Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постать · “За виконання “Ще не вмерла Україна” патріотів засуджували до розстрілу або запроторювали до концтабору”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Подвижницьке життя Павла Чубинського

Слово Просвіти, №06 за 2023 рік

Навіть нині деякі українці не знають, ким був Павло Чубинський, хоча щодня чують по радіо й телебаченню урочисту пісню на його слова. Патріоти слухають її зосереджено, притуливши долоню правиці до грудей. Адже ця пісня закликає всіх українців до національного єднання і братерства, спонукає любити, захищати й обороняти Батьківщину, пишатися нею. Зміцнює нашу віру у правоту Української справи, вселяє надію на перемогу у протистояннях з ворогами. Таким відомим музичним твором, який має потужний енергетичний вплив на розум і душу українців, є наш Державний Гімн. Анатолій КОВАЛЬЧУК, учасник боротьби за незалежність України В його основу покладено пісню “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького зі словами вірша Павла Чубинського в такій редакції: “Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Приспів: Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду”. Життєвий шлях Павла Чубинського Небагато людей знають біографію видатного українця. Прожив Павло Чубинський лише 45 років, хоча від природи був дужим. Але переслідування з боку окупаційної влади підірвали його міцне здоров’я. Коротке, але напрочуд цікаве, змістовне, навіть повчальне життя було багатим на події. Його творча діяльність тривала недовго – лише 17 років. Але завдяки обдарованості, енергійності і невтомності впродовж короткого часового проміжку він зробив для України більше, ніж тисячі млявих земляків. Народився П. Чубинський 27 січня 1839 року на хуторі неподалік Борисполя в патріотичній, але незаможній родині, що по батьковій лінії мала козацьке походження. Його дід, який належав до козацької старшини Переяславського полку, отримав дворянський статус і невелику земельну ділянку. Початкову освіту Павло здобув удома. Спілкуючись із сільськими дітьми, добре вивчив мелодійну народну мову, засвоїв звичаї і традиції рідного народу. Існує версія про те, що його прадід на прізвисько Чуб, уродженець Волині (нинішня Рівненщина), після закінчення Острозької академії з метою реалізувати свої знання й послужити Батьківщині переїхав на Подніпров’я, де служив у канцелярії полтавського полковника. Закінчивши гімназію в Києві, Павло продовжував навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету. У студентські роки брав активну участь у діяльності столичної громади українців. Там познайомився з багатьма видатними земляками – Тарасом Шевченком і його приятелями-українцями, зокрема з Миколою Костомаровим – учасником Кирило-Мефодіївського братства, відомим істориком, професором Петербурзького університету; з Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським та іншими учасниками визвольного українського руху й діячами національної культури. Як представник молодшого покоління українських патріотів, Чубинський зазнав політичного та ідеологічного впливу з боку досвідчених однодумців. Маючи значні знання з народного життя, писав науково-просвітницькі статті до українознавчого журналу “Основа”. Проте бунтівний козацький дух проти всякої несправедливості давав про себе знати. За участь в акції протесту проти звірячої розправи царських жандармів над мирними учасниками варшавської маніфестації влада виключила Чубинського з числа студентів університету. Незважаючи на репресії, 1861 р. він закінчив університет, захистив дисертацію і здобув науковий ступінь кандидата правознавства. Проживаючи в 1861–1862 рр. в Україні, пише статті до журналу “Основа”, співпрацює з газетами “Черниговскій лісток” і “Кіевскіє губернскіє ведомості”. Дбаючи про освіту для простого народу, про патріотичне виховання молодого покоління, Павло Чубинський намагався відкрити безкоштовну школу для селянських дітей Борисполя. Але реакційна антиукраїнська влада не дозволила. Непатріотичні, окацаплені бориспільські й полтавські чиновники не довіряли Чубинському. Боялися його як високоосвіченого, вільнодумного патріота-українця. Місцева влада, вірнопіддано підтримуючи ідеологію московського імперіалізму, не хотіла, щоб бориспільська молодь навчалася та виховувалася в козацькому й українському самостійницькому дусі. Просвітницький рух і поява “Ще не вмерла…” У часи після реформи 1861 р. (скасування кріпацтва) пожвавився просвітницько-патріотичний рух української, зокрема київської інтелігенції. Головною рушійною силою стали студенти й молоді науковці, передусім сини дрібної української і сполонізованої шляхти. Учасників просвітницького руху, в якому брав участь і П. Чубинський, називали хлопоманами, оскільки вони, перевдягнувшись у селянську одіж, проводили агітаційну діяльність серед простого народу, передусім серед селянства. 1862 року декілька українознавчих гуртків, що діяли в Києві, створили патріотичне об’єднання під назвою “Громада”. Найбільш активними її діячами були Володимир Антонович – видатний історик, Павло Житецький – мовознавець, Тадей Рильський – просвітитель, батько знаного поета Максима Рильського. На початку вересня 1862 р. П. Чубинський пише високоідейний вірш “Ще не вмерла Україна”, що став дуже популярним і швидко поширився серед освічених мешканців сходу і заходу України. Покладений на музику Михайлом Вербицьким, він став улюбленою патріотичною піснею. Згодом виконувався на урочистих патріотичних заходах і сприймався як національний Гімн нашого народу, тоді ще бездержавного, розділеного географічно й політично. За написання патріотичного твору П. Чубинський потрапив під негласний нагляд поліції. 1863 року наляканий зростанням українського визвольного руху царизм ухвалив Валуєвський циркуляр – антиукраїнський документ, спрямований проти патріотичної громадськості. Усі активні учасники “Громади” зазнали переслідувань з боку антиукраїнської влади. Багатьох студентів було виключено з університету. П. Чубинського – як активного діяча й автора вірша “Ще не вмерла Україна” – за розпорядженням шефа жандармів Долгорукова “за вредное влияние на умы простолюдинов” безстроково запроторили до Архангельської губернії. Туди ж заслали громадівця П. Єфименка і його дружину О. Єфименко, відому історикиню. Так жорстоко покарали московити мирних освічених українців – за любов до Батьківщини й рідного народу. За щиру професійну працю, спрямовану на відродження і подальший розвиток рідної мови, культури, зміцнення почуття національної ідентичності українського народу. Діяльність в Архангельську та повернення в Україну Завдяки освіченості та високим моральним якостям в Архангельську П. Чубинський працював на відповідальних і керівних посадах. Зокрема був секретарем губернського статистичного комітету, редактором газети, чиновником з особливих доручень при губернаторові. Брав участь в історико-статистичному вивченні далекого, холодного й дикого краю. Сім років видний українець сумлінно і професійно працював на чужу, московську науку. Він зробив для наукового дослідження й ретельного опису життя і звичаїв мешканців Архангельщини більше за будь-кого з тодішніх етнографів. У 1869 р. П. Чубинський отримав дозвіл на повернення до України. З травня 1870 р. очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства (РГТ) в Південно-Західному краї (царизм боявся називати наші землі Україною). Упродовж двох років завдяки великій енергійності і непересічним організаторським здібностям Чубинського експедиція провела дослідницьку діяльність у Київській, Волинській і Подільській губерніях України, частково в Мінській і Гродненській (Білорусь), Люблінській і Сідловецькій губерніях (Польща) і в Бессарабії, де компактно проживали українці. Етнографічні дослідження довели: названі вище території заселені одним народом – українським. Він різко відрізняється від сусідніх народів – мовою, характером, звичаями, традиціями, фольклором, інтер’єром житла, способом приготування їжі та господарською діяльністю. За результатами сумлінних широкомасштабних наукових досліджень Чубинський у надзвичайно короткий термін обробив і підготував до друку сім томів (у 9- ти книгах) “Трудів етнографічно-статистичної експедиції”. До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів’я, гадання, повір’я, до другого – міфічні та побутові казки, до третього – народний календар, до четвертого – обрядові пісні, до п’ятого – побутові пісні, до шостого – волосні суди, до сьомого – національні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, циган. На підставі досліджень П. Чубинського 1871 року була складена карта “південноруських (українських) наріч і говірок”. Вона окреслювала територію домінування української мови у другій половині ХІХ ст. Він один із невеликим колективом співпрацівників за короткий час виконав колосальну роботу. У 1873–1876 рр. П. Чубинський працював секретарем і заступником голови Південно-Західного відділу РГТ. Його сумлінна і продуктивна науково-дослідницька діяльність була високо оцінена. 1873 р. він отримав золоту медаль (РГТ), 1875 р. – золоту медаль Міжнародного конгресу в Парижі, а 1879 р. – Уваровську премію імператорської академії наук. Останні роки життя У 1876 р. царизм видав Емський указ, спрямований проти нашої мови та лідерів українського просвітницького й визвольного руху. Дикунський для цивілізованого ХІХ ст., документ забороняв друкувати україномовні книги, грати на сценах українські п’єси, навіть прилюдно виконувати українські пісні. Водночас українці Галичини, Буковини й Закарпаття, які перебували тоді у складі Австро-Угорської імперії, вільно, без заборон та обмежень використовували рідну мову. Крім того, бузувірський указ передбачав персональні репресії проти “небезпечних агітаторів”: історика Михайла Драгоманова і Павла Чубинського. М. Драгоманов врятувався завдяки виїзду за кордон, де розгорнув активну патріотичну діяльність – громадську, наукову й публіцистичну. П. Чубинського за патріотичну діяльність окупаційна влада вислала з Києва із забороною проживати в “малоросійських і столичних губерніях”. Завдяки клопотанню президії РГТ він отримав дозвіл на проживання в Петербурзі. Павло Чубинський запам’ятався сучасникам як поважний чоловік – високий, чорнявий, з великими карими очима, гучним і дзвінким голосом, переконливою мовою і швидкими енергійними рухами. 1879 р. у сорокарічному віці через стан здоров’я П. Чубинський пішов у відставку. Того року він переніс інсульт і внаслідок паралічу до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 (26) січня 1884 р. в рідному селі, не доживши одного дня до 45-річчя. Похований на Книшовому кладовищі Борисполя. На його могилі встановили скромний, але мистецьки виготовлений пам’ятник. Московсько-більшовицькі бонзи-україноненависники приліпили до імені П. Чубинського ярлик “буржуазного націоналіста, лютого ворога трудового народу”. Комуністи заборонили всі його твори (вилучили з бібліотек і по-варварськи знищили). За виконання “Ще не вмерла Україна” патріотів засуджували до розстрілу або запроторювали до концтабору. Зграя п’яних бориспільських “швондерів”, натхненна закликом руйнувати “да аснаванья” українську духовність і культуру як пережитки “старого світу”, знищили надмогильний пам’ятник видатному діячеві. Під час Другої світової війни, коли для спорудження оборонних споруд брали землю навіть з кладовища, могилу дощенту зруйнували. Згодом її місце було відновлене завдяки фотографіям. Вшанування пам’яті Уперше в другій половині ХХ ст. прилюдне вшанування П. Чубинського відбулося 27 січня 1989 р. в Борисполі. Тамтешній будинок культури ледве вмістив усіх учасників урочистих заходів. Тоді ж патріотична громадськість міста і району насипала на Книшовому цвинтарі символічну могилу видатному землякові. Через два тижні відбулася установча конференція Товариства української мови. Згодом були опубліковані статут і програма Народного Руху України. Ці події ознаменували воскресіння імені та справи подвижницького життя П. Чубинського. За останні 34 роки для вшанування пам’яті П. Чубинського зроблено багато, але не все. Тривалий час на всіх владних рівнях точилися розмови про відновлення його садиби біля с. Чубинського. Колись у її центрі був скромний, але добротний будинок. Комуністи-вандали його зруйнували, а довколишню діброву знищили. До наших днів від неї залишилося кілька десятків могутніх дубів. Ще 1994 р. в с. Чубинському засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Хутір Чубинського” площею 10 га. За планом відновлена садиба мала стати музеєм. Але на її місці – лише пам’ятний знак… Патріотична громадськість вважає, що садибу давно слід було відновити, необов’язково за бюджетні кошти. Якби влада була патріотична, високоморальна й інтелігентна, мала політичну волю, вона не дозволила б новітнім шахраям і аферистам роздерибанити сотні гектарів дорогої землі. А спонукала б усіх, хто на конкурсних засадах цю землю отримує, з патріотичних мотивів робити спонсорські внески у фонд відродження української культури, зокрема у відновлення садиби видатного українця.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин