Суспільство і ми · с. 5сторінка оригіналу ↗
НАШ МЕР — НЕ З ПОЛОХЛИВИХ
Слово Просвіти, №07 за 2005 рік
що за той час, поки вийде мій матеріал, з важкої руки мера не збудують ще однієї. Дивним є й “визначення” Дня міста в Білій Церкві. Одного року пану Г. Шуліпі заманеться святкувати його в жовтні, другого — в травні, а наступного — у вересні. Але найбільш дивним було бажання мера в 2004 році: День міста за його наказом святкували 11 вересня — у час жалоби всіх християн світу — в День усікновення голови Іоанна Хрестителя. Якщо пан Шуліпа атеїст і не визнає релігійних свят, то це його особисте право. Але ж як держслужбовець він не мав права оголошувати святковим день 11 вересня, коли по всій Україні його оголосили днем жалоби. Бо в той день, коли вся Україна співчувала родичам загиблих у Беслані, білоцерківці веселилися, співали, танцювали й пухкали феєрверками. На підставі таких дивних фактів складається враження, що наше місто з колишньої гетьманської столиці, великого козацького міста перетворюється нині на таку собі “вотчину” вередливого пана. Особливо ж ми відчули це під час виборів президента України. В усіх навчальних закладах, організаціях та установах зі вказівки мера проводилась агітація лише за одного кандидата. Можливо, тому, що за іншого майже не треба було агітувати, — за нього висловилася переважна більшість виборців. Особливо ж важка рука мера позначилася в період виборної кампанії на засобах масової інформації. Уся місцева преса опинилася під пресом міськвиконкому. Газети “Замкова гора” і “Громадська думка” агітували тільки за Януковича зі зрозумілих причин, — адже вони є органами міської й районної держадміністрацій. А значить, повинні були хворіти, чи то пак — уболівати так само, як і весь організм — разом із головою. Реґіональна загальнополітична газета “Новини Київщини” так само опинилася під пресом. Наприклад, лише в №47 за 18 листопада 2004 року цілу сторінку відвели для передруку з “Комсомольської правди” статті Георгія Брянцева “Своего ученика я запомню навсегда”. У ній вчителька з Донеччини розповідає про свого колишнього учня, кандидата на пост президента — Віктора Януковича. Такий самий матеріал цього ж автора під назвою “Перша вчителька прем’єра” було надруковано в реґіональній газеті “Юр’ївська земля”. Дуже уважно прочитала про те, як вчили майбутнього “прем’єра” і як він учився. Але, як видно, вчителька його не довчила. Інакше б і писав без помилок, і не брехав би, і дівчат поважав… Але це вже на совісті тієї вчительки і її невдалого учня… А от на совісті наших білоцерківських журналістів — те, що на підтримку нашого справжнього народного Президента Віктора Ющенка під час усієї виборної кампанії не було надруковано жодного матеріалу! І це вже дивно! Невже всі органи преси Білої Церкви захворіли на хронічне холуйство? Але ж я знаю, що майже всі журналісти з названих редакцій, яких я запитала, — голосували за Віктора Ющенка. Мабуть, усі вони симулювали або ж змушені були симулювати цю ганебну хворобу, щоб вижити в такий важкий період. Але були серед них і винятки. Так, наприклад, газета “Сім’я”, незважаючи на тиск міськвиконкому, під час усього виборчого періоду лишалася нейтральною. А редактор реґіональної газети “Спортивна Київщина” — Леонід Бойко з перших днів не приховував свого “помаранчевого” настрою, взагалі ігноруючи всі міськвиконкомівські “тусовки”, на які не приходив жодний із його підлеглих. Не побоялися його працівники виступати на підтримку Віктора Ющенка, тому що не хотіли забруднити себе брехнею ні перед білоцерківцями, ні перед усім народом. Щоправда, і наш мер не з полохливих. Незважаючи на те, що він, як держслужбовець, не мав права особисто агітувати за будь-якого кандидата в президенти, пан Шуліпа не побоявся агітувати за Януковича студентів Білоцерківського державного аграрного університету. Але, незважаючи на всі ці перешкоди й дива, мої земляки не піддалися на брехливу пропаганду. А тому під час обох турів перемога була за Віктором Ющенком. І в цьому вже немає нічого дивного.
z
Таїна БРАТЧЕНКО, м. Біла Церква
ЛОГІЧНЕ ЗАПИТАННЯ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
