Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Виставки мають ту добру сторону, що дають можливість митцеві краще зорієнтуватися, де він стоїть”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Яків Гніздовський: “Коли б мене хто спитав, що по-мойому найважливіше у мистецтві, я б сказав, що витривалість”

Слово Просвіти, №06 за 2025 рік

Мальовниче село Пилипче на півдні Борщівщини – родинне гніздо, з якого в різні періоди ХХ століття змахнули крильми у великий світ мистецтва два Гніздовських, два Якови – Якович та Іванович. Першому судилося стати всесвітньовідомим генієм графіки, дереворізу, другому – талановитим українським живописцем. Якови того ж народилися в один день з різницею у 30 років. 27 січня, згідно з Українським мистецьким календарем, Якову Яковичу виповнилося 110 років. Культурно-мистецька та освітянська спільноти краю гідно пом’янули того дня славетного земляка, провівши низку заходів. У Пилипченській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів з 1992 року діє меморіальний музей Я. Я. Гніздовського, організатором і дбайливим хранителем якого є багаторічний очільник Іван Пенькало. Тут відбувся традиційний конкурс малюнка, була проведена екскурсія. У Борщівському обласному краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки Якова Гніздовського – 28 авторських робіт з музейної колекції, які на початку дев’яностих люб’язно подарувала дружина Стефанія Гніздовська. Саме вони стали першими експонатами і започаткували збір матеріалів про художника. З-поміж інших привертає увагу робота “Кущ” (1944 р), яка свого часу зробила Якова Гніздовського відомим і стала вирішальною у його долі, як наголосила модераторка виставки, вчений секретар музею Леся Грабик. Мислену мандрівку шляхами Якова Гніздовського з України в далеке заграниччя здійснив очільник музею, невтомний трудівник на ниві краєзнавства краю Михайло Сохацький. Унікальну публікацію невідомої епістолярної спадщини генія в районім тижневику 90-х ХХ ст. “За вільний край” передав до фондів музею автор цих рядків, який готував її до друку. Із тих кількох листів до свого близького родича та побратима по духу художник постає передовсім як людина, вчитель молодих пензлярів, критик-мистецтвознавець. Очільник мистецького об’єднання “Потік”, що діє при музеєві багато років, найяскравіший художник Борщівщини Василь Стецько акцентував увагу присутніх, серед яких були художники, вчителі образотворчого мистецтва – на дивовижній техніці дереворізу. Цікавими спогадами про перебування в музеї дружини Якова Яковича Гніздовського Стефанії під час подорожі в Україну та передачу українським музеям творчої спадщини свого чоловіка поділилася колишня працівниця Борщівського музею громадська активістка Галина Свідінська. Присутні ще раз доторкнулися до невмирущого спадку геніального Митця, коріння якого, частка його праху тут, в Борщівській землі. 27 січня виповнилося 80 років Якову Івановичу Гніздовському, який народився в Пилипчому, вдався талантом у свого дядька і теж віддав себе малярству, хоча й в іншому жанрі та іншій тематиці. Дякуємо йому за надані для публікації листи Якова Яковича Гніздовського. Міркую, що вони варті публікації на сторінках шанованого “Слова Просвіти”. У них – невідомий геній. 10 січня 1977 р. Дорогий Якове (Івановичу). Надіюся, що ти мені простиш мою довгу мовчанку. Прозірки твоїх картин, 36 їх, прийшли ще у вересні. Я тоді не був вдома, Стефа переслала мені кілька прозірок, а решту я побачив після мойого повороту. Я мав велику приємність їх оглянути, але тоді я мав так багато різних справ, що з листом до тебе затягнув аж до сьогодні. Сьогодні я знов оглядав твої прозірки, і вони видались мені ще більш цікаві, ніж тоді, коли я їх вперше бачив. Темний і згущений кольорит твоїх картин знаменито відповідає монументальному підходові твого малярства. Може, найвиразніше це можна бачити у сцені за столом, на якому стоїть отворений лист. Картина добре умотивована психологічно, а формальні засоби і згущені кольори ще підсилюють враження. Також портрети мають монументальний підхід. Догадуємося, що оден зних є твій автопортрет, може, той, в зеленавій тонації, з килимом на тлі. Жінка з дитиною, – чи це твоя дружина? Також гарний портрет жінки на тлі композиції із вазою. Сильне враження роблять також твої краєвиди, передовсім оден в темно-синій тонації з відбитками дерев у воді, на якій є два червоні акценти. Також друга група дерев у зелено-жовтих тонах, що відбиваються у воді, потрактована широкими мазками, є дуже вдала картина. Також зимовий краєвид з групою дітей на совганці (?). Виглядає дуже цікаво, нам приємно було їх оглядати. В листопаді ми вислали тобі полученою поштою нову книжку про дереворити, напиши, як дістанеш, а в грудні вислали тобі в тубі з картону 20 різної величини пензлів, – може, пригодяться. У новому 1977 році прийми і ти, і твоя рідня наші найкращі побажання – Стефа, Яків і Марі-Марта. 21 березня 1977 р. Не можу тобі описати, яку радість приніс нам твій лист. Останній раз, як мені твій тато переслав твою знимку, ти був ще хлопчиком і таким ти мені залишишся у моїй пам’яті. Прозірки твоїх картин, а тепер твій лист мені показав, що відтоді минуло багато років, і це вже не хлопчак, а дорослий мужчина і серйозний художник. Ти не дивуйся, що тато потребує аж зовнішнього підтвердження про свого сина. Батьки бажають дітям найкраще, але не все знають, що є найкраще. Для того, що не працює у нашій, як порцеляна, тендітній професії, важко зрозуміти, де в мистецтві є успіх, а де невдача. Зовсім протилежно від інших професій, де формальні студії гарантують повне знання, у мистецтві формальні студії є другорядною справою. Багато великих митців взагалі не мали формального образовання, а які мали можливість його здобути, то часто мусіли витрачувати чимало енергії, щоб все це забути і бути собою. Навіть т. зв. талант є дуже релятивною (відносною. – Ред.) справою, діти, чи не всі є мистецьки обдаровані і всі вони чарівно малюють, немовби Бог керував їx рукою. З часом життя, немов через сито їх пересіває і остається небагато, а потім ще дальше іде селекція. І коли б мене хто питав, що по-мойому найважливіше у мистецтві, я б сказав, що витривалість. Я б її навіть поставив перед самим талантом. Найважніше: хто видержить, бо це нелегка професія. І коли хтось хоче вибрати легку дорогу, побачить в кінці, що він вибрав якраз найважчу. Добре, Якове, ми ограничимо наші посилки до мистецтва. Ми вже давніше вислали тобі у тубці 20 пензлів, як треба, ще вишлемо. Час до часу постараємось вислати якусь художню книгу (мої олійні картини вийдуть не скорше, як за рік). Пиши, що тобі з того переслати. Наша дочка є тепер на першому році студій, вона студіює моду і думає колись в тій ділянці працювати, або робити ілюстрації до журналів, або проектувати костюми. Дружина має з хатою повні руки роботи, а я, як звичайно, кілька місяців малюю і так дальше. Ще раз дякую за доброго листа, здорови дружину і донечку. Твої: Яків, Стефа і Марі-Марта. 12.7.1977 р. Дорогий Яків, пересилаємо привіт з гарної Італії. Були у Фльоренції, у Сієні, у Пізі, Орвієтто, Ассізі і у Римі. Всюди тут гарно, на кожному кроці багато старовини, а музеї пребагаті, передовсім у Фльоренції. Ми дістали твого листа з фотографією твоєї скульптури перед виїздом. Слідуючого тижня ми повертаємося додому. Вишлемо пензлі, може, й деякі фарби. Здоровимо тебе і твоїх – Стефа, Яків і Марі- Марта. 17 жовтня 1977 р. Дорогий наш Якове. Листа з 9, а потім з 20 вересня ми одержали. Нас дуже засмутила вістка, що ти маєш клопіт з очима. Ми не писали про це до Пилипча, ми знаємо, що родичі могли б турбуватися. З тих же причин я не писав також про мій клопіт. Два роки тому я перейшов аж три складні операції правого ока (відділення ретіни). І хоч я мав дуже добру опіку у мабуть найкращому центрі для ретіни у Бостоні, але кожна операція лишає свій слід, і мій зір у правому оці далеко не такий, як був перед тим. Я потішаю себе, і в тому є дещо правди, що в більшості одне око, як і одна рука, права, а в декого ліва, виконує головну функцію, а друге є тільки допоміжне. Я працюю, як і перед тим, вірю, що й у тебе усе покращає, тим більше, що твій молодий організм переборе недомагання твого зору дуже скоро. До Пилипча я вже давно не писав. Ще в серпні ми вислали до твоїх родичів, до Дмитра й Гані, малі пакунки. Тоді ми вислали до тебе також декілька пензлів і може з 10 туб олійних фарб. Як одержиш, напиши точно, кілько одержав чого. Ми всі тут бажаємо тобі скорого і повного видужання і повороту до рідних і до мистецтва. Привіт для дружини і для Тоні. Ваші Стефа, Яків, Марі-Марта. 15 червня 1981 р. Дорогий Якове! Довго ми не мали вістки від тебе, і тому твій лист, який ми одержали, нас дуже врадував. Радіємо також, що ти починаєш виставляти свої картини, Виставки, може, і не так важні для митця, він може і без них творити, але виставки мають ту добру сторону, що дають можливість митцеві краще зорієнтуватися, де він стоїть. З часом виставки приносять і клопіт, я це тепер особисто гостро відчуваю. Вони рабують час, якого в мене не так уже багато. А я ще хотів би багато зробити. Дай мені знати, як перейшла твоя перша ширша виставка, також усе радий одержати, чи то фото, чи то прозірку нових робіт, а дружина просить, щоб ти переслав твою і твоєї сім’ї знимку. Пересилаю дві маленькі фотографії. Дружина у галереї у Нью-Орлеансі, яка постійно виставляє мої графічні роботи. У зв’язку з виставками мене часто просять показати техніку дереворіза. Це було, мабуть, на виставці у Торонті, де я відбивав мій дереворіз “Капуста”. Не маю під рукою малої знимки Марі-Марти (вона тепер у Франції). Перешлю її фото у слідуючому листі. Вже давненько я дістав листа від тата, але ще досі не відписав. В нас так мало часу, що нам часом неможливо провадити нормальну переписку, для нас важніше час до часу дещо переслати те, що вони можуть потребувати. Напиши одверто, що ми могли б тобі переслати. “Київська Псалтир” ще не прийшла. Ти не витрачуйся, тут є ваші книгарні і ми тут все можемо купити. Не згадав нічого про твій зір, надіємося, що все гаразд. Здоровимо вас усіх дуже гарно і бажаємо багато добра. Ваші – Стефа, Яків і Марі-Марта. 27 вересня 1981 р. Дорогий наш Якове! Дякуємо за листа і за ваші знимки. Вони стоять тепер передо мною і я немов би говорив з вами. Чи ти малював їх портрети? Як Сезан. Він малював свою дружину так часто, а малював довго, що її вважають найбільшою мученицею в історії. Тоня має великі очі, мусить багато бачити. Не можемо вгадати, скільки їй років. Вона ще в такому віці, що не мусить їх затаювати. Марі-Марта закінчила вже 22 роки. Цього року закінчила школу для ілюстрацій моди (тут це велика ділянка) і буде робити ілюстрації для газет з тої ділянки. Наразі не працює, дещо помагає мені і вчить японську мову. Як бачите на знимці, вона мусить носити окуляри (ще з дитинства). Крім Марі-Марти вкладаю ще знимку, зроблену під час моєї праці над картиною “Кокурудза”, знимка зроблена у моменті, коли я не так малюю, як гризу яблуко. Поза тим вкладаю кілька моїх екслібрисів, включно з моїм власним і нашої дочки. Невдовзі появиться стаття з репродукціями моїх книжкових знаків. Я зробив їх небагато, біля сорок. В окремій тубі пересилаємо тобі пастелі (24 кольори), ножики до витинання лінолеуму, це є одна ручка, у яку вкладаються, як пера, різної величини ножики. Десять т.зв. Мадіс Маркер, я не думаю, що їх кольори тривалі, але до нотаток вони дуже вигідні. Крім того, у тубі буде 18 різної величини пензлів. Може, вони на якийсь час тобі послужать. Як хочеш якихось спеціальних, напиши, і ми постараємось вислати. Ми дуже радіємо, що ти вже покінчив працю для дому культури і що зможеш тепер малювати для себе і підготовлятись до виставки. Радіємо також, що твою картину влучено у виставку. Як буде каталог цієї виставки, будемо раді його одержати. Наразі прощаємо Вашу Трійцю, бажаємо Вам багато добра і здоров’я, а тобі, Якове, додатково багато успіхів у твоїй мистецькій праці. Ваші: Стефа, Яків і Марі- Марта”. (Збережена орфографія автора) Підготував Степан ТАТАРСЬКИЙ, член НСЖУ, Борщівщина Тернопільської обл.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин