і творчість скульптора Івана Севери” була видана у Львові в 1996 році Інститутом українознавства. Дипломна робота Богдана Гориня “Питання психології творчості в праці Івана Франка „Із секретів поетичної творчості”” була оцінена керівником дипломної роботи, легендарним професором Михайлом Рудницьким як готова кандидатська дисертація (за європейськими стандартами – докторська). На захисті дипломної був присутній ректор університету Євген Лазаренко, котрий рекомендував працю до друку в літературно-мистецькому журналі “Жовтень”, де у № 5 за 1960 р. було надруковано розділ цієї дипломної. Здавалося, що після цього для Богдана Гориня двері у велику науку широко відчинені, йому обіцяли працю в Інституті суспільних наук (нині – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича). Проте сталося по-іншому. КҐБ, проігнорувавши думку вчених, домігся спрямування молодого спеціаліста на Кіровоградщину. Звідти, у зв’язку з перенасиченням вчительськими кадрами, його відправили назад до Львова, де він працює в Будинку народної творчості. Богдан Горинь активно включається у єдино доступний тоді засіб боротьби – участь в українському самвидаві. У ті часи в СРСР така форма поширення інформації На першому плані (у центрі) Богдан Горинь з квітами подяки за Акт Незалежності, Львів, 25 серпня 1991 р. кваліфікувалася як “антирадянська діяльність” і, відповідно до статті 62 Кримінального кодексу УРСР, суворо каралася. Вінцем “опіки КҐБ” було те, що Богдан і Михайло Горині потрапили під перший “брежнєвський покіс” – хвилю арештів, які новий правитель СРСР Леонід Брежнєв провів в Україні за неповний рік після приходу до влади. На суді, який мав узаконити розправу над українськими патріотами, каґебісти зрозуміли, що вирішальну роль у формуванні високої національної свідомості братів Горинів відіграли їхні батьки. Тому призначена державою (насправді КҐБ!) адвокатка Малік, яка у ході державного “захисту” підтримала всі звинувачення прокурора, одного моменту зірвалася і стала кричати, що разом із синами мали б судити і їхнього батька, який виховав таких “антирадянщиків”. Ім’я цієї адвокатки загубилося в пам’яті. Відомо лише, що тоді була вона дружиною офіцера КҐБ Станіслава Маліка, 1929 року народження (від 1983 року до розпаду СРСР Малік, уже у званні генерала, очолював Львівське управління КҐБ). Богдана Гориня за рішенням Львівського обласного суду на три роки було запроторено до концентраційного табору № 11 в Мордовії. Богдан часто каже, що там він закінчив ще один “університет”, бо зустрів чимало унікальних, нескорених українців на чолі з легендарним Михайлом Сорокою. Там Богдан Горинь переконався, що прагненням усіх поневолених народів є втеча з російських “братських” обіймів. А ще мав змогу побачити всю потворність російського шовінізму. Бо як назвати заяву табірного лікаря, який хизувався, що він спершу каґебіст, а потім лікар? Після повернення з табору не могло бути й мови про працю за фахом. Перших 8 років – поневіряння на низькооплачуваних фізичних роботах. Аж у вересні 1976 року Богдан влаштовується до Львівської картинної галереї (без права друкуватися). Приблизно тоді ж його брат Михайло був влаштований психологом на заводі “Кінескоп”. Тим працевлаштуванням КҐБ вирішив зняти привід для закидів правозахисних організацій демократичного світу про порушення прав людини та посилити контроль за дисидентами. Каральна санкція про заборону друкувати Богдана Гориня діяла аж до обрання його 4 березня 1990 року народним депутатом Верховної Ради тодішньої УРСР, в якій разом із однодумцями він почав боротьбу за відновлення державної Незалежності України. Для Богдана Гориня чималі надії на суспільно-політичні зміни, на свободу слова (“перестройка и гласность”) були пов’язані з горбачовською “перебудовою”. Хоча він вже мав такі сподівання, коли в 1956 році слухав в університеті закриту доповідь Хрущова про “культ особи”. Однак після хрущовської “відлиги” відбувся брежнєвський державний переворот, у результаті якого десятки українських патріотів опинилися в концтаборах, а десятки тисяч було звільнено з роботи. Під час другої “відлиги” – горбачовської перебудови – Богдан Горинь активно стежив за подіями в Литві, яка була своєрідним оазисом свободи. Натхненні політичними подіями в прибалтійських республіках та змінами в Москві, українські дисиденти Богдан і Михайло Горині разом із В’ячеславом Чорноволом (ініціатором) створюють опозиційну до КПРС політичну партію під назвою Українська Гельсінська Спілка. Утрьох пишуть програмний документ – історичну “Декларацію принципів УГС”, оприлюднену на 50-тисячному мітингу на площі перед Львівським університетом 7 липня 1988 року. Того дня, без перебільшення, почався новий розділ в історії України. Хоча до формування в суспільстві свідомого державницького прагнення, засвідченого на грудневому референдумі 1991 року, ще треба було більше як три роки інформаційної праці, проте після 7 липня 1988 року світ побачив, що Україна – не “зона застою”, республіка прагне змін і українці почали боротьбу за національні права й свободу. Детально відстежуючи події в прибалтійських республіках (влітку 1989 року усі вони вже прийняли Декларації про державний суверенітет), Богданові дуже заімпонувало проведення у день 50-річчя пакту Ріббентропа – Молотова “живого ланцюга”, який простягнувся автомобільною дорогою, що з’єднує столиці всіх трьох республік. Судячи з публікацій у газеті “Свобода”, ця подія потрясла весь демократичний світ. У заяві ЦК КПРС події у прибалтійських республіках було названо “проявом істерії”. Богдан Горинь мав докладне уявлення про “живий ланцюг” з листування та телефонних розмов із приятелями, дисидентами тих республік, зокрема, з Лагле Парек, Богдан Горинь та Іван Світличний в Карпатах, 1963 р. яка очолила Національну партію Естонії. Дисиденти цих країн (тоді ще республік СРСР), з якими тоді мав тісний контакт Богдан Горинь, розповідали йому про велике піднесення, викликане оголошенням і першим етапом практичної реалізації “Балтійського шляху” – спільної програми відновлення парламентськими, ненасильницькими засобами державної незалежності кожної республіки. Першим етапом було проведення між центрами столиць трьох республік “живого ланцюга”. У 2009 році він був включений до списку ЮНЕСКО “Пам’ять світу”. Як співзасновник та член керівництва УГС Богдан Горинь глибоко усвідомлював, що Україна до незалежності мусить іти шляхом пробудження історичної пам’яті, шляхом відродження національної свідомості та національної гідності. Тому Львівська організація УГС за ініціативою Богдана Гориня закликала людей 17 вересня

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин