Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Той кордон, який буде між Московією і незалежною Україною, водночас має бути і кордоном демократичного світу.”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

непереможності, приклад самопосвяти

Слово Просвіти, №06 за 2023 рік

генцію через те, що вона не використала наявний величезний потенціал. Адже в Україні були зосереджені військові склади, було багато зброї, солдатів. А що робила Центральна Рада? Вона не прийняла земельного та інших потрібних законів, ліквідувала приватну власність. Центральна Рада працювала у форматі комуністів Російської імперії. Так само поводиться нинішня влада. Органи влади як тоді, так і тепер абсолютно бездіяльні. Сьогодні так само призначають кадри, як і тоді. Уявіть: літературного критика Петлюру призначають у Центральній Раді керівником Генеральної комісії зі створення Збройних сил. Необхідно вивчити уроки державного апарату. Такий самий непрофесійний Кабінет міністрів як тоді, так і тепер. Винниченко продовжував писати романи, а Грушевський до обіду писав наукові статті, а після обіду керував створенням Української держави. Центральна Рада була створена у квітні, а статут Секретаріату прийнятий лише 29 липня. Чим же вони займалися? Міністерств не створили. Тільки після жовтневого перевороту було прийнято Третій універсал, яким проголошувалася незалежність Української республіки, і то в союзі з демократичною Росією. І тільки після ультиматуму Леніна вони схаменулися і прийняли Четвертий універсал. Ось де урок Крут. І правий Донцов, що наша тодішня і сучасна проблема – відсутність еліти. Не просто прізвищ і знаменитостей, а еліти з національною ідеєю, національно самобутньої, з усвідомленням свого місця і ролі в цьому житті. Ми щойно оцінили Грушевського і Винниченка. А партії? Тоді в Центральній Раді було 26 партій. Представників українських партій було майже нарівні з представниками польських, єврейських, російських тощо. А в малій раді так само – 50 на 50. Яке рішення вони могли прийняти на користь Української держави? Жодного. Вони не прийняли Конституції, земельної реформи. Їх врятував лише Брестський договір. Не можна стверджувати, що німці нас окупували. Згідно з договором, ми повинні були заплатити зерном, м’ясом, а вони нам постачали промислову продукцію. Далі – захистили Україну. Якби тоді відбулося єднання національно-патріотичних сил, якби Винниченко і Петлюра знайшли засоби співіснування зі Скоропадським, перемога була за Україною. Учасники Акта злуки залишили спогади. Коли вони зібралися на Софійській площі і подивилися на пихатих представників Центральної Ради і Генерального секретаріату, то зробили висновки. Представники Центральної Ради під час переговорів із тимчасовим урядом не відходили від позицій федералізації. Ті створили за місяць стотисячну армію, ау нас на період Злуки зібрали 30 тисяч небоєздатної армії. Ось наші висновки, які ми маємо використовувати. Уроки діяльності УНР та сучасної влади. Тому що ситуація для нас зараз також загрозлива. Володимир СЕМИСТЯГА, голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка: – Хочу наголосити на тому, що в історії не буває “коли б” і “якби”. Зрозуміло, що з позицій сьогодення нам хотілося б, аби все відбулося якомога краще. Щоб і діти залишилися живими і держава відбулася. Але історія нам цього не заклала. Пропоную звернути увагу на те, що Київ 1918 року був надзвичайно зрусифікований. Лише одиниці побачили тоді і чітко заявили, що якщо ми програємо, тов Київ прийде нечуваний і небачений терор. Справді, настав муравйовський терор. А той, хто керував Росією, так званий вождь всіх народів Ленін, заявляючи, що Україна має право йти своїм шляхом, робив усе можливе, щоб такої свободи, яку отримали Польща, Фінляндія, Україна не мала. Бо без України імперія чи колишня, чи та, яка тільки формувалася, існувати не буде. Відбулося це і сьогодні. Та ж сама ситуація. Ті, хто сидять у Кремлі, не бачать без України своєї держави. Більше того, хочуть довести цю справу до кінця – перетворити українців на малоросів, які б вірою і правдою служили в цій державі Кремлю. У 1918 році молоді хлопці затримали ворога і дошкульно вдарили по ньому. Далі він добирався до Києва на підводах і втратив час. За цей час Центральна рада змогла підписати Брест-Литовський мирний договір. Хоча й на Луганській області не було жодної військової частини. Був лише один батальйон міліції. Так само свого часу прозвітували Винниченко і Грушевський, що непотрібно армії, бо є внутрішні війська, які начебто зможуть захистити народ і державу. Більш того, той самий Винниченко категорично запитував: “Хіба з Москви соціалісти можуть воювати проти таких самих соціалістів у Києві?” Сьогоднішня відповідь – можуть. Ще й як. Нині вони чинять масові убивства, зґвалтування, роблять все, аби взагалі не було української нації. На превеликий жаль, все повторилося. Ця тема актуальна. Вона не має на сьогодні закінчення. Ми всі переконані, як і молодь, що воює чи під Бахмутом, чи на сході Луганщини, що ми переможемо у союзі з демократичними країнами світу. І той кордон, який буде між Московією і незалежною Україною, водночас має бути і кордоном демократичного світу. Ми вважаємо, що тієї Московії, яка загрожує всьому світу взагалі не повинно бути у тих кордонах, у яких вона знаходиться сьогодні. А про те, що ми єдині і можемо перемогти цього ворога, свідчить та допомога, яку отримуємо від демократичного світу. Пере- Що нам сьогодні заважає? Нам заважає те, що за 30 років незалежності ми не змогли сформувати незалежних гілок влади і незалежних інститутів влади. На превеликий жаль ми декларуємо в законах одне, а по факту відбувається зовсім інше. Дуже багато людей агітує нас за те, аби ми приймали нову Конституцію. Я навіть бачив меседжі від голови Верховної Ради України, який є грамотним юристом. Але творці конституції і юристи – це різні поняття. Наша Конституція досконала, просто треба її виконувати. Сьогодні всі ми повинні бути заряджені на боротьбу з єдиним ворогом, який атакує Україну вже не лише інформаційно, але й фізично. Маємо бути єдиними як ніколи. Ще на початку війни я зазначав, що наші Сухопутні війська найсильніші у світі. Це визнають і Велика Британія, і США. Сьогодні наша армія здатна дати ворогові по зубах, вичавити його з нашої території. Хочеться, щоб наша громадськість тримала руку на пульсі і не дозволяла висловлювань окремим політикам, що маємо вернутися до кордонів 23 лютого. Ми повинні звільнити всі наші окуповані території, включаючи Крим і ОРДЛО! Ворог повинен покинути всі наші території. Зараз у соціальних мережах лунають різні пропозиції, вкинуті за допомогою спецслужб Російської Федерації. Мовляв, Крим залишається, з нього виводять війська, флот... Ми не повинні дати ворогові передишки! Маємо бути націленими на те, щоб допомогти ЗСУ отримати зброю. Щоб ми мали наступальну броньовану техніку, яка нам дуже потрібна. Тільки від цього зараз залежить контрнаступ. Якщо ми дамо ворогу можливість оправитися хоча б до квітня-травня, то зустрінемося з серйозними проблемами. Поки ворог слабкий, ми повинні його добити і викинути за наші території. Зараз зроблена велика справа, хоч її потрібно було зробити з початку незалежності. Маю на увазі пильну увагу до діяльності московських попів. Це окремий ефективний підрозділ, який фактично ідеологічно руйнував нашу державність. Дуже потрібна робота зараз проводиться нашими колегами з СБУ. Треба пояснювати українцям, одурманеним московською ідеологією, що вони ходять до церкви імені Йосифа Сталіна. І послуговуються тими постулатами, тими вказівками до сьогоднішнього дня. Наша проблема, що влада до сьогоднішнього дня не допускає до управління справами громадськість. Не тільки дипломати, не тільки державники, а й громадськість, визнані авторитети мають довести до світової спільноти правду про те зло, з яким нам доводиться боротися. Під час зустрічі у бібліотеці я запитав: “Як Русь Україною стала?” У залі тиша. Я кажу: “Україна, то і є Русь. Вона ніколи не переставала нею бути”. Таке просте питання, а люди не знають, що відповісти. Влада повинна цінувати наші традиції, наші цінності, нашу ментальність, нашу історію, нашу мову. Маю пропозиції до влади щодо участі громадськості в управління державою, контролі, формуванні незалежних гілок, інститутів влади. У нас президент обирається не так, як у США. Там показують червоні лінії, що він не має права переступити. А у нас ніхто цього не вчить. Тому людина, яка приходить до влади, стає царем. Макіавеллі писав, що коли королю одягають корону, вона йому трохи велика і падає на очі. Він перестає все бачити. Потім сповзає йому на вуха і він перестає чути. Потім падає на рот і він перестає говорити. Але потім падає на шию і стає ошийником, за який раби ведуть його на страту. Він вже говорить, чує, бачить, але його вже ніхто не чує. Ми не повинні наступати на одні й ті самі граблі. Дмитро ЛОМАЧУК, кінорежисер: – Маємо себе презентувати так, щоб у світі знали, хто ми і чим займаємося. Не секрет, що до повномасштабного вторгнення за кордоном мало хто знав про Україну. Нас ототожнювали з Росією. Я кінорежисер. Наш сектор має розповідати, хто ми є. Завдяки допомозі Миколи Голомші ми створили дев’ять серій фільму “Героїчне минуле України. Від Святослава до Небесної сотні”. Почали розповідати про боротьбу за нашу незалежність від доби козацтва. Але ця боротьба почалася не від козацького періоду, а значно раніше. Ми створили фільм “Пекельні обійми”, який розповідає про те, чому сталася така трагедія як війна з Московщиною. Ще у ХV столітті чернець псковсього монастиря Філотей показав князю Василю Івану ІІІ, що Москва – це третій Рим – “Два Рима упали, а третий – Москва. Четвертому не бывать”. Він прийняв рішення, яке у своїй побудові було пірамідою. На самому верху Москва, а всі інші повинні стояти на колінах. Через 500 років ця ідеологія дійшла до свого логічного завершення – це знищення України і українського народу… Нинішні власники телевізійних каналів навіть слухати не хочуть про те, щоб показати героїчне минуле від Святослава до Небесної Сотні. А на зорі нашої незалежності ми спромоглися зробити перший український серіал “Роксолана”, художній серіал “Тарас Шевченко. Заповіт” (11 серій). На той час були і якісь фінансові надходження до “Просвіти”. “Просвіта” фінансувалася державою і в нас були розв’язані руки. Ми випускали книги, знімали фільми, записували компакт-диски, касети. Йшла робота. Ми показували світові, хто ми є. Що ми Україна, а не Росія. Здавалося, що це мало б розвиватися і в майбутньому. Але у 2000-х це фінансування почало зменшуватися. У 2002 році ми з Павлом Мовчаном розпочали великий проєкт – телесеріал “Логос”, який мав складатися з 365 серій. Адже кожен день України має якусь визначну дату. Зробили 80 серій. На тому все й закінчилося. А коли у 2014 році нога московита вступила на українську землю, перестали фінансувати такий сектор як виробництво телевізійних фільмів. Як я вже згадав, дещо допоміг Микола Голомша. Але це теж не вихід. З третього разу я виграв конкурс Держкіно України, але почалася війна і сказали, що грошей немає… У наших планах є фільми про Крути. Лежить кілька інших сценаріїв. Але такі проєкти, на жаль, не потрібні тим людям, які повинні їх підтримувати… Записав Едуард ОВЧАРЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин