Постаті · с. 7сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНСЬКА ДОЛЯ СОФІЇ РУСОВОЇ 17 лютого в Одесі, а 18 лютого в Чернігові відбудуться просвітянські науково-практичні конференції до 150-річчя від дня народження Софії Русової, славетної української просвітительки-народниці, подвижниці в царині освіти й педагогіки.
Слово Просвіти, №07 за 2006 рік
КРУГЛА ДАТА
Про Софію РУСОВУ Євгенія Коваленко вперше почула в 1991 році: ЮНЕСКО присвятило цей рік видатному українському педагогу, державній і громадській діячці, письменниці. Була дуже здивована. Адже не один десяток літ викладала педагогіку в Гоголівському ВНЗ, очолювала кафедру педагогіки — й нічого не знала про свою видатну співвітчизницю. Причини півстолітнього замовчування виявила, коли поринула в київські та львівські архіви, в газети й журнали початку XX століття. Читала й захоплювалася непересічною особистістю, справжньою українською подвижницею. Друковані й рукописні роботи Софії Русової розкривали перед Євгенією Іванівною частину історії української педагогічної думки, змістовно аналізували шляхи побудови українського дитячого
“В педагогіці постійно шукала чогось мистецького, творчого, ухиляючись від усякої традиційності, формалізму: все чого я вчила, я викладала на свій лад, проводячи на практиці великі думки філософів, педагогів”. Софія Русова садка і школи. “Глибокий соціально-педагогічний підхід, ясне розуміння і втілення у творах “духу часу” роблять положення її педагогіки актуальними і для нашого часу, і для майбутнього”, — стверджуватиме пізніше Євгенія Коваленко на наукових конференціях, у монографії “Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової”, написаній разом із аспіранткою Іриною Пінчук. Ця робота була видана 1998 року в Ніжинському педуніверситеті ім. Миколи Гоголя, і чи не вперше за часи незалежної України знайомить широке коло читачів з освітньою діяльністю і педагогічними поглядами Софії Русової в контексті національно-визвольного руху української інтелігенції кінця XIX — початку XX століття. Усі 214 сторінок монографії переконують у тому, як багато може зробити людина, яка вперто йде за своїм покликанням.
* * * Напівшведка і напівфранцуженка Софія Ліндфорс (пізніше Ру-
ДО 135#річчя З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Хто декламував або вголос читав поезію Лесі Українки, той зауважив, що вона мелодійна, ритмічна, музикальна, досконала за формою.
сова) уже в 15 років задумується над сенсом життя: духовним і громадським. Вибір зробила 1871 року після раптової смерті батька й закінчення навчання в Київській Фундуклеївській гімназії. Разом із сестрою Марією їде до Петербурга вивчати досвід кращих петербурзьких шкіл і дошкільних установ. Закупивши в столиці педагогічну літературу (твори Й. Г. Песталоцці, А. Дістервега, Ж-Ж. Руссо, Ф. Фребеля), сестри повертаються на батьківщину — в Олешню на Чернігівщині, сповнені гарячого бажання присвятити себе освітянській справі. Право зайнятися педагогічною діяльністю Софії давало свідоцтво про закінчення гімназії, а старша сестра склала іспит для одержання свідоцтва на “народну вчительку”. 1 вересня 1871 року вони відкривають у Києві перший в Україні дитячий садок. Першого року його відвідувало 20 дітей, серед яких і двоє дочок відомого драматурга М. Старицького, з яким сестер пов’язувала щира дружба і який познайомив їх із М. Лисенком та іншими видатними діячами української культури: П. Чубинським, В. Антоновичем, О. О’Коннор, П. Житецьким, Ф. Вовком, М. Драгомановим, О. Русовим. Саме Олександр Русов зробив свою майбутню дружину переконаною українкою. Цей видатний статист, великий патріот України, знавець української літератури й фольклору пов’язав Софію з українською інтелігенцією. 1910 року Русова стає співредактором першого педагогічного українськомовного часопису “Світло” (1910—1914 рр.), заснованого молодим учителем із Полтави Григорієм Шерстюком. На його сторінках Софія надрукувала понад 100 своїх праць: статей, розвідок, методичних заміток, оглядів, рецензій. 1910 року бере участь у Всесвітньому з’їзді преси в Брюсселі. Але її більше вабить педагогіка, особливо після відвідин дитячих садків у Брюсселі та будинку Фребеля-Песталоцці в Берліні. На запрошення директора Фребелівського інституту С. Русова читає слухачам курс дошкільного виховання. У 1917 році 59-літня жінка, уже вдова, повіривши у право українського народу будувати нове життя, активно береться за втілення своїх педагогічних ідей. С. Русова входить до складу Центральної Ради, а також до Міністерства освіти Української Республіки й очолює два відділи — позашкільної освіти і дошкільного виховання. Вона рішуче втілювала в життя гасло: “Українізація народної освіти, всіх освітніх закладів”. За словами Софії Русової, всі народності, які проживають в Україні, повинні знати її мову, літературу, географію та історію. За часів гетьманату С. Русова продовжувала працювати в Міністерстві освіти. З 1 травня по 14 вересня 1918 року було відкрито 66 приватних середніх шкіл, 40 укра-
Наталія Примушко зі своїми вихованцями їнських гімназій, 10 реальних шкіл, 29 приватних шкіл перетворено на державні гімназії та реальні школи. Товариство “Просвіта” відкрило 21 гімназію. Почав діяти закон про обов’язкове вивчення української мови й літератури, історії та географії у всіх школах.
* * * Більша частина згадуваного вище дослідження присвячена педагогічним засадам Софії Русової. Її роботи можна прочитати у двотомнику, упорядкованому Є. Коваленко й І. Пінчук і виданому в київському видавництві “Либідь” 1997 року. Ніжинські науковці подарували його педагогічному колективу дошкільного навчального закладу № 13 Ніжина, в якому вперше на Чернігівщині 1994 року створено освітньо-виховний центр Софії Русової. Завідувачка дитячого садка Наталія Примушко, випускниця Київського педуніверситету імені Миколи Драгоманова за спеціальністю “Дошкільне виховання і психологія”, виношувала ідею ство-
z
рення центру з 1988 року. Побувавши в Павлиші, відзначила багато спільного в діяльності Русової і Сухомлинського. Усе, що оточує дитину, має бути їй на користь, — так вважали ці великі педагоги. У центрі маленькі ніжинці пізнають своє коріння через природничу студію “Калинчине віконечко”, театр “Телесик”, “Бабусину світлицю”. Примушко з колегами виховує через українську казку, українську пісню, українську страву і обрядову традицію. За Русовою, все життя дитини має бути пронизане мистецтвом, воно не може бути відірваним від природи, розвиток творчих здібностей має пробуджуватися і розвиватися саме засобами національного матеріалу. Дошкільний заклад № 13 успішно пройшов державну атестацію з відзнакою. Трьом педагогам, у тому числі й Наталії Примушко, присвоєно звання “Відмінник освіти України”. Ще одна аспірантка Євгенії Коваленко Олена Таран захистила кандидатську дисертацію на тему: “Проблеми дидактики в педагогічній практиці Софії Русової”. А сама професор зібрала третій том маловідомих праць педагога. Вона шукає видавця і сподівається, що 2006 рік, 150-літній від дня народження Русової, стане роком видатної просвітительки в Україні. Епіграфом до монографії Коваленко взяла думку Русової про те, що кожна держава, яка через ті чи інші обставини дійшла до руїни, може з неї врятуватися, коли добре організує свою єдину національну школу від нижчої до вищої.
Надія ОНИЩЕНКО
z
класичній музиці. З великим почуттям грала на фортепіано Моцарта, Бетховена, Шопена, Гріґа”. Все важче й важче ставало Лесі грати. Її туга виливається у прощальну елегію “До мого фортепіано”: “Мій любий друже! Мушу я з тобою Розстатися надовго. Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні!” Літо 1901 р. Леся провела на Буковині, її супроводжував Кл. Квітка. Ще студент, а пізніше професор Київського музичного інституту, він уже тоді мав звукозаписний апарат — фонограф. Разом із Лесею вони записували галицькі пісні від народних співаків, від І. Франка. 1903 р. на хуторі Зелений Гай на Полтавщині (це хутір бабуні Драгоманової) Кл. Квітка записав з голосу Лесі пісні Ковельщини, Лущини, Звягельщини на Волині. Спільно вони видали збірник “Дитячі ігри, казки, пісні з Волині зібрала Леся Косач”. 1911 року спільно написали дослідження “Новітня українська музична етнографія”, яку Квітка видав після смерті Лесі, а також монографію “Музично-фольклористична спадщина Лесі Українки”. За два місяці до смерті Леся наспівала Квітці пісні, які тримала в пам’яті весь свій вік. Лесина життєва дорога почалася і скінчилася народною піснею.
Мирослава ЗАЙКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
