Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

«Розкуймося, братаймося» духом української Свободи

Слово Просвіти, №06 за 2022 рік

Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Нещодавно в Києві та інших містах пройшли Марші єдності за Україну. Реакція суспільства на агресію Московії. Водночас відповідь (Ні!) окремим європейським і доморощеним політикам щодо “федералізації”, “ірландизації”, “фінляндизації” України. Держава і Нація повинні виробити стійкий імунітет до “московської блекоти” й вирішити два стратегічних завдання: 1) Українізація всіх сегментів життєдіяльності: політики, армії, економіки, культури, освіти, науки, Церкви, спорту, інформаційного простору; 2) Входження до системи колективної безпеки НАТО, що є конституційним обов’язком і першорядним чинником національних інтересів. Іншого нам не дано. У цьому згустку думок і відчуттів окреслені наші загрози, виклики, устремління й мета національного самоствердження та поступу. А також наші гіркі уроки. Не бракує сил та розуміння, щоби визначити орієнтири, прямування до яких мусить дати обнадійливу перспективу нації. Хоча заради правди цей імунодефіцит завжди був присутній у помислах і діяннях багатьох тих, хто впродовж останніх трьох десятиліть перебував на владних “апостольських сідалищах” (за П. Кулішем). Іншодумство політичних очільників містило противаги світобаченню, яке не вписувалися в логіку українського руху, що був значно сильнішим обмежених провідників, які так і не зуміли (не захотіли) стати політичним українством. 110 років тому Д. Донцов, звертаючись до хворих на національний гермафродитизм, що не вловлювали різниці між російським патріотизмом і здоровим українським націоналізмом, писав: “Пора перестати бути і українцем і росіянином рівночасно”. Але цей педикульозний стан зараження москвофільством правлячої “української” верстви не покидав Україну навіть після здобуття нею Незалежності. Отой зловісний вислів імперського ідеолога царських часів Струве про необхідність “приобщать (нас) къ органу русской культуры, русскому языку” продовжував жити в головах і справах частини вітчизняного політикуму та інтелігенції. Ця модель “приобщения” проявлялася в різних формах – від “м’якої” русифікації в Україні, денаціоналізації й асиміляції українців в РФ і до Тузли; від повної заборони діяльності українських організацій й установ і до війни проти України. Для московських “об’єднувачів” жодної багатозначності у здійснюваній ними місії немає. Вони чітко знають, що “один народ” – це російський народ, від якого ворожі сили штучно відщепили гілку “українців”, і що “руська” спадщина – це російська спадщина, як і Київ та православ’я. Лише російський народ, на їхню думку, є “справжнім”, і він зобов’язаний протидіяти зазіханням на “спільну спадщину”, повертаючи українців у лоно “єдинородства”. Проте якщо ця усталена практика поведінки московитів була природнім станом їхньої багатовікової “політики”, то неприпустимо, коли ворожі наміри зреалізувати сатанинську ідею ліквідації української Державності активно підтримувалися “нашими”. Причому ці руйнівні процеси охопили далеко не лише гуманітарні напрями. Від дипломатії, економіки й до військової сфери здійснювалися заходи, спрямовані на задовільнення інтересів Кремля. І якби, віддавши (без жодних реальних гарантій?!) ядерну зброю України, ми стали розумнішими й стали, нарешті, проводити політику в інтересах Українського народу, зміцнюючи національну безпеку. Ба ні! Навпаки. У сферах національної економіки, банків та фінансів, правоохоронних органів, телекомунікацій, церковного життя, освіти, інформаційного простору, Збройних Сил, влади стали домінувати москвофільські елементи й наративи. Як приклад. “Реформи” ЗСУ відбувалися за чітко спланованим сценарієм російських спецслужб. На території Луганської та Донецької областей були ліквідовані всі бойові частини (за винятком малочисельних підрозділів на час проведення ЄВРО-2012). За 2010– 2013 рр. було розпродано 477 танків (бойовий склад німецького Бундесверу в 2015 р. налічував 225 танків – удвічі менше!), 94 літаки і БПЛА та 145 вертольотів. Закінчення на стор. 2–3

с. 2 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 1 Очевидно, замало в сьогоднішніх умовах втіхи, що в 2014-му в нас не було армії, а зараз її створили. Не всі винуватці цієї та інших диверсій переховуються за кордоном. Чимало “кротів” безбідно й безтурботно й досі нидіють в Україні, окремі з них інколи проти ночі (Боже, прости) навіть бубонять про щось у телеящиках. Добре, що поволі (під тиском громадськості) цих знарядь агресора меншає. Запізно, але справедливість стверджується і холдинг телеканалу “наш” (кремлівсько-кіпрського виплоду) припинив за рішенням РНБО свою руйнівну антидержавницьку діяльність. Газета “Слово Просвіти” мала рацію, публікуючи в різних форматах звернення до влади та суспільства щодо неприпустимості безкарного функціонування геббельсівського штибу інформаційно-кремлівських рупорів, а також тамтешніх завсідників-політиканів, які розкидали по всій Україні безглузді білборди на кшталт “це наша земля”. Проте Народ сказав інакше. Ні, панове (ра) (фа)нашисти. Ваша земля там, де чамріють з пожовклими бородами бояри-московити, яким ви запопадливо служити. Тому проведені марші єдності в Києві, Харкові, Луцьку та інших містах засвідчують не про вузькопартійні чи особистісні інтереси, а лише про патріотичну позицію українців щодо відпору агресору та п’ятиколонникамколабораціоністам, які, служачи путіністам, дійшли до того мерзенного стану, що за зрадництво “самі собі дякують”. А такі ще не перевелися. Вони продовжують, будучи обласкані владоможцями, нав’язувати українцям чужі “цінності”, не пориваючи з тим комплексом ідей, уподобань, цілей, що обіймається єдиним поняттям – Московія. На тому тижні журналіст В. Кіпіані нагадав, що за так звані “закони 16 січня” голосували Герої України – Байсаров (голосував на “референдумі за ДНР”), Бобов, Богуслаєв, Бойко, Литвин, Литвинов, Звягільський, Риженков, Дейч. Ще п’ятеро стали у 2014-му російськими громадянами в окупованому Криму. Окремі з них так і “відійшли” в засвіти з паспортом РФ та зіркою українського “героя”. Ось у такій світоглядній каші й формується сучасна українська нація. Розмиті вартості, чужі позанаціональні ідеали, відданість тому, хто віками уярмлював українство. На такому ґрунті не сотворити єдність, зігнорувавши стрижневі основи життєствердності нації – національних героїв, мову, віру, культурну традицію, національну пам’ять, дозволивши чужинцям чужою мовою “переможців” писати нашу історію. Бо що підготувало єдність багатьох цивілізованих народів? Рідна мова, мистецтво, наука, освіта, музика, пісня, історія, героїка славетних предків. Тому негоже та злочинно впускати в свій суверенний духовний простір “цінності”, руйнуючі свідомість, ідентичність, державність. Чому ж тоді, знаючи, що чотири століття українці зазнавали національної наруги над собою з боку московитів, як і те, що нинішньою головною стратегією путінської Росії є “продвижение русского язика за рубежом и защита русскоязычных”, дозволяємо “языку” імперців вільно розгулювати в суверенному просторі України? Уявляю (хіба що на мить) подібну ситуацію в Ізраїлі, Франції, Польщі. Поза межами можливого! А в нас – чего изволите? Варто усвідомити всім причетним до державної політики (і не тільки), що РФ до 2025 р. планує на експансію просування російської мови витрати до 7,5 млрд рублів. Нагадаємо, що восени 2021- го в Мінську представники Азербайджану, Білорусії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Туркменистану, Узбекистану разом з “руськомірськими” організаціями намагались сформувати планперспективу цієї експансії. Тим паче, що Кремль уже зреалізував зловісну й агресивну модель під назвою “Россия вынуждена встать на защиту своих граждан” в Придністров’ї, Абхазії, Криму, Донбасі. Бо щупальці ординського восьминога там, де існують ареали “русскоговорящих”. Це не гуманітарна, побутово-філологічна чи лінгвістична проблема, а геополітична стратегія Росії, що полягає: в зросійщенні українців; знищенні української Ідентичності; ліквідації нашої Державності. А тому дуже (не) дивною під час війни є позиція частини інтелігенції (москвофільської) щодо мовної проблеми. Навіть такий маститий український письменник, як Курков, заявляє, очевидно в суголоссі з відомим “політиком” Ложкіним, що “нужно признать украинское русскоязычие украинской „культурной собственностью“ и Киеву необходимо работать над созданием русскоязычия в Украине”. Складається враження, що пошесть путінського похабного фольклору штибу “Терпи, моя красавица”, використовуваний як форма політично-дипломатичного хамства, стосується не лише мінських домовленостей, її намагаються перенести повсюди, в усі пори українського організму. Але нам не личить ковтати те, вдовільняючи ординський улус, слухаючи каркаючих, що спорт, мистецтво, або зовсім свіжий конкурс Євробачення, то все поза політикою. Для такого “жюрі” не важливою є історія діянь виконавця, суттєвою є тільки пісня, що має сприйнятися європейцями. Отака світоглядна й професійна “філософія” лодигінських екзаменаторів євроконкурсу оголеного репу. Овва! Трошки та не так. Бо етика вчинку не менш значима. Так було завжди. Адже колись Європа талантами Вольтера, Байрона, Гюго, Готшаля, Словацького, Ліста та багатьох інших поставила на найвищий щабель Мазепу не за його воєначальницькі злети, а за високість і благородство вчинку. Україну пізнавали завдяки Мазепі. Француз Воге писав, що у Франції не було жодного школяра, який не знав би Мазепи. І коли говорили про Україну, то звучно відповідали: “А так, Україна – це край Мазепи!” далекий від порівнянь і тотожностей. Проте непристойно й гріховно бавитись у мистецькі забави, зазираючи в рот тим, у кого чорне піднебіння. Бо після того, як ми отримали в неділю (13.02.22) європереможницю, з її “історією хвороби” щодо виступів в окупованому Криму в порушення закону й громадянської моралі, одразу ж відбулося дезавуювання й зневажання ціннісних орієнтирів для нації. “Талановито”, але зрадливо ніяк не вписується в порядок денний нинішніх трагедійних часів війни. Подібний компроміс совісти не спонукатиме нашу молодь тягнутися (як соняшник до сонця) до цього взірця, оскільки відчутне гендлювання національними цінностями України. Такі епізоди життєтворчості нації не є вторинними. Оскільки тут, як у всіх інших суспільних сегментах, відбувається боротьба за українськість, війна. Тому не можна водночас служити правді й мамоні, як і озвучувати офіційно те, що нічого особливого не відбувається, коли замість українських пісень нас підгодовують й задурюють (телевізія, радіо, соцмережі, концерти) примітивом другосортного “руського” співу. Особливо прикро, коли наші “звезды” по завершенню кремлівської олігархічної тусні навідуються в Україну, щоби “ощасливити” народ. І тут ніякими фіговими листками звань, авторитетних визнань не прикрити ницість їх власної колаборації, зрадництва. І нехай такі знають, що, ставши на зганьблений шлях, безкомпромісним “Миротворцем” стає для них тепер уся свідома Українська Нація. Бо, перелицювавшись, ці “народні” митці експортують нам звідти духовний та мовний непотреб, прямо й опосередковано потураючи агресору, метою якого є вічна й нездійсненна примара ліквідації української державності. Чому так, що на нашій землі безперервно зрощується чужинство, а ми змушені тільки захищатися, а не розвиватися? Очевидно, тому, що засоби виробництва, надра, економіка, фінанси знаходяться здебільшого в руках тих, хто свідомо відчужився від української справи. Сприйняття України як території для отриманняя надприбутків, то і є їхньою “національною” ідеєю. Отже, не надіймося на підтримку, більше того – навіть на співчуття. Адже коли олігарх вбиває Людину, або навіть цілий Народ, то він і надалі відчуватиме свою байдужість, чванливість й безкарність. Тим паче для олігархату завжди чужими були доля людини, українська мова, культура, історія. Захопивши (майже монопольно) інформаційний простір, вони використовували мовну проблему лише для того, щоби відволікти увагу від головного – створення режиму сприяння для привласнення ресурсів, розкрадання національних багатств, “перезавантаження” вигідної для них влади, перерозподілу власності. Щоби зрозуміти причинність труднощів утвердження української мови як оберегу нашої державності, то логіка проблеми на видноті. Домінування тих чи інших носіїв мови завжди залежатиме і від таких чинників, на які звертається недостатньо уваги. Хто володіє і розпоряджається ресурсами, власністю, фінансами; кому належить влада і хто управляє державою та територіями; якої ідентичності та ментальності ці люди? Ці слова-запитання мають звучати рефреном доти, допоки в Україні зберігатиметься олігархічна антиукраїнськість. Безумовно, політично-фінансова олігархія намагатиметься й надалі заганяти українців в етно-фольклорну чи культурнолінгвістичну площини, відволікаючи їх від сутнісних політичних, економічних та безпекових стратегій, добре усвідомлюючи джерела власного благополуччя й безпеки. Бо чия влада – того й віра, чия вівця – того й вовна. Саме в цьому факторі криється причина наявності справжнього чи декларованого народного суверенітету. Ніхто за правилами етикету не залізатиме в чужу “постіль”, підслуховуючи кухонні розмови. Але варто говорити публічно про інше. Серед 30 найбагатших людей (нуворишів) України за списком Форбса 2021 року немає жодного олігарха, який на домашньому рівні чи професійного середовища використовував би українську державну мову. Тільки один із трьох десятків відвідують Православну Українську Церкву. Дрібниці? Зовсім не так. Адже на даний час реальними й кінцевими бенефіціарами України є, на жаль, не Український народ, а “український” олігарх, котрий давно засвоїв аксіому виживання. Розуміючи, що утвердження й повна гегемонія української мови, якісна зміна національної свідомості стає загрозою їхнім незаслуженим політичним, фінансово-економічним привілеям та унеможливлює подальше орудування владою. Бо державна мова здатна зробити Україну українською, ставши ключовим механізмом для становлення соціально-ринкової економіки й більш справедливого суспільства. Ця тема є також значущим складником національної безпеки, оскільки саме російська мова, московська церква в Україні є носіями “права” московитів на українські території відповідно до стратегії Кремля, зокрема військової, щодо “защиты русскоязычных”. Тому РФ вкладає величезні ресурси в “захист російської мови та московської церкви”, усвідомлюючи для себе

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин