Події, факти, коментарі · “Читачі “Слова Просвіти”, українці мають знати про історичні витоки нинішніх демократичних перетворень у Чеській республіці”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Друзі – більше ніж сусіди
Слово Просвіти, №06 за 2023 рік
Юрій ПЛАКСЮК, журналіст, письменник
Виклавши ці дещо тривіальні судження, я відразу ж заглибився не в таке вже й далеке минуле, аби згадати добрим словом прізвище іншого чеського демократа, політика, державотворця і першого президента Чехословаччини та справжнього друга українців-русинів Томаша Гарріга Масарика. Так, саме друга і захисника чисельної української еміграції, яка на той час (20-30-ті роки ХХ ст.) зазнавала найжорстокіших переслідувань від сталінської кліки. А ще, палкого прибічника побудови соборної і незалежної від більшовизму Української Народної Республіки. Саме Томаш Масарик став тим першим послідовним європейським політиком, який зрозумів і передбачив провідну роль України як східного форпосту в стримуванні експансіоністської політики Москви на європейському континенті. Тому що розумів це сповна та упродовж своєї президентської каденції переймався глибоким занепокоєнням щодо намірів Росії. Тому що, як визнаний демократ і авторитетний політик, був чи не єдиним лідером з поміж інших європейських очільників, хто навесні і влітку 1918 року особисто пересвідчився в цьому під час відвідування інтернованих до України чехословацьких військ, які відмовились брати участь у Першій світовій війні на боці Троїстого Союзу... З літа сімнадцятого року до осені вісімнадцятого року значна частина чехословацької армії квартирувала також і в селищі Велика Березна, що за кілька кілометрів від мого рідного міста Полонне. Звісно ж, не міг професор та майбутній президент Томаш Масарик оминути увагою цей знаний в усій подільській окрузі військовий табір. Причому, не проїздом та похапцем побувати, а зупинитися на три доби для змістовного спілкування. аби прислужитися своїм співвітчизникам дбайливими порадами і настановами. Як і для хлібосольної полонської громади, відкритися довірливим і бажаним союзником... Перебіг цього візиту, як і реальність того історичного факту я описав у романі дилогії “Все в минулому”. Звісно, передбачав, що моїх земляків полончан відразу ж зацікавить віднайдена сторінка вікопомної приязні у стосункам між нашими країнами, що знайдуться серед містян мешканці, чиї долі були тісно пов’язані з долями чехословацьких військових і вони охоче поділяться своїми спогадами. Однак не очікував, що настільки, бо після чергової презентації книжки в районному Будинку культури до мене підійшов знайомий місцевий музикант і композитор Віктор Камінський та й вніс до мого виступу суттєве уточнення щодо дати проведення того велелюдного мітингу за участі Томаша Масарика на міському майдані, підкріпивши зауваження газетною публікацією про ту пам’ятну подію. А на останок, щиро зізнався, що і сам є онуком та прямим нащадком одного із військових чеських офі-
СПАДОК
Лист В. Ф. Януковичу Шановний Вікторе Федоровичу! Нещодавно, даючи інтерв’ю журналістам, Ви сказали добрі слова про мене. Вони б мене порадували, якби в тому ж інтерв’ю Ви не сказали інші слова, що прикро вразили і мене, і, певен, дуже багатьох наших з Вами співвітчизників. Ідеться, як Ви, мабуть, уже здогадалися, про Вашу відповідь на запитання журналістки про ставлення партії регіонів до дій одеської влади з демонтажу (“перенесення”) пам’ятника матросам –“потьомкінцям”, які перші повстали 1905 року проти царизму, – і встановлення (“відновлення”) на тому місці пам’ятника Катерині ІІ. Ви по суті схвалили ці дії, сказавши, що то (не героїчне повстання матросів, а царювання Катерини ІІ!) – наша історія, а історію треба знати і шанувати. Так, Вікторе Федоровичу. Це – наша історія. І її треба знати, щоб відрізняти добро від зла. Кожен народ цінує в своїй історії плоцерів, тому й займався упродовж багатьох років дослідженням свого родоводу... На перший погляд допис мій лише прохідний контекст у наскрізь перенасиченій неординарними подіями українській історії. Але ж такий промовистий факт про політичний патерналізм першого Президента Чехословаччини щодо відстоювання інтересів України мав би повсякчас спонукати владу в особі вітчизняної дипломатії і дослідників історії загалом до належного поцінування пам’яті Томаша Масарика. Ось тільки кому вигідно й досі не помічати, а то й ігнорувати цей та подібні йому приклади вікової приязні між двома народами? Як в роки компартійного абсолютизму, так і в пострадянський період, глибокого переосмислення сфальшованої Росією української минувшини. Причому, на офіційному міждержавному рівні. Кажу про це не голослівно, оскільки у процесі підготовки вшанування громадою Полонного столітньої дати візиту пана Томаша Масарика в Україну, особисто звернувся до нашого посольства в Празі з проханням допомогти налагодити зв’язок з містом Годонін, де народився політик. Однак отримав у відповідь повчальну рекомендацію від фахової дипломатки вирішувати такі питання з Чеською амбасадою в Києві... Наступним кроком, у день 170-го ювілею Т. Г. Масарика, (для належного вшанування пам’яті друга України у чиновників з МЗС забракло розуму) знову підготував матеріал про ту давню подію і 7 березня 2020 року надіслав на сайт “Історичної правди” (Інтернет видання Українська Правда.) Результат знову нульовий. Не на часі, напевне. Пропоную допис з однією метою: читачі “Слова Просвіти”, українці, мають знати про історичні витоки нинішніх демократичних перетворень в Чеській республіці, а також розуміти і зважати на непрості багаторічні процеси звільнення чеського суспільства від кремлівських “дарів” і енергетичної кабали. …Полудень, двадцять сьоме липня, 1918 рік, Поділля, місто Полонне. До центрального майдану під золоте сяйво бань Хресто – Воздвиженської церкви з найближчих околиць сходилися чехи на зустріч з професором Масариком, як на свято.
ди праці й розуму своїх попередників, гордиться сторінками боротьби за справедливість і свободу, і соромиться сторінок приниження і рабства. У Варшаві ніколи не стоятиме пам’ятник Суворову, і ім’я його полякам ненависне, – хоч для росіян він геніальний полководець. У Будапешті немає і не буде пам’ятників ні Миколі І, ні Хрущову, ні Андропову, ні Жукову. Країну в Африці, яку колонізатори назвали “Родезією” на честь “великого” колонізатора Сесіля Родса, вже зветься інакше. Це і є повага до історії: національна пам’ять все ставить на свої місця. Катерина ІІ, заграючи з французькими енциклопедистами, водночас у Росії переслідувала просвітителя Новікова і відправила в заслання Радіщева, тримала для “спецрозмов” із “вільнодумцями” знаменитого професіонального ката Шешковського, про мистецтво якого ходили легенди. В Україні вона запровадила кріпацтво, землі доти вільних селян роздавала своїм незліченним фаворитам, підступно зруйнувала Запорізьку Січ, ліквідувала українські школи.
Далі подаю переклад статті, яка з’явилася в одній з тодішніх празьких газет і вже у наші дні була вдруге передрукована: “Його зустріли полонені гімном “До домов муй”. Професор Масарик подякував військовим, сказавши: “Точно ви співали “Між чехи домов муй.” Потім професор похвалив чехів за те, що в Полонному вони поводили себе так, що місцеві совєти не зійшли зі шляху інтернаціоналізму та дружби і не робили розділу між полоненими та другими національностями, які населяли місто. Що дозволили також полоненим німцям, мадярам, туркам користуватися одними і тими ж пільгами, завдяки чехословакам... Руські робітники і городяни визнали той факт, що погляди чехословацьких полонених на руських, на руську революцію були братерськими... Що чехи збирали пожертви для інших полонених і політичних репресованих, також для вдів і сиріт… Піддержують демократію, працюють на різних господарських роботах, організовують культурні і соціальні заходи, фольклорні ансамблі. Професор за-
Невже одеська влада настільки темна, що цього не знає? Швидше вона демонструє принципове безстидство у задоволені своїх амбіцій та смаків нуворишів. Якщо їм так хочеться ощасливити Одесу цим символом фарисейства, цинізму і розпусти (саме так характеризували її незалежні від неї російські мислителі, про залежних не говоримо), то хай “воздвигають” чи “відновляють”, але хай викарбують на пам’ятнику слова української народної пісні ХVІІІ століття: Катерино, вража бабо, Що ти наробила? Степ широкий, край веселий Ти занапастила. Або Шевченкове: …Перший розпинав Нашу Україну, А вторая доконала Вдову сиротину. Пам’ятник Катерині ІІ хочуть ставити ів Криму. Там можна б було на постаменті дати скромну статистику скільки сіл і аулів було спалено, скільки мечетей зруйновано, скільки кримських татар виселено під час історичної акції, яка називалась “заво-
З обранням генерала НАТО у відставці Петера Павела наступним президентом Чеської Республіки історія і час виводять українсько-чеські взаємини на нову орбіту міжнародної співпраці, передовсім у поглибленні кооперації країн Східного партнерства, а також збільшенні внеску України в безпекову політику добросусідства європейських держав.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
