Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Добрі новини · “Існує той спільний знаменник, який єднає і великих істориків, і всіх нас, сущих українців, на цій священній, Богом даній, Землі”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Закоханий в Музу Історії

Слово Просвіти, №06 за 2025 рік

Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Фото з відкритих джерел Київ – Чернівці. Неймовірно чутлива дорога до Храму! Щиро, щемливо, сподіваюсь, щасливо! Таке сприйняття тієї незбагненно душевної атмосфери, сотвореної Ювілеєм Юрія Макара! У величній Червоній залі Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича зібралося звідусіль розмаїття достойних людей – від молодих до маститих, владних і громадських мужів, вишуканих жінок і благородних чоловіків. Людина високої етичної, громадянської, інтелектуальної проби; Педагог, який олюднює світ, навчаючи студентську молодь “бути вдячними”; Хранитель найвеличнішої музи – Історії; Супротивник “московського монгольства”. Він завжди був і є серед тих, хто сповідує давню традицію Чернівецького Університету: “Ми один Народ, одна наша Мати, одна наша Мова”, хто свято виконує закличне і високе Шевченкове Слово: “Свою Україну любіть!” Усі болі і радощі Він переживав разом зі своїм Народом, починаючи з далекого 9 вересня 1944 року (сумнозвісна Люблінська угода), коли внаслідок комуністичної етночистки змушений у злиденних мандрах ходити “босими ногами” по землі уярмленої Великої України. Не здався, не загубився, не розчинився серед “інших”, зберігши національне “Я”, людську гідність і велике чуття свого Роду і Народу. А привідчинивши ворота його життєтворчості, знаходимо значно глибші ціннісні пласти, які стали справжнім опертям світобачення і поведінкової норми цього знаного і знакового Вченого- Педагога, Просвітника, безупинного пошуковувача правди через науку, який усвідомив, що тільки правда творитиме вільну Людину й свободу Нації. Таким стрижнем, що забезпечував тяглість української ідеї, були діяння великих національних пасіонаріїв, що ніколи не зникали з орбіти буття, попри всі катаклізми і трагедії. Здається, що вони завжди нагадували про себе, ці нікуди не зниклі велети духу, які були вкорінені на цій скривдженій, але святій землі: Ю. Федькович, О. Кобилянська, С. Воробкевич, С. Смаль° Стоцький, О. Попович, Є. Гакман, Д. Загул, В. Сімович, О. Маковей, І. Карбулицький, Д. Квітковський, П. Войновський… Тому до честі Юрія Макара він зумів зберегти цю національну цноту поваги до Себе, свого Роду і Народу. У найважчі часи, коли в злощасний 1970-ий рік студенти історичного та філологічного факультетів Університету 22 квітня (100-літні уродини ката українського народу ульянова-лєніна), розклеївши листівки по вулиці Університетській та Стасюка (студмістечко) з вимогою захисту української мови, виз- Анастасія СЛИНЬКО, журналістка Чи ви, читачу, можете уявити собі дощ, що, ніби якийсь модник, ходить “у синьому капелюсі із прозорою сережкою у вусі?” Та це щось за межами сприйняття, подумаєте ви. Адже дощ – це просто вода з неба. А от і ні. Недарма відома письменниця Галина Кирпа такий дощ у капелюсі, та ще й у чоботях з високими підборами бачила. Інакше як би цей дощ потрапив до її чудової книжки для дітей “І це називається літо!”, яка вийшла друком у “Видавництві Старого Лева” 2024 року і набула розголосу як серед батьківського загалу, так і серед громадських поціновувачів. Нещодавно популярний у сучасному письменницькому середовищі проєкт БараБука, що професійно досліджує простір української дитячої літератури, відзначив саме цю книжку в номінації “Поетична книжка року”. Принагідно згадаю, що 2014 року в ТОП-6 найкращих видань для дітей від БараБуки увійшла книжка-білінгва “Скільки? / How many?” (видавництво “Братське”) письменниці Галини Кирпи та художниці Ольги Гаврилової. А що вже казати про малюнки, якими кожен вірш у книжці “І це називається літо!” щедро проілюстрований художницею нання національного герба і прапора, власної державності, – зазнали нищівних репресій, він зберіг (як новопризначений куратор курсу в 1971 р.) свою гідність, ідентичність, українськість. Тому не лише його професійні компетентності, вчені звання та заслуги є його чеснотами, а передусім людяність й українськість зробили його певним моральним еталоном, який вартий наслідування. Те, що колись давно (1886 року) професор Смаль°Стоцький (унікальний шевченкознавець) озвучив на ювілейному заході С. Воробкевича: “Ми один Народ, одна наша Мати, одна наша Мова”, стали дороговказом для Юрія Макара, заслуживши право бути українським інтелігентом. Словом і Чином він, насправді, виконував і виконує заклик великого ідеолога української державности В. Липинського, який стверджував, що народ не може бути всеохопно національно свідомим, але “передній ряд” мусить завжди бути таким. Оцим пасіонарним переднім очільником в ніші української освіти і науки є професор Макар. Тому сьогодні, тримаючи слово перед високодостойною інтелігенцією, очевидно виправданим було моє ототожнювання цього знакового вченого мужа з іншим пасіонарієм українства Миколою Аркасом, який у свій час зазначив, що його святою місією і дітищем були три святошні справи: “Історія України-Руси”, опера “Катерина” (за Шевченком) і миколаївська “Просвіта”. А вже пізніше Юрій Макар, мабуть, відчувши запах волі і дух цієї південної козацької, української землі, зазнаючи поневірянь репресовано-переселених унаслідок комуністичних польсько-совєтських репресій 1944–1945 років, він (ніким не погамований) став стверджувати свої власні цінності, замкнені на соборності, українськості і свободолюбності. Проте найсильнішим його навчанням, як він стверджував сам, була “моя свідома українська родина. Вдома висіли портрети Тараса Шевченка, Івана Франка… Це вплинуло на мене. Хочу, щоби люди не забували історію”. Він був одним із тих учених-педагогів, хто сповідував і реалізовував добру ідею М. Драгоманова (“Чудацькі думки про українську національну справу”), який ще в кінці ХІХ століття пропонував українській молоді “діставати всесвітні образовані думки й почуття просто з Західної Європи, а не через Петербург, Москву, через російське письменство, як робиться це досі”. Тому й розривав залізну завісу “совєтів” своїми лекціями та науковими розвідками, ставши ініціатором 1977 року першої в Україні міжнародної угоди з університетом міста Саскатун (Канада). Своєрідна бомба для тодішнього радянського режиму, адже такі угоди з політичних причин практично не допускалися, щоб не псувати “дух радянської людини”. Тож для нього визначальними в життєтворчості, будучи (27 років!) деканом істфаку, академіком чотирьох академій, “почесним” багатьох університетів, набувши особливої значущості, стали три інші верховинні чесноти (за Аркасом), якими живе й донині. Істина, а не метафора. Найперше. Закоханість Музою Історії. Друге. Синівська вірність “малій Батьківщині”: “Буковино, “ти зелена. На три части поділена”. По-третє. Боже, нам єдність подай: “Нашого ж цвіту по всьому світу”. Хоча найголовніше, що існує передусім той спільний знаменник, який єднає і цих великих істориків, і всіх нас, сущих українців, на цій священній, Богом даній, Землі. Це – віковічне Шевченкове Слово: “Свою Україну любіть!” А тому вручені скромні академічні і громадські нагороди (подяка за служіння українській справі) від НАПН України та ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка – данина шани високодостойному вченому, громадянину і патріоту! Серед них – найвища відзнака Ювіляру – “Кобзар”, дарований “Просвітою”, що є Книгою Книг, Євангелією для живих і ненарожденних Українців! Хай живе Академія (Університет)! Хай живуть професори! Хай завжди процвітають! Честь Юрію Макару! Слава Україні! ся перегортати останню сторінку. І подумалось. А чому б письменниці, відомій читачам десятками книжок поезій і прози, зокрема дитячих, та й не створити ще книжки про осінь, зиму та весну? На взірець “І це називається літо!”? Було б ціле чотирьохкнижжя, яке б читали не лише нинішні діти, а і їхні спадкоємці. Бо справжнє – поза часом. А написане Галиною Кирпою – справжнє. Якщо ж сумніваєтеся – вигляньте у вікно, коли йтиме дощ. І побачите його синій капелюх і прозору сережку у вусі. Отак-от! Неодмінно побачите!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин