Абетка відомих імен · с. 10сторінка оригіналу ↗
ГРИГОРІЙ ГУСЕЙНОВ: «У МЕНЕ ДУЖЕ БАГАТО БОРГІВ ПЕРЕД СТЕ-
Слово Просвіти, №07 за 2006 рік
на милицях і мусив щодня цюкати на останній поверх стрімкими східцями. Може, єдине, що примушувало мене не припиняти пошуків старого Криворіжжя, це були й лишаються виняткової краси околиці міста — Карачуни, село Зелене, де колись мешкали поміщики Добровольські, родичі російського композитора Римського-Корсакова, село Андріївка, де збереглися залишки маєтку дворянина Ротто- Сліпаковського, а в Ганнівці — ліс знаменитих Кочубеїв. Я люблю бувати в значно старшому від Кривого Рогу селі Саксагань, де мешкають родичі композитора Андрія Штогаренка. Якраз тут відчув унікальний український дух і стало зрозумілим, чому цей край дав видатного отамана Миколу Григор’єва, есера й приятеля Юрка Тютюнника. Очевидно, знищення українськості в самому місті почалося з 30-х років, коли стали будувати “Криворіжсталь”, а завершилось у 50—60-і, коли виникли гірничо-збагачувальні комбінати. До речі, один із них, Новокриворізький, споруджував тоді ще зовсім юний Тарас Мельничук. Місто тоді наводнили приїжджі з Воронежа й Курська. Перший секретар міськкому добився, щоб театр став російськомовним і був зорієнтований винятково на оперету, і лишається тільки мріяти, що колись у цьому місті щось може змінитися. Журнал “Кур’єр Кривбасу” виник тоді, коли з’явилися перші гроші від видання міської рекламної газети. Це були великого формату зошити по 16 сторінок на найдешевшому газетному папері. Але коли на першу річницю ми приїхали зі звітом до Києва (у березні 1995 р.), були дуже здивовані увагою до нас. Тоді в Будинку вчителя зібралося понад двісті осіб. Прийшли Іван Дзюба, Федір Погребенник, Володимир Базилевський, зовсім уже немічний Степан Крижанівський, Петро Біба, Андрій М’ястківський, Роман Корогодський, молодші — Богдан Жолдак, В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський і багато-багато інших. Журнал ніколи не ставив за мету поділяти письменників або бігати за наймоднішими. Водночас, ми старалися бути тактовними, і коли відмовляли комусь, то намагалися робити це толерантно. — Як виник задум “Господніх зерен”? Як Вам працювалося над багатотомником? Що в планах? — “Господні зерна” ніколи не планувалися. Мені зараз здається,
що кожен із сюжетів книжки народжувався навіть без моєї участі. Десь на початку 80-х років фотокореспондент міської газети вперше повіз мене в Давидовський парк за півсотні кілометрів від Кривого Рогу, і я був вражений його страшенною занедбаністю. Познайомився з його директором, і з’ясувалося, що той нічого не знає про історію парку, але успішно протягом 25 років його нищить. Ми мало не з першої зустрічі стали з ним запеклими ворогами. Після цього я пережив ще чотирьох директорів, і кожен погрожував мені забороною бувати в парку. Інший сюжет книжки — це історія Млієва і родини Симиренків. Тут, за винятком кількох хрестоматійних сюжетів (історія з виданням “Кобзаря”, Чубинський, Ренет Симиренка…), все інше — біла пляма. Буквально в перший мій приїзд туди з’ясувалося, що один із директорів садстанції заповідав поховати його в могилі дружини Симиренка. А на кістках Яхненків, Хропалів та Симиренків багато років танцювали клубні діячі… Окремо мені хотілося якомога ширше показати унікальний херсонський степ і дивовижних людей, які з нього вийшли. Якщо говорити тільки про письменників,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
