Абетка відомих імен · с. 11сторінка оригіналу ↗
ВІЧ#НА#ВІЧ ІЗ ГЕНІЄМ
Слово Просвіти, №07 за 2006 рік
НА ЗДОБУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На вечорі численні виступаючі наголошували, що Володимир Яцюк — учений-практик, роботу якого в музеї можна означити як служіння. Справа всього життя цього науковця — дослідження доробку поета-художника. Так, і висунуті на розгляд Комітету з Національної премії три книжки концентрують мислі наполегливого шевченкознавця-пошуковця. Про нього можна сказати словами філософа С. Кіркегора: “Мислення — моя пристрасть”. Власне, Володимир Яцюк міг би, спонуканий однодумцями, висунути на розгляд уже першу з трьох презентованих книжок — “Малярство і графіка Тараса Шевченка: спостереження, інтерпретації” (К.: Рада, 2003), яка побачила світ завдяки фінансовій допомозі Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка в Америці з фонду Петра Андрусіва. У виданні йдеться про особливості творчого процесу Шевченка-художника, висвітлюється історія творення його картин і малюнків, по-новому прочитано загадкові сторінки творчого життєпису митця. Володимир Козирський у передмові зазначає, що праця “поєднує високохудожню майстерність правдивого літературного слова, неабиякий хист майстра гостросюжетної фабули, потужну аналітику вдумливого філософа й історика, глибокі фахові знання проникливого джерелознавця й щиру безмежну залюбленість у Великого Тараса — Людину, Художника, Поета, захоплює читача від перших рядків і тримає у неперервній, але приємній напрузі аж до останньої крапки”. Саме такі мистецтвознавчі осягнення Шевченкового доробку тепер на часі. Глибина дослідницької роботи у поєднанні із захоплюючою манерою викладу, новизна і філософське осмислення, залучення до арсеналу засобів наукового спостереження набутків світової культури — прикмети доробку Володимира Яцюка, які актуаль-
На сьогодні Богдан Стельмах — лауреат літературних премій імені І. Котляревського (1992 рік), імені М. Шашкевича (1994 рік) та імені Лесі Українки (1996 рік). Остання за часом поетична збірка “Вірші про Україну”, видана львівським видавництвом “СПОЛОМ” у 2004 році, — вісімнадцята книга митця. Цьогоріч її висунуто на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка. У його доробку кілька оперних лібрето, серед яких і “Мойсей” за поемою І. Франка. Із перекладів варто назвати переспіви давньоєгипетської лірики, інтерпретацію поеми “Слово про Ігорів полк”, комедію Тірсо де Моліни “Благочестива Марта”, п’єси Едмона Ростана “Шантеклер” та “Романтики”, лібрето опери Дж. Верді “Фальстаф”, низку інших драматичних творів.
ні для шевченкознавчої літератури наукового характеру і відповідають запитам сучасного вдумливого читача. Водночас саме такі видання дають можливість розширити коло читачів, що, попри девальвуюче спрямування масової культури, не втратили, на щастя, снаги до особистісного розвою. 2004 року побачили світ дві наступні книжки. У видавництві “Балтія Друк” вийшов альбом
“Віч&на&віч із Шевченком: Іконографія 1838—1861 років”. Значна частина прекрасно репродукованого й прокоментованого іконографічного матеріалу, представленого в ньому, — малознана, а подеколи й зовсім невідома як культурно-мистецькому загалові, так і фахівцям, що досліджують український портрет. Така публікація в одному виданні доволі повної збірки портретів має на меті не лише задовольнити інтерес Шевченкових шанувальників, а й спонукати фахівців до подальших пошуків, нових знахідок і атрибуцій. Під час презентації директор видавництва “Балтія Друк” Віргініюс Строля зауважив, що він відчув оригінальне бачення людини нашого часу і має намір продовжити співпрацю з Володимиром Яцюком. “Видавничу” тему продовжив художник Леонід Андрієвський: такі видання заявляють про наявність у сучасному книговидавничому процесі справді достойних за рівнем духовності видань. Саме на них і спрямована діяльність видавництва “Криниця”, де 2004 року побачила світ книга
“Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури. 1890—1940”. За кількістю зібраного й відтвореного філокартичного матеріалу, присвяченого одній історичній постаті, ґрунтовністю його опрацювання видання не має аналогів у світі. Культуролог Микола Скиба та літератор Микола Шудря, який, до слова, першим свого часу висловив думку про подання доробку Володимира Яцюка на здобуття Шевченківської премії, наголосили на гідній захвату та наслідування скрупульозності шевченкознавця. Зауважувалось, що йому, дослідникові високого рівня, час проводити спеціальні майстер-класи. Чимало йшлося про потребу продовження справи Володимира Яцюка молодою генерацією мистецтвознавців, яким варто переймати не лише методи дослідження, а й загалом вивчати доробок метра в царині шевченкознавства. Станіслав Бушак розповів, з якою цікавістю і захопленням опановують фах вихованці школи мистецького спрямування, саме завдячуючи праці Володимира Яцюка. Мистецтвознавець також нагадав: рецензентом видання Володимира Яцюка “Живопис — моя професія” був Платон Білецький (1989). Він же виступив і з рецензією — “Почалося з “цікавинок” у газеті “Друг читача” (1990),
де, зокрема, зазначив: “Переповісти книжку, начерк за начерком, — марна справа, бо й малі дрібниці тут чимало важать. Її треба прочитати уважно, придбати, поки вона є ще на полицях книжкових крамниць. Мені дуже приємно рекомендувати шанувальникам творчості Кобзаря ім’я Володимира Макаровича Яцюка: на небосхилі шевченкознавства засяяла нова зірка”. Шкода, що Платон Олександрович уже не побачив, як потужно засяяла щаслива збірка дослідника, яку він вирізнив досвідченим оком. …Що ж до премії: як сказано, річ — не обов’язкова, але приємна. І хочеться, щоб усе відбувалося вчасно. Особливо, коли багато говориться про системну кризу в шевченкознавстві, потребу виокреслення шляхів її подолання. Доробок Володимира Яцюка — уже прецедент. Тим більше, що Національній премії, яка носить ім’я Тараса Шевченка, годилося б мати таку номінацію як “Шевченкознавство”. Зважаючи на універсальність великого митця, вона могла б розглядати праці з різних галузей гуманітарної науки. Хай би присуджувалась хоч раз на десять років. І достойники б підтягувались, і криза б віддалялась...
Тетяна ЧУЙКО
z
ред хочу відзначити творчу деградацію митців-поетів, композиторів і виконавців, бо саме від їхньої майстерності багато в чому залежить успіх пісенного твору. Слово “виконавець”, а не “співак” використовую не випадково. Бо на естраді й у радіотелеефірі панує сьогодні саме він, а не справжній співавтор, співак із великої літери, спроможний вкласти у виконувану ним пісню серце й душу. Тому і звучать сьогодні повсюдно поспіхом римовані, з примітивною мелодикою пісенні одноденки, які забуваються ледь не відразу після прослуховування. — То чи є надія на повернення найближчим часом славних традицій української естрадної пісні 70— 80-х років минулого століття, до яких так справно долучились і Ви? —Хочеться в це вірити, хоча суцільна комерціалізація культурного життя України, яка сьогодні спостерігається (у тому числі й естрадної пісні), вочевидь, не в змозі сприяти її творчому зростанню загалом.
У Національному музеї Тараса Шевченка відбувся вечір Володимира ЯЦЮКА. Відомий шевченкознавець працює в музеї тридцять років, він — автор ста п’ятдесяти публікацій із питань української культури. Окремими виданнями з’явилися: “Живопис — моя професія: Шевченкові етюди” (1989), “Рукою власною — Тарас Шевченко” (1992), “Офорти Т. Г. Шевченка: “Мальовнича Україна” (1993), “Таїна Шевченкових світлин” (1998), “На спомин рідного краю: Україна в старій листівці” (2000, у співавторстві)… Окрім того, дослідник є автором статей про маловідомі аспекти життя й творчості Михайла Башилова, Якова де Бальмена, Амвросія Ждахи, Ганни Барвінок, Пантелеймона Куліша, Опанаса Сластьона, Василя Тарновського.
На презентації виступає міністр культури і туризму Ігор Ліховий. Сидять (зліва направо): генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка Наталя Клименко та заступники директора — Володимир Яцюк і Тетяна Чуйко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
