Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
До перемоги — разом! · “Прогноз: лютий-березень – важка, але успішна оборона; червень-липень – наступальна косовиця, осінь – переможні жнива нашого Війська”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Формула нашого успіху: довіра до партнерів, віра в ЗСУ і зважена впевненість у своїх силах», с. 1

Формула нашого успіху: довіра до партнерів, віра в ЗСУ і зважена впевненість у своїх силах

Слово Просвіти, №06 за 2023 рік

Закінчення. Поч. на стор. 1 транспортним вузлом, що значною мірою визначає логістику ведення боїв на всьому сході України. Про небезпеку такого розвитку ходу війни у лютому попереджав Залужний, ще два місяці тому, у грудні. Серед інших напрямів можливих наступів ворога, він називав також наступ на Київ. Найбільш небезпечний. Звісно, Валерій Залужний називав всі загрози, так би мовити, із запасом, по максимуму, і з тим баченням, що визначалось станом на грудень минулого року. Але зараз фактично очевидно, що безпосередня загроза великого наступу на столицю на цей час малоймовірна. Київ зараз значно зміцнив оборонні потужності міста, особливо відчутно покращився стан захисту неба, завдяки новим поставкам засобів ППО. Відповідної концентрації військових сил Москви у безпосередній наступальній близькості до Київського регіону наразі немає. У Білорусі зараз сконцентрований чималий, але недостатній контингент військ заведених з Московії. Звісно, якщо умоглядно додати до цього контингенту сили білоруських збройних сил, то така маса мала б більш загрозливий характер. Тобто до 30 тисяч наявних московських військовиків додались би ще близько 20 тисяч білоруських. Але, по-перше, Лукашенко добре знає, що значна кількість білоруських військовиків у разі війни з Україною або банально дезертирує, або ж певною кількістю перейде на бік ЗСУ. Крім того, Лукашенко розуміє, що, вступивши безпосередньо у війну, він підписує собі вирок. Бо його війська будуть неминуче розгромлені в Україні, або добряче деморалізовані, а саме силовики є фактично єдиною опорою, щоб утримати владу Лукашенка. І основну роль відіграють Збройні Сили. Тим більше, що неминучі втрати на війні стали б також потужним деморалізуючим фактором для інших силових структур, а білоруське суспільство набуло б шансу позбутися диктатора і вийти з війни. Отже, наступ на Київ, а також на Чернігів фактично неможливий, оцінюючи сьогоднішню ситуацію. Є ще один вид наступу – масштабний десант. Але в нинішніх умовах це абсолютно нездійсненна акція. Те, що було можливо в перші дні масштабної війни, – сьогодні повна утопія, приречена на безумовний провал. Десантні засоби під Києвом будуть гарантовано знищені. Ті системи ППО, що охороняють небо над Центральне правління ВУТ "Просвіта" імені Тараса Шевченка висловлює глибоке співчуття Юрію Михайловичу Гандзюку з приводу непоправної втрати — смерті матері Діни Іванівни. Світла їй пам'ять! Києвом сьогодні, здатні однозначно відбити будь-які спроби десанту. У нас ще немає систем боротьби проти балістичних ракет, але це не про десантну атаку. Протидія військо-десантним літакам і гелікоптерам силами ППО Києва нині має 100% ефективне вирішення. Ще є варіант висадки десантів віддалено від Києва, де щільність засобів ППО менша. Але й у цьому випадку більшість десантних транспортних засобів будуть гарантовано збиті, разом із десантними групами на борту; і навіть, якщо деяка частина з них все ж-таки не буде збита і здійснить локальний десант, то дійти до Києва теж вже нездійсненна задача, бо для цього треба пройти з боями як мінімум десятки кілометрів в умовах щільної мережі статичної і маневреної оборони, та й сили ТРО теж велика допомога. Часи змінились. Вдертися до столиці не вдасться. За цей рік великомасштабної війни значно зросла й вартість тієї допомоги, яку нам надають держави Заходу, і особливо – США, які є головним організатором такої допомоги. Допомога США нині становить майже 120 млрд доларів, що накладає відповідальність у звітності інвестицій американського народу в нашу перемогу і в захист розвитку демократії в Україні. Тому після року, коли було дуже гаряче і було не до того, та й суми ще не досягали таких астрономічних розмірів, уряд США здійснював допомогу фактично без особливого контролю, зосередивши увагу лише на тому, аби зброя і боєприпаси, які вони надали, не потрапляли в треті країни (в результаті можливих корупційних спокус) – і таких фактів досі не зафіксовано. Уряду США, звичайно, відомо, яку деструктивну силу і які масштаби має корупція в Україні. І ось тепер, через рік, США як великий інвестор перемоги демократії, вирішив, що час аудиту витрачених коштів настав, що годі вже з цим зволікати. Бо, з огляду на величезні кошти, які вже надані Україні й будуть надаватися й далі, в геометричній прогресії зростають і корупційні спокуси й апетити у деяких можновладців в Україні, а також безвідповідальні споживацькі настрої не тільки у владі, а й у чималій частині українського суспільства. “Дай!” – для багатьох стало чи не найголовнішим гаслом, а для декого – способом мислення і життя. “Дай!”, а натомість імітація або й відсутність демократичних та правових реформ у діях – це не те, за що платять наші партнери вільного демократичного світу. Коли світ рік тому зрозумів, що український народ готовий на смерть битися за своє існування, за свою свободу, героїчно й гідно, наші західні партнери прийшли нам на допомогу. Так, нам би хотілось, щоб це сталося раніше і щоб більше, а найкраще – щоб взагалі фізично разом із нами. Але світ є інерційний, така природа. І у нас теж. Бо, не секрет, що лише біда 2022 року розбудила більшість українців від інерційного сну, неусвідомленої безвідповідальності та легковаження тими смертельними небезпеками, що їх несе “русскій мір во всьом мірє”, особливо нам, українцям. Західним суспільствам був потрібний час для суспільного усвідомлення, переналаштування суспільних настроїв. Власне лише бліцкриг – був єдиним шансом для зажерливої орди, хоча вона це й не розуміла тоді, не розуміє цього досі. Нахрапом не вийшло, то тепер намагаються взяти змором. Вони й досі сподіваються на втому українців, а ще більше на втому та байдужість та роздрай серед громадян західних суспільств. Марно. Навпаки, західний світ за цей час згуртувався та значно збільшив дієвість допомоги Україні у цій війні з імперією зла. Системна корупція є загрозою нашому успіху у війні з “русскім міром” та цим його ментальним послідом-спадком, який бруднить та душить наше державне і суспільне тіло. Саме той потужний Великий Аудит своїх витрат, що впровадив Білий дім зараз на постійній основі в Україні, має на меті не тільки контроль, а й ще більш засадничу мету – постійний імпульс для розвитку демократичних інституцій в Україні, впровадження в державі сильної і стабільної правової системи. Щоб нарешті жили не “по понятіях”, а за законом. Бо саме це є основою і нормою життя в сучасному правовому, демократичному суспільстві, і самі ці інституції та норми формують систему, яка максимально захищена від корупційних метастаз, що душать розвиток суспільного організму. Так, корупція є всюди і завжди в певній кількості, викорінити її на нуль неможливо. Але у правових державах вона не має ознак масштабності і системності. Саме проблема викорінення корупції зараз на часі в Україні! Щоб наша перемога була не змарнованою і була досяжною. Як на це відгукнулась чинна влада в Україні? Очікувано. Спробами імітації боротьби з корупцією. Показові, точкові звільнення посадовців – це не боротьба з корупцією, а є проявами свавільного, не правового вождізму, коли без пояснення причин, без прозорої комунікації із суспільством робляться будь-які звільнення, замість ствердження правової держави. У чому причина звільнення? Кримінал? То де кримінальні справи? Не кримінал, а, наприклад, некомпетентність? Тоді чому нема чіткої артикуляції цієї хиби, і чому за такий підбір кадрів ніхто не покараний? Це лише лукаве тасування колоди тих самих мічених карт. І аж ніяк не є вирішенням питання корупції. Потрібні системні інституції, яким так затято і лукаво противляться можновладці, бо вся звична система їхнього світоустрою та облаштування, вся ця субкультура корупції тоді піде нанівець. Опір цьому злу буде сильним. Ілюзії щодо цього зайві. Але й тиск аудиту США та європейських правових структур теж буде сильним. Іншого не дано. Треба робити, а не імітувати, треба лікуватись, а не робити вигляд, що лікуєшся. Тоді є шанс на успіх. Показовим в цьому сенсі є той кейс міністра Резнікова, який зараз когось збурив, а когось обурив в українському суспільстві. Не маю жодних сумнівів, що Резніков знав, але не втручався в ті оборудки, що коїлись у системі Міноборони. Не в деталях і не в фактах знав, що таке може бути і точно буде. Він знав, що це неминуче у тих умовах, в яких він працював. Чому він так чинив? Тому що він людина системи, і тому він діяв відповідно існуючої системи, в якій право є лише фіговим листячком, яке сором’язливо прикриває причинне місце не правового життя по поняттях. Хочеш жити і працювати в цій системі, то ти повинен бути системним гравцем, тобто жити за поняттями саме цієї гнилої системи. Резніков є фаховим, висококваліфікованим юристом, з позитивною фаховою історією. Тож він на посту МОУ зосередився на тому, в чому він компетентний – на підготовці, укладанні угод щодо постачання зброї Україні. Він фактично очолив цей найактуальніший запит під час війни. І я вважаю і бачу, що він це робив успішно, компетентно, без метушні, гучних піарів та пропагандистських заяв, він чи не єдиний з можновладців не тролив наших західних партнерів, а солідно і компетентно займався своєю справою. А ось робота в міністерстві з усіх інших питань вирішувалась і здійснювалась його заступниками та начальниками департаментів, робота, до якої він був непричетний, тому що це за умовчанням (по поняттям) креатура і єпархія інших дієвих осіб – очільників Офісу Президента та його оточення, які й просували цих виконавців на жирні та масні посади в цьому міністерстві для власних і цілей та корпоративних владних інтересів, такого собі общака. Але настав той час, коли успіхи Резнікова у справі організації постачання зброї перевершили ту межу, за якої затьмарилась і зменшувалась роль верховних можновладців в цьому пекучому для війни питанні. Тому й ревнощі. Мавр зробив свою справу, Мавр має йти! А тут ще й чудова нагода для цього – звільнення важливої фігури, що виконає роль цапа-відбувайла у справі імітації “великої” боротьби з корупцією. Іще й неуспіхи на фронтах війни останнім часом (тимчасові і об’єктивно зумовлені обставинами, які я вище описав), було зручно начепити на офірного цапа. А ще він трохи занадто успішний, а тому трохи незалежний і сильно фаховий. Тож Резніков мав поступитися молодому, голодному до кар’єри генералу Буданову, лояльність якого і стиль роботи його (піар, гучні заяви та пропагандистські гасла та химерні прогнози) є чинниками і чеснотами безпроблемного та зручного для ОП міністра оборони. Однак щось пішло не так. Що ж пішло не так? А те (і це цілком очевидно), що Резнікова негласно підтримали у Білому домі, де всі ці безвідповідальні фінти офісу президента були заблоковані. Тому Резніков й відмовився йти з посади “за власним бажанням”, як наполягав Єрмак, а також тому він й відмовився йти на втішну посаду в інше мертвонароджене міністерство, яке збираються ліквідувати згодом. США хочуть і наполягають на спільній, плідній роботі допомоги Україні постачанням зброї разом з професіоналами, з компетентними людьми – із Залужним та Резніковим. Що резонно і є єдино правильним рішенням у цей час. Сподіваюсь, що ця історія, дуже неприємна, але повчальна для чинних можновладців, стане гарним попередженням і чутливим сигналом для них, який означає, що час імітацій та вихилясів сплив. Потрібні реальні дії у справі руйнування системи корупції в державі, починаючи саме із владних верхів. Потрібна саме системна робота, а не показова галаслива та порожня облудна кампанійщина. Мій контурний, лаконічний прогноз: лютий-березень – важка, але успішна оборона; червень-липень – успішна наступальна косовиця, осінь – переможні жнива нашого Війська. Формула нашого успіху така: довіра до наших партнерів, віра в ЗСУ і зважена впевненість у своїх силах. Це інтегральна формула здобуття нашої майбутньої Перемоги – перемоги українського народу у війні з абсолютним злом нацистської Московської імперії. Слава Україні! Віктор СКОРИК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин