Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пишуться вірші · “поспіх стомленого серця поспіх днів та ночей поспіх життя і суєтність вечорів” · с. 10сторінка оригіналу ↗

Кора снігу

Слово Просвіти, №06 за 2025 рік

Станіслав НОВИЦЬКИЙ *** я заплутався у молодій лозі в садку з прочиненими дверима осени в садку з холодними губами яблук такими як твої губи в моєму серці тепер біля мене остаточність голосних літер остаточність жовтого кольору квітки безтілесність хмар (безтілесність яблук) тепер біля мене ніхто не схожий на тебе не торкаються твої руки не плачуть твої дощі не дихає твоя любов не приходить весна крізь прочинені двері осени біля мене зозуля на рушнику з вишитим дзьобом 2023–2024 *** споріднюємось кров’ю земля для нас обох стає домом без дверей і вікон за якими рано чи пізно з’явиться сонце пам’ятаю що наші з тобою сльози такі чужі для землі під нашими колінами земля рідніша за обличчя коханої жінки але не рідніша за Бога Боже спаси мене од згарищ на вічному полі смерті-бо що має жити на цій землі крім нас хто так спочиває у зіницях зозулі Боже пробач мені за все що можна пробачити людині але не пробачити смерті не пробачити молодої сльози… Весна 2024 року Чужий сон з яких доріг прийдеш до мого вікна з яких невідворотних причин повернення стрічатиму голос твій крізь шибку зими-бо тілесна близькість така примітивна тілесна близькість від чогось темного від чогось бездуховного і кволого тілесне серце людське настільки кровне налите чорною кров’ю брехні налите білою кров’ю відданости чимось світлим чимось звичним і темним вікно у якому тінь пам’яти хміль та вино вікно за яким оголені стіни розлуки вікно за вікном у дерев’яній схованці де літо наповнюючи теплом стіни щезає залишається увійти в стан суцільного чекання залишається стати вікном стати очима або останнім курганом в степу Я кохав жінку із сірими очима я міг би покохати будь-яку іншу жінку міг би зійти на пси і жити без неї служив пам’яті та великій людській силі яку часом називають самотністю я кохав жінку із сірими очима я любив усе що любила вона я торкався губами усіх частин її матерії люблячи кожну клітину цієї жінки але щось сталося з нашим коханням прийшло усвідомлення самої самотності осінні листки стали надто сухими і пам’ять стала вразливою до любови залишились білі хмари в небеснім колі залишились маленькі світлини в альбомі залишились поцілунки та нічні вулиці залишились доторки доторки доторки зосталась ніжність трохи розгубленості перед життям та не залишилось ненависті злости і чогось ще вразливого тепер я у цьому світі самотність я міг би покохати іншу жінку *** яблука в порожнечі світань яблука в долонях трави яблука на підвіконні стомлено стукотять-таки слух-таки рух-таки стук побіля криниці намалював на корі дерева лелеку хай летить до землі напитись води-бо що тут яблука стукотять на підвіконні сорочка у воді як непохитний човен присутності білого кольору 2023 Лист до невідомого вчора хтось невідомий запрошував відвідати ще більш невідомого вчора остання арфа у місті на березі невідомого моря вщухла залишивши тільки одноманітне шипіння вчора люди затуляли вуха сухим листям будили осінь на вулицях міста невідомого міста невідомі люди вчора читали газети навпроти аптеки купували пігулки з присмаком цукерок годували бродячих псів світу і всесвіту вчора жінка з невідомого міста підняла на трамвайній зупинці лист вона прочитала його уві сні і принесла його до мене вчора мене звинуватили у написанні анонімного листа якогось лірика

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин