Національна премія · с. 9сторінка оригіналу ↗
ЕНЕРГІЯ ДОБРА
Слово Просвіти, №07 за 2005 рік
Днями завершилася персональна вистав! ка Валерія ФРАНЧУКА “Плоди саду люд! ського”, яка проходила в Українському до! мі. ВУТ “Просвіта” представило цю виставку на здобуття Національної премії ім. Тараса Шевченка. Валерій Франчук (до речі, лауре! ат премії ім. Василя Стуса) номінувався на здобуття цієї премії в 2001 та 2004 рр. Чис! ленні прихильники творчості митця сподіва! ються, що цього року, нарешті, він здобуде цю високу нагороду.
Валерій Франчук — художник справді народний. Поетичність, філософічність, патріотичність, громадянський дух його картин, власний, ні на кого не схожий живописний почерк його творів надзвичайно близькі поціновувачам мистецтва. Спілкуючись із відвідувачами виставки, стає зрозумілим, що не тільки професійні критики та мистецтвознавці можуть зрозуміти величезне значення творчості Франчука для сучасного українського мистецтва (а про неї було написано понад 150 статей у періодиці України та світу), а й просто шанувальники живопису. Варто навести хоча б кілька вражень, почутих від захоплених глядачів. — Виставка дуже сподобалася. Те, що я тут побачила, набагато ду/ шевніше, ніж в інших галереях, де бу/ ла останнім часом. Картини зали/ шають дуже приємне враження в душі, зачаровують своєю глибиною (Валентина, студентка). — Дивлячись на ці картини, справді відчуваєш себе частиною цієї землі. Чудові пейзажі, зокрема кар/ тина “Моя земля”, сповнені справ/ жніх патріотичних почуттів. Від/ чуваєш гордість, що людина, яка на/ родилася на моїй землі, може так творити (Світлана, студентка). — Враження від виставки над/ звичайно гарні. Приємно дивує пра/ цездатність митця — наскільки ба/ гато створено робіт за останній рік. Ми з колегами слідкуємо за творчістю художника і вважаємо, що він гідний найвищих нагород в Ук/ раїні, а особливо — Національної Шевченківської премії. Картини Франчука — це душа народу, душа лісів і степів. У них — часточка на/ шої Батьківщини, все, що рідне і близьке. Відчуваєш себе українцем на генетичному рівні. Хоча щодня бачи/ мо лише своє місто, хочеться побу/ вати в кожному із зображених на картинах куточків. Дуже гарна живописна манера, яку завжди можна відрізнити від інших. Можна дивитися на ці картини щодня — і буде мало. Бажаємо Валерію Фран/ чуку всього найкращого, і щоб цього року його, нарешті, заслужено від/ значили Шевченківською премією (Світлана Гула, головний спеціа/ ліст зі зв’язків із громадскістю біб/ ліотеки Солом’янського р-ну).
“Зацвіла стара груша”
* * * Нинішня експозиція — певною мірою, підсумкова: на ній були виставлені роботи останніх п’яти років. Глядачі ще раз мали змогу пересвідчитися, наскільки багатогранною і глибокою є творчість митця, наскільки яскравою є його тематична і світоглядна палітра. Тут були представлені твори, присвячені голодомору (триптих “Вклонися і пом’яни”), творчості Шевченка (“Ні, не однаково мені”), картини, які можна назвати живописними філософськими роздумами (“Віків пласти”, “Заплелися думки, наче доля”, “Скалки душі”, “Ностальгія”). Особливо ж багато на цій виставці пейзажів — різноманітні ландшафти, пори року, настрої… “Батькова рілля”, “Заблукала хмаринка”, “Ворота неба”, “Зморшки землі”, “Човни на березі” та інші — не відтворення якоїсь конкретної місцевості, це збірний образ України, який живе в душі митця і постійно живить його натхнення. За настроєм ця чудова виставка надзвичайно світла, часом — меланхолійно-задумлива (“Душа криниці, забутої людьми”, “Зацвіла стара груша”), часом — іскристожиттєствердна (“Перший танок”, “Літній вальс”), часом — рефлексійно-загадкова (“Яблука”, “Чар-зілля”). Та кожен із цих образів і настроїв відлунює в серцях глядачів,
“Човни на березі”
Фото Г. Оборської віднаходить ключик до людських душ. Недарма мистецьке кредо художника — “Я творю для того, щоб люди не забували, що в них є душа, а кажуть, вона вічна”. Про задум і концепцію виставки “Слову Просвіти” розказав сам автор, Валерій Франчук. “Моя виставка, яка називається “Плоди саду людського”, висунута ВУТ “Просвіта” на здобуття Національної премії ім. Тараса Шевченка. Хочеться показати свої роботи людям, — бо для кого я працюю, для кого той сад, для кого ці плоди? Сад — це земля, це ми, і все це поєднано таким чином, що не можна одне від одного відокремити. Саме таке спрямування цієї виставки, і я вважаю, що картини за останні п’ять років є іншим поглядом на світ, і тому дещо відрізняються від попередніх, бо раніше я представляв серію “Молюсь за тебе, Україно” (присвячену творчості Тараса
Шевченка), яка теж була номінована на Шевченківську премію, потім робив велику виставку в Музеї літератури “Пам’ятай”, присвячену голодомору. Нині з’явилося натхнення трошки попрацювати в жанрі пейзажу, бо Україна прекрасна й багатогранна в пейзажному вимірі. А наша чудова природа задивовує весь світ. Наскільки вона гармонійно вибудована! Мені хотілося через пейзаж показати душу моєї землі, а також — пам’ять про наше коріння. Зокрема картина “Батькова рілля” якраз виникла з тієї пам’яті про мого батька, бо його вже немає серед живих, а дорога його простелилася в небо, і душа його за тими деревами літає і вічно буде над нами, поки ми житимемо і пам’ятатимемо про неї. Пам’ять людині дається для найважливішого — не забути, де ти з’явився на світ, хто ти є на цій землі, адже, народжуючись, ми отриму-
“Свято картоплі”
ємо Боже благословіння для чогось важливого. Я намагаюся представити у своїх роботах оте щемне бачення душі української — через квітку, через дерево, через пейзажі й через загальний настрій кожної миті. Мить — минуща, але водночас вона вічна, бо хтось може її зафіксувати. Я, як митець, фіксую це через свою душу й переношу на полотно. Для мене дуже важливо, що ця виставка, ця зустріч із глядачами відбувається після великого прозріння моєї нації, її великого оновлення. Бог дав мені можливість показати своїми роботами нові світлі відчуття. У великій і важкій серії “Пам’ятай” присутнє покладання квітів — тим невинно замордованим душам, бо ми ж навіть їх і не відспівали, і вони поховані без свічок. Тому покладання квітів у триптиху “Вкло-
“Літній вальс”
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
