Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Він залишився чинним вартовим · найвищих національних Імператив. · І залишається ним нині і повсякчас». Національна еліта 8 · с. 8сторінка оригіналу ↗

С т е п а н Х м а р а я к с о н ц е У к р а ї н и

Слово Просвіти, №06 за 2026 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка зорганізувало подію державної значущості – перший круглий стіл «Імперативи Степана Хмари», чим започаткувало майбутні щорічні зібрання, присвячені пасіонарній особистості, Герою України, державотворцю, який життя поклав за те, щоб Україна як держава існувала в інтересах етнічного народу, в чиїх руках мають бути земля, гори, ліси, море, армія і панувати – єдина державна українська мова. Зібравши своїм іменем гурток подвижників українського чину, Степан Ількович був сьогодні посеред них. І слухав, трохи нахиливши голову, бо він так завше слухав, – роздумуючи і моментально реагуючи на кожне слово. Він на все мав власну думку, і його думка завше палала Божественною енергією, здатною впоїти кожного Україною. Для нього всі люди на землі ділилися на дві категорії: ті, що працюють для України, і ті, що не здатні зробити для неї нічого. Проте він ніколи не втрачав надії, що кожного притомного можна переконати на користь України. Тому готовий був простити навіть образи і подякувати кожному за пожертву на справу, навіть за найменшу. Йому ж сьогодні дякували як Людині великій. І, здається, що за все життя він не почув про себе стільки достойних слів поваги і захоплення, як сьогодні. Ну бо за життя хотілося послухати Степана Ільковича. І ми слухали, а почули лише нині. Подолавши часові та енергетичні проміжки, Імперативи Степана Хмари проступили заповідальними основами Правди. «Пізнайте Правду – і Вона визволить вас», – повторював за апостолом Павлом Степан Ількович. Правдою для нього була Україна. Він жив для неї, терпів за неї, працював для неї. Передбачав, як провидець, її майбутнє. Як інтелектуал, підводив під кожну думку обґрунтування. Бо Степан Хмара був справдешнім начитаним, загартованим карцерами і тюрмами інтелектуалом. Він належить до національної еліти відповідно до визначення однією з італійських соціологічних шкіл ХХ століття: «Еліта – це, по-перше, інтелект, по-друге, творчість, будь-яка, а третій складник – моральні чесноти». Такого штибу еліта не залежить від влади чи грошей. Навіть будучи витісненим з політики за прямостояння, Хмара не втратив головного – він залишився чинним вартовим найвищих національних Імператив. І залишається ним нині і повсякчас. І очевидним стає, що заповіти і вимоги, сформульовані Степаном Хмарою, стосуються всіх нинішніх засторог і майбуття України. І нічого придумувати не треба – дійте за національним Апостолом Хмарою! З кожним днем ця постать підсилюється. Так було із вченням Хрис­ Іван Заєць, Сергій Файфура, Петро Чернега та. Спочатку Апостоли проповідують Його, а згодом всі, ніби забувають… Минає два століття, перш, ніж починається відродження, осмислення, проповідування Христової віри. Такі сьогодні ми складаємо по камінчику соборний портрет Степана Хмари, оживляючи його заповітами, згідно з якими маємо діяти. Остання прижиттєва публікація Степана Хмари у «Слові Просвіти» – «Вісь зла – вісь добра» – про лінію Великої війни, яку веде «вісь добра» з одвічним рашистським злом. Степан Ількович ще задовго до сьогодення вважав, що нині йде ІІІ світова і називав її ознаки. Такі люди – сіль України. Проте у нас люблять мертвих. Хоча йдеться не лише про любов, а найперше про те, щоб бути здатними розгледіти серед своїх – Великих і повірити їм. І піти за їхнім світлом. Степан Ількович був першим, хто забив у дзвін відродження Української Греко-Католицької Церкви і пробивав дозволи у «височайших» кабінетах москви, яка ту Церкву – страдницю й заборонила. «Не біймося!» – повторював він за Владикою Гузаром. І не боявся нікого настільки, що з найвищої трибуни Верховної Ради, будучи запрошеним як колишній депутат-старійшина, пан Степан виголосив полум’яну промову такої сили і відваги, що після його виступу вхід до ВР колишнім депутатам «влада ліквідаторів» заборонила… Він був Хрещеним батьком наших десантно-штурмових військ. Саме Степан Ількович у 1992 році, дізнавшись, що є наказ про розформування десантно-штурмової бригади, зустрівся з міністром оборони України Костянтином Морозовим і переконав його (уявляєте це заХмарне пропікання!) в жодному разі не підписувати наказ. Бо десантно-штурмові війська – це хребет ЗСУ. Прислухалися. Коли влада проголосувала за без’ядерний статус України, він кри­ Павло Мовчан Спільна світлина учасників круглого столу ком кричав не робити цього, бо то злочин проти власного народу. Він їздив до того місця, де підривали пускову установку, ніби хотів стати щитом проти безчинства. Проте що могла вдіяти проти могутньої смертоносної сили навіть така могутня людина, як Степан Хмара. А залишись та сила в України, сто раз би подумало болотне зло, перш, ніж вишкірити свої танки проти Києва лютого ранку 22-го року. У лікарні Степан Ількович написав: «Чого нема в Конституції, що мало б бути…». Кожна держава має ідеологію, писав він, а в нас національна ідеологія не затверджена на рівні Закону, на жаль. В умовах, коли світ «захоплюють транснаціональні корпорації та великі магнати», Україна стає вразливою і безборонною. Він обстоював землю не лише як категорію географічну, а як живу субстанцію, торгувати якою не можна. Він категорично був проти здачі Криму. «Якщо здамо, то його дуже важко буде повернути». Він пасіонарно обстоював з побратимами ст. 10 Конституції України про українську мову як єдину державну. Його любили шахтарі Донеччини і студенти, з якими він голодував на Майдані 1990-го. А він любив людей, умів їх цінувати, шанував і підтримував побратимів. Коли Степана Ільковича звільнили з Лук’янівської тюрми, він пішов визволяти Анатолія Лупиноса. І забрав його зі слідчого ізолятора, і завів у готель, і вони проговорили з другом цілу ніч. Звісно ж, про те, якою має бути щойно проголошена незалежна держава. Він належить до опорних постатей нації. І сяйвом над його головою була Україна. А все, що він казав, були не просто слова, а краплини крові і сили, відданих Україні. Слово про велета Духу Степана Хмару сказали колишні народні депутати України Михайло Ратушний, Георгій Філіпчук, Іван Заєць, Віктор Жердицький, художник Юрій Нагулко, доктор історичних наук Петро Чернега, доктор економічних наук Олександр Ковалів, кандидат філософських наук Сергій Присухін, відома художниця, заслужена діячка мистецтв України Марина Соченко, режисер Сергій Файфура, журналіст Назар Мухачов, старша слідча з особливо важливих справ Генпрокуратури України у 2003–2010 роках Галина Климович. (А я трохи законспектувала). Провели круглий стіл дружина Степана Хмари, громадська діячка Роксолана Хмара та Голова Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, народний депутат України багатьох скликань, побратим Степана Ільковича Павло Михайлович Мовчан, який і зорганізував цю величну і значущу Подію. …Дякую дорогій пані Роксолані за несподівано надане мені слово. У мене зі Степаном Ільковичем – особиста історія. Він був моїм найсвітлішим сусідом. Наші будинки – поруч і п’ють воду з одного артезіанського колодязя. Часто вранці, коли бігла на Радіо Культура, я зустрічала його світлу енергійну постать з чотирма п’ятилітровими бутлями в руках – по два у кожній, у свої 80+! У підсумку 20 літрів! Вони вигравали блакитними боками під вранішнім сонцем, як живодайні джерела. І щоразу мені здавалося, що ці живоноси заряджають мене енергією життя для України. Це був якийсь священний ритуал. – Слава Україні! – вітаюся. – Героям слава! – у відповідь. Я й тепер, ідучи з Княжого Затону на Срібнокільську, чую ці заповідані слова, над якими б'ють джерела могутнього українського чину Степана Хмари. Герою Слава! Світлини Руслана Кошовенка та Володимира Кошовенка Слово має Роксолана Хмара

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин