Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Українську державу будуватиме українська молодь”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Крути – джерело національної

Слово Просвіти, №06 за 2023 рік

27 січня 2023 року напередодні Дня пам’яті Героїв Крут – пам’ятної дати боротьби за незалежність України, Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка провело круглий стіл за участю голів обласних об’єднань, істориків, політиків та широкої громадськості. Виступили: Георгій Філіпчук, заступник голови ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, доктор педагогічних наук, професор, дійсний член Національної академії педагогічних наук України; Степан Волковецький, голова Івано-Франківського обласного об’єднання, державний та громадсько-політичний діяч, дипломат; Сергій Присухін, доктор філософії; Степан Хмара, Герой України, борець за незалежність України у XX столітті; Петро Чернега, доктор історичних наук, професор; Володимир Семистяга, голова Луганського обласного об’єднання “Просвіти”, історик і громадський діяч; Микола Голомша, український політик, юрист; Дмитро Ломачук, кінорежисер, сценарист, доктор культурології. Георгій ФІЛІПЧУК, академік Національної академії педагогічних наук України: – Одразу після початку війни у 2014 році Центральне правління, а потім Головна рада ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка ухвалила надзвичайно креативне, просвітницьке, політичне, світоглядне рішення щодо формування бібліотеки українського воїна. Почали друк творів про видатних українців усіх часів. Заразу мене в руках книга “Крути: народини нового українця” Євгена Маланюка. Ще вісім років тому ми хотіли, щоб ця книга була на війні з проклятим москалем. Усі ми, просвітяни, розуміли значимість цієї невеликої змістовної книжки для воїна, молоді, для нашої української нації. Там сказана надзвичайно правильна для всіх часів річ: Крути дали початок психологічно, політично, мілітарно і хронологічно новому життю новітнього українця, який сформувався не лише в просвітницькій і культурницькій нішах. Він сформувався на полі бою. І це стало генеральною лінією нашої великої, важкої, але благородної роботи. Усе, що пов’язано з Крутами, пов’язано з тим, що нація почала формуватися не лише в народницькому світоглядному русі. Вона почала формуватися мілітарно, військово у війні з нашим вічним ворогом. Щороку, вже 105 років у різних політичних режимах, за різних умов ми відзначаємо цю славну дату. Ми утверджуємо українські національні цінності, зберігаємо нашу національну пам’ять, зберігаємо гордість бути українцями. Крути не просто увійшли у “прокурені” зали Центральної Ради. Вони зробили Центральну Раду зовсім іншою з погляду політичного виміру, увійшовши вусі пори українського життя. І входять досі, адже сформували на віки вічні три речі. Перша – найголовнішою нашою цінністю мусить бути і стала державність, незалежність України. Друга – не вір москалю. Це почалося з Тараса Шевченка. Я думаю, що ця цінність вже не є дискусійною. Вона буде вічно усталеною для української нації. Тому що це для нас екзистенційне, гамлетівське питання: “Бути чи не бути?” Якщо вірити москалю, значить не бути. Ми мусимо сказати всім українцям, всій нації від Сієтлу до Сіднею – не вір москалю. Крути показали наму 1917–1919 рр., що не можна бути байдужими, нейтральними, бо це зрада, нашестя, інфекція, які потім увійшли більмом у нашу новітню історію. І ми почали формувати незалежну України відповідно до цієї ментальності, яку проповідували есдеки, есефи, есери в Центральній Раді, а також Винниченко і Грушевський. Хотіли домовитися з “хорошим” москалем, з “хорошою”, демократичною Росією. Не вийшло. Наша нейтральність – це наша згуба. Мусимо не лише говорити про це. Мусимо займатися найактивнішою просвітницькою роботою у всіх життєвих сферах діяльності української нації на материнській землі і поза нею. І третя позиція. Крути збудили українців до суверенності та соборності, залишаючись навічно нашим імперативом, нашою ідеєю і дією. Що зробив москаль-більшовик? Він знищив царизм. Але й надалі весь московський народ був просякнутий царською гнилизною. Він начебто знищив царизм, але зберіг психологію імперськості та українофобії. Ставлення до українців було вічним і незмінним. Недаремно Дорошенко писав, що ми завжди боролися з царем, думали, що треба боротися з більшовизмом і сталінізмом. Але ми забули, що нашим вічним ворогом є Росія. Московія – історичний, екзистенційний ворог, тому ми шукаємо “хороших” росіян і нині. На превеликий жаль чи на щастя, москалі залишаються такими, як були. Москаля треба здолати, знищити. Іншого варіанту, іншого цивілізаційного вибору просто немає. Українську державу будуватиме українська молодь. Це вже всім зрозуміло. І як ми виховаємо нашу молодь, таку й матимемо перспективу. Повертаймося до найголовнішої сфери, де сьогодні формується наша нація в молодіжному середовищі. Сфери освіти, сфери науки, сфери культури та інформаційної політики. Ми були свідками того, як виключали зі шкільної програми Мазепу, твори Тараса Шевченка, “Бояриню” Лесі Українки. У 2011–2013 роках з програм зник Голодомор, ми зігнорували січових стрільців, УПА, наші великі імена. Ця тенденція, на жаль, триває й нині. Вже відбувся наїзд на найбільш державотворчу дисципліну “Історія України” (її викинули із ЗНО). Будьмо відповідальними і пильними. Бо наші цінності української культури, української мови, національної пам’яті є вічними й непорушними. Сергій ПРИСУХІН, доктор філософських наук: – 29 січня в Україні відзначається День пам’яті героїв Крут. Це день молодих людей, які взяли участь у революційних перетвореннях. Для мене це насамперед день студентів, мучеників початку третього тисячоліття. Але сьогодні ми говоримо про 1918 рік. Це не статистика полеглих людей. Це пам’ять про тих людей, які боролися за наше сьогодення, за нашу нинішню свободу та незалежність. Вони боролися і утверджували Батьківщину, віддавали за це своє життя. Це початок боротьби за наше життя, яка має продовження у третьому тисячолітті. Вона була боротьбою проти обмеження української свободи, українських прав. Насамперед – права на людське життя. Це підтримка тих людей, які стали прикладом героїзму для наших студентів у період Помаранчевої революції, у сьогоднішній боротьбі з Москвою. Ми так чи інакше не просто підтримуємо пам’ять про тих людей, які полягли за Україну. Ми їх містифікуємо, сакралізуємо. Без цієї сакралізації важко було б отримувати духовну перспективу. Ми говоримо, що це день пам’яті. Але це не день примирення з московщиною і московським імперіалізмом сьогодні. Це гідне вшанування тих людей, які були в Україні і є зараз. І обов’язково такі люди будуть завтра, післязавтра. Це молоді люди. Є різні аналітичні аспекти сприйняття цієї дати. З одного боку, звичайна статистика. Але для мене було б достатньо, якби лише 10 студентів тоді віддали свої життя. Це є імператив. Такі люди є й сьогодні. Коли ми аналізуємо події, які відбуваються на фронті, то розуміємо, що там є частина зрілих людей. Але є й частина молоді, які прийшли добровольцями і тільки починають жити. У нас є модель формування історичної пам’яті. Ми не полишаємо нікого. Сьогодні немає іншої форми, як підтримати полеглих молодих людей – студентів, добровольців. Ми говоримо про супротив студентів, яких нараховувалися сотні, проти московитів, яких було тисячі. І тисячі не могли нічого зробити супроти духу молодих людей, проти духу 600 вояків, які їм протистояли. Дух став сильнішим. І їхня смерть, за словами Павла Тичини, стала святою смертю, яка допомогла так чи інакше утвердити наш український дух, показати, що ми живі, що у нас є право на життя, право на свободу та гідність українців. У нас є своя система цінностей, яка дозволяє нам бути українцями, рухатися в бік утвердження нашої гідності. Тому коли ми говоримо, що вони померли, то розуміємо, що вони померли за нас. Ми живемо, утверджуючи нове право, ми живемо на їхній мужності, їхній святості. Ми говоримо, що ми існуємо і нікому не віддамо свою свободу. А якщо хтось спробує насильницьким способом її обмежити, то понесе страшне покарання за це. Так і сталося з московитами. Усі побачили, що ми захищаємо і захищатимемо своє право на життя. Це право ми захищали і в 2022 році. Знову ж таки під Крутами. На сьогодні святкування цієї дати – це не момент всепрощення, не момент пацифізму. Це момент утвердження, імперативу. Як ми повинні поводитися відповідно до того досвіду мучеників-студентів під час зіткнення з переважаючими силами ворога. Це імператив, як ми поводимося сьогодні, імператив, що повинно бути завтра й післязавтра. Степан ХМАРА, політик: – Ми маємо пам’ятати всі дати: і героїчні, і переможні, і трагічні; маємо пам’ятати й поразки, бо це наша історія. Щодо крутян і Крут, то там були віддзеркалені всі наші вади того часу, коли українська еліта не була державницьки зрілою. У них були ілюзії, що державу можна захистити без війська. Ілюзії, що з Росією можна жити в дружбі, у конфедерації, автономії. І саме внаслідок таких ілюзій сталася трагедія під Крутами. Трагедія, бо загинули кращі молоді люди. А після Крут російська наволоч поперла на Київ, хоч і з запізненням на дві доби… Наше суспільство сьогодні все-таки прогресує. Такої консолідації українців у нашій історії ще не було. Ще не було такого розуміння українського питання. На щастя, світ тепер побачив, що Україна є. Українці – особливий народ, який може боротися і не збирається здаватися, показує героїзм не тільки на фронті, а й у тилу. Наш споконвічний стратегічний ворог Москва намагалася і намагається посіяти в суспільстві недовіру до влади і зневіру в перемозі. Але все відбувається якраз навпаки – що більше вони наносять ударів по мирних людях, по наших тилах, то більший спротив з’являється. Сьогодні вони вже відкрито заявляють, що хочуть знищити українців. Хоча насправді цим займаються вже понад 300 років, але раніше прямо не говорили про це. Етноцид українців почався з Батурина у 1708 році. Він ніколи не припинявся, а проявлявся в різних формах. У тому числі в найстрашнішій – Голодоморах, через знищення інтелігенції, української еліти. Було запрограмовано знищити українців, щоб залишилися тільки малороси, які покірно працюватимуть на російську імперію. Треба віддати належне, що російська імперія не могла бути створена і не могла існувати без українців. Ми переживаємо такий історичний момент, коли українці сказали “ні!”. Більше не хочемо мати нічого спільного з Москвою. Більше не будемо працювати на Москву. Це усвідомлюють ще далеко не всі. Але критична маса вже зрозуміла. У нас багато претензій до співвітчизників, які живуть у російській імперії. Це не один мільйон людей, які мали б не забувати про своє коріння. Соромно за них. Є різні форми боротьби, проте вони їх не використовують. Не знаю, як після перемоги вони дивитимуться нам в очі. Через різні зв’язки, індивідуальні та групові, треба нагадувати їм, що Україна – це Батьківщина для всіх українців. Не має значення, на Чукотці вони, на Алясці чи в Аргентині. Є у нас претензії і до діаспори в США, яка поки що спить. Вони мали б твердо сказати адміністрації Білого дому: “Давайте негайно всю зброю для знищення ворога. Ви ж нам викручували руки, ви нас обеззброїли, ви зробили ставку на Москву. Ви потенційні співучасники злочину Московії проти України”. Не варто соромитися, треба говорити відверто, чітко й зрозуміло. Тоді у нас буде менше трагедій, як під Крутами. Добровольці – це високо вмотивовані патріоти, які поставили в жертовність все, навіть своє життя. А ми невпинно працюватимемо, щоб прискорити нашу перемогу і щоб вона була остаточною. Вигнати москалів і змусити їх відступити з української території – це ще не перемога, це тимчасове перемир’я. Росія має отримати такий удар, щоб перестала існувати як імперія. Тільки тоді буде запорука нашої безпеки. Ми маємо говорити це всім нашим партнерам, які нас підтримують. Але маємо пам’ятати, що перемога повинна бути остаточною. Щоб імперія зла була зруйнована раз і назавжди. Петро ЧЕРНЕГА, доктор історичних наук: – Сьогоднішня тема надзвичайно актуальна, не стільки для вшанування пам’яті (хоча це теж свята справа). Вона актуальна насамперед тому, щоб зробити уроки з цієї події. Минуло понад сто років, а ми пожинаємо плоди національновизвольної боротьби. Все збігається. Ті прорахунки, які зробили національно-визвольні сили сто років тому, абсолютно тотожні з тими, що робить наша влада, починаючи з проголошення незалежності. Сама історія Крут і цього подвигу міфологізована. Її потрібно було міфологізувати. За Конфуцієм міфи відіграють величезну роль у формуванні суспільства, політичного життя, державності. Але сьогодні маємо робити висновки. Чому так сталося? Чому ми здали Донбас? Адже Крути – той самий Донбас чи Крим. Ми маємо усвідомлювати, чому деструктивна діяльність українських комуністів у роки перебудови та в 90-ті, а сьогодні – інших політичних партій – заважали й заважають нам будувати Україну. Як тодішня позиція соціал-демократичної робітничої партії на чолі з Винниченком та партії есерів на чолі з Грушевським не сприяли відродженню незалежної держави. Це був початок ХХ століття. А ХІХ вік був віком націоналізму, коли незалежність здобули країни Європи та Латинської Америки. Найбільший же у Європі український народ не спромігся її здобути. Чому? Через деструктивну діяльність Грушевського і Винниченка, яких ми ідеалізуємо. Обидва – бездарні політики. А чи немає тут паралелей із сучасними політиками? Центральна Рада майже рік чекала моменту, поки Росією не був оголошений ультиматум, що вона покінчить з УНР. Чому не була створена армія? Чому Грушевський не приймає Скоропадського? Так само, як Кравчук не приймав командувача Чорноморського флоту, який казав: “Беріть під своє підпорядкування флот”. Що зроблено за 30 років для армії? Надзвичайно мало. Все розорено, розкуплено, розкрадено… Євген Маланюк розкритикував так звану українську інтелі-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин