Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · с. 5сторінка оригіналу ↗

МАЛОРОСИЗАЦІЯ

Слово Просвіти, №07 за 2006 рік

ЗВЕРНЕННЯ до громадськості, політичних силі державної влади України (Відкритий лист)* Не будучи суб’єктами виборчих перегонів і не представляючи інтересів жодної з політичних партій чи блоків, вважаємо за необхідне оприлюднити це звернення з єдиною метою: привернути увагу громадян, політиків і державної влади до однієї з найголовніших проблем українського суспільства — проблеми, зволікання з вирішенням якої загрожує, на нашу думку, повномасштабною катастрофою для держави і суспільства. Неважко помітити, що ідея сучасної національної європейської держави, котра чітко окреслилась у процесі “помаранчевих” подій, у реальному житті перетворюється на зовсім іншу ідею: побудови наднаціонального державного утворення, де від України залишається тільки назва. У процесі очевидного продовження мовної й культурної асиміляції українців усе чіткіше вимальовуються контури нової України-Малоросії — постколоніальної території без власної національної ідентичності. Серед вагомих гравців українського політикуму немало тих, хто дивиться на це крізь пальці. Не менше й таких, кого не задовольняє темп цього процесу — численні прихильники російського цивілізаційного вибору за активної підтримки російської держави ладні леґітимізувати процес остаточної русифікації України за вже випробуваним білоруським сценарієм: через запровадження державності російської мови. Що ж очікує на українців і всіх громадян держави, коли потяг із назвою “Україна” таки прибуде на свою кінцеву станцію під назвою “Малоросія”? По-перше, влада, політики й суспільство мають чітко усвідомити, що в цьому випадку йдеться про остаточну ліквідацію українського народу як історичної субстанції. Відбудеться повний тріумф колонізаторів над колонізованими, буде історично виправдано кривавий геноцид імперії (російської й радянської) щодо українців. Якщо політики, влада й гро& мадяни хочуть жити у самодос& татній, багатій, справедливій країні, вони повинні усвідомити, що всі головні хвороби нашого суспільства, ганебні прояви не& цивілізованості, бідність, ко& рупція — наслідок тривалого ко& лоніального становища України під владою імперії з принципо& во іншими базовими цінностя& ми, а постійна зрада політика& ми й чиновниками державних інтересів заради особистої ви& годи пов’язана з глибокою де& націоналізацією їхньої свідо& мості. Метрополія докладала всіх зусиль для того, щоб українці втратили свою ідентичність, змінили європейську лібераль& ну ментальність на тоталітарну (що була й залишається доміну& ючою в Росії), ставши слухня& ним і безвідмовним ресурсом імперії. * Друкується зі скороченнями. На жаль, здобуття державою незалежності в 1991 р. не супроводжувалося переглядом тяжкої колоніальної спадщини українців, а колоніальну свідомість перенесено в нове державне утворення під назвою Україна. По&перше, визначальною по& милкою стало те, що держава не створила умов для відновлення позицій української мови — не тільки головного елементу наці& онально&культурної ідентифіка& ції народу, а й невід’ємного чин& ника консолідації суспільства. Як наслідок, українці в Україні продов& жують зазнавати дискримінації за мовною ознакою, постійно звужу& ється реальна сфера функціонування української мови. Вимоги ст. 10 Конституції про те, що “держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”, повністю ігноруються. Упослідженість і безперспективність української мови в Україні є чимось само собою зрозумілим для всього українського істеблішменту — адже не секрет, що представники вищих органів влади й інші високопоставлені чиновники за незначними винят& ками культивують у власних сім’ях мову колишньої метропо& лії, і їхні діти, на відміну від бать& ків, уже не вважають за потрібне зображати українськомовність хоча б перед телекамерами. У цих умовах русифікація українців (особливо молоді) відбувається по& силеними темпами. Як і в часи Ро& сійської імперії та СРСР, молоде по& коління українців, проходячи короткий проміжний етап двомовності, зупиняється на варіанті російської одномовності, і, таким чином, потрапляючи під вплив агресивної інформаційної машини сусідньої держави, втрачає можливість усвідомлення себе повноцінною части& ною української нації. Отже, орієнтація переважної частини суспільства на росій& ську одномовність стає реаль& ною загрозою національній без& пеці країни та її цілісності, що так яскраво підтверджено дос& відом минулих президентських виборів. По-друге, держава не сприяла відновленню справжньої історії українського народу. Українці й до сьогодні не мають об’єктивно написаної цілісної вітчизняної історії, вільної від нашарувань російських і радянських міфів і стереотипів. Адже очевидно, що саме об’єктивна історія українського народу — історія з усіх поглядів європейська — мала б стати важливим чинником самоідентифікації українців і консолідації всього суспільства на шляху до втілення справжніх, а не декларативних європейських цінностей демократії, прав людини й побудови реального, а не “маніпулятивного” громадянського суспільства. По-третє, держава майже добровільно віддала свій інформаційний простір під повний контроль колишньої метрополії, котра об’єктивно не зацікавлена ні у формуванні української нації, ні в існуванні України як держави, навіть у формі слабкої й квазінезалежної Малоросії. За умов зростання денаціо& налізації українського суспіль& ства, втрати своєї мови й неус& відомлення власної історії, ін&

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин