Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

МОВА — НАЦІОНАЛЬНА ГІДНІСТЬ ДЕРЖАВИ ДО 20-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ ТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Слово Просвіти, №07 за 2009 рік

Іван ЮЩУК, професор, член Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка Кінець 80-х років минулого століття. Горбачовська перебудова. Гласність. Відносна свобода слова під пильним наглядом КДБ. Проте литовці, грузини вже відверто протестують проти свого колоніального становища в радянсько-російській імперії. Піднімають голос за свої національні права й українці, яких імперія ще не встигла винищити голодоморами, у ГУЛАГах, Сандормохах, психушках. У Києві в приміщенні Спілки письменників, починаючи з березня 1987 року, щомісяця збирається Клуб шанувальників української мови, зорганізований Сергієм Плачиндою, — велика зала Спілки не вміщає всіх, хто бажав бути на його засіданнях. У Львові розгортає активну діяльність Товариство рідної мови, очолюване Романом Іваничуком. У Полтаві діє клуб “Рідне слово”, у Переяславі- Хмельницькому виникає гурток “Криниця”, у Рівному створюється об’єднання “Шанувальники рідної мови”, в Одесі заявляє про себе Товариство української мови та культури ім. Т. Шевченка “Південна громада” та ін. Нарешті 11—12 лютого 1989 року в приміщенні київського Будинку кіно за сприяння тодішнього секретаря ЦК КПУ з ідеології Леоніда Кравчука відбувся установчий з’їзд, який проголосив створення Всеукраїнського Товариства української мови ім. Т. Шевченка. Його першим головою обрано Дмитра Павличка. Мета Товариства була та сама, що й попередніх розрізнених клубів, гуртків, об’єднань, — захист зневажених радянсько-російською імперією національних прав українців на власну культуру й мову. 12 жовтня 1991-го Товариство було перейменоване на Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, і тим підкреслено його зв’язок із “Просвітою”, знищеною московською владою. Товариство розгорнуло боротьбу за утвердження української мови в усіх ділянках суспільного життя. Воно взяло участь у підготовці “Закону про мови в Українській РСР” (1989)‚ а потім у контролі за його дотриманням. Важливу роль відіграло Товариство в консолідації національно свідомих сил і під час виборів до Верховної Ради України 1990 року‚ яка проголосила спочатку суверенітет‚ а потім і незалежність України. Товариство було організатором патріотичного походу Україною “Дзвін-90”‚ величного святкування 500-річчя українського козацтва‚ вшанування пам’яті Героїв Крут‚ провело в Харкові на початку 1993 року першу в Україні наукову конференцію, присвячену трагедії українського народу — Голодоморові 1932—1933 років, стало ініціатором акції “Передаймо нащадкам наш скарб — рідну мову!”, започаткувало фестивалі української пісні “Червона рута” тощо. Але тим часом, доки національно-демократичні сили, спираючись на власний ентузіазм, організовували конференції, проводили мітинги, виступали із заявами, колишні колонізатори різного етнічного походження, але однаково просякнуті шовіністичним великодержавним духом, використовуючи своє службове становище й корупційні зв’язки, прибирали до рук банки, підприємства, засоби масової інформації; маніпулювали громадською свідомістю й утверджувалися у владі. Це переважно ті, хто звільняв своїх дітей від вивчення “тубільної” української мови, масово переводив школи на російську мову навчання, топтався по українській духовності. Це ж вони, колишні колонізатори, чинили шалений опір прийняттю 10 статті Конституції України, а тепер ігнорують її. Це вони, обіймаючи високі державні посади в Україні, публічно заявляють, що “в Украине государственный язык должен быть один — русский. И так рано или поздно будет”. І не тільки заявляють, а й роблять усе для того, щоб знищити українську мову в Україні: загляньте лишень у книжкові магазини, подивіться на книжково-газетні розкладки, на аудіоелектронну продукцію, увімкніть телевізор, зайдіть у будь-яку державну чи недержавну установу, послухайте виступи народних депутатів певної категорії у Верховній Раді України. Капітал в Україні в неукраїнських руках. Якщо французька, німецька чи італійська буржуазія під час переходу від феодалізму до капіталізму (а Україна переживає саме такий період) не тільки дбала про своє збагачення, а й підтримувала культуру та мову свого народу, бо почувалася його частиною, — то неукраїнським олігархам в Україні байдужа й українська культура, й українська мова, бо вона не їхня. Вони спонсорують видання неукраїнською мовою, часто навіть антиукраїнські; телебачення використовують для одурманення й морального розкладу українського суспільства; українську культуру тримають на голодному пайку, надаючи перевагу будь-якій культурі, тільки не українській. Це не Симиренки, не Терещенки й не Чикаленки. Закінчення на стор. 2 Центральне правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106 УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 904 806 грн

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин