Музика · с. 14сторінка оригіналу ↗
СТУДЕНТСЬКА МОЛОДЬ — ПРОФЕСІОНАЛАМ
Слово Просвіти, №07 за 2006 рік
У залі Національного будинку органної та камерної музики відбувся концерт Народної академічної хорової капели “Почайна” (художній керівник — Олександр ЖИГУН), яка в супроводі державного естрадно-симфонічного оркестру України під орудою Віктора Здоренка виконала вокально-хорові твори В. Степурка, М. Вериківського, О. Яковчука, М. Ревуцького, М. Лисенка.
Хорова академічна капела “Почайна” заснована 1986 року й уже десятиліття діє при Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. Колектив капели продовжує славетні хорові традиції відродженої Академії, яка з часу заснування була не тільки освітнім закладом, а й значним культурним і музичним осередком. “Почайна” налічує понад вісімдесят співаків, майже всі вони — студенти НаУКМА. “Якщо ти співаєш духовну музику, якщо витрачаєш свій час на репетиції, на спів — ти ніколи вже не надаси перевагу алкоголю й наркотикам, а натомість намагатимешся стати кращим, долучитися до свого славетного українського коріння, відчути себе частиною великої нації”, — переконаний Олександр Жигун. Більше двадцяти років він як диригент, художній керівник та ідейний натхненник колективу займається активною дослідницькою діяльністю, результат якої — знайдені твори українських композиторів XVII століття, що вважалися загубленими назавжди… Хоч у “Почайні” співають переважно аматори, які з великим ентузіазмом ставляться до копіткого процесу засвоєння тексту музичного твору та з віддачею працюють на багатогодинних репетиціях колективу, — в результаті звучання хору стає таким, що Олександру Жигуну можуть позаздрити диригенти навіть деяких професійних співочих колективів. Про це свідчать високі нагороди, які отримали учасники капели на фестивалях хорової музики і в Україні, і за кордоном. “Почайна” — лауреат 1-го Міжнародного фестивалю хорової музики у Львові (травень 1998 року), 1-го Міжнародного фестивалю “Music World” у м. Фівіцано, Італія лове поле митця — непоширений термін, але саме ним найточніше можна передати ту драматичну напругу, котра виводить оперу на високі філософські щаблі. Уже не просто історія про кохання і суперництво, а переплетіння значущих, вагомих тем рухає дію далі. Полонений цар до часу приховує ім’я, бо не зрікається свого призначення — вирватися з полону і знову зібрати полки, аби визволити золоту свою країну Нубію-Ефіопію від єгипетського панування. Внутрішня сила Амонасро в цій сцені вливається в душу доньки, і молоденька Оксана Дика, яка вперше вийшла в цій ролі в “Аїді”, далі впевнено і натхненно веде свою партію. Справді драматичний конфлікт — кохання, сильніше за смерть, і неможливість існувати поза своїм народом, поза своєю Батьківщиною приводить Аїду і єгипетського полководця Радамеса до єдино можливого для них героїчного завершення. Вони не
z
(вересень 1998 року), учасник Всеукраїнських оглядів 1999, 2001 рр., Бахівського хорового фестивалю в м. Суми (жовтень 2003 року) та багатьох інших. Нині в арсеналі хору “Почайна” — дванадцять аудіо-дисків із записами вокально-симфонічних творів, серед яких — відомі зразки духовної музики вітчизняних і зарубіжних композиторів, а також безліч кантат, ораторій та обробок українських народних пісень. Цього року за підтримки Всеукраїнського товариства “Просвіта” вийшов у світ компакт-диск української класичної музики під назвою “Шевченківські кантати”, що містить у виконанні “Почайни” твори М. Лисенка, Л. Ревуцького, М. Вериківського, К. Стеценка, створені на поезію Тараса Шевченка. Справжнім апофеозом багаторічної творчої діяльності хорової капели “Почайна” та її диригента і керівника Олександра Жигуна стала велика концертна програма “Могутня музика могутнього народу”.
z
Леся ПАТАЙ Фото Івана ПИЛИПЕНКА можуть бути разом і не можуть існувати окремо, тож померти разом — щастя для них. Народний артист Іван Пономаренко, який своєю появою в другій дії опери ніби зцементував увесь задіяний у виставі колектив у правдиву життєву цілісність (бо вже не театр, а реальність захопила глядачів і героїв), володіє й безперечно великим даром — педагогічним. Молоді виконавці відчувають його підтримку, і сцена для них — уже не судилище перед глядачами, а високий мистецький злет, де підтримує молодих потужне крило майстра. А глядач розуміє — “Аїда” Дж. Верді на всі часи є і буде оперою-притчею, адже ніколи не застаріють поняття гідності, честі, вірності обов’язку. І ніколи не згасне у світі кохання, яке сильніше за смерть.
Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
