Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Шевченко безсмертний завдяки українській мові, а українська мова безсмертна завдяки Шевченку”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ВІН ЗМУШУВАВ СТРЕПЕНУТИСЯ ДУШУ

Слово Просвіти, №07 за 2009 рік

Лариса КОПАНЬ “Смерть кожної людини сприймається великою трагедією, а смерть людини великої — справжня катастрофа для людства”,— писав в есеї “Три долі” Павло Архипович Загребельний. Ці слова, на жаль, сьогодні стосуються самого автора — патріарха української прози, одного з найталановитіших і найчитабельніших прозаїків сучасності. Нам ще доведеться звикати говорити про нього у часі минулому. Бо його думка і слово поруч, вони полемізують з нами, підштовхують до роздумів — чи йдеться про твір історичний, чи на сучасну тему. Феєричні розсипи сюжетів, образів, характе- Роки і віки намагаються віддалити його від нас, а він не піддається, він щодень стає ближчим, дорожчим, зрозумілішим. І щодень потрібнішим… Час відступає безсило перед вулканічним клекотом високих дум. Відкрилося ще в дитинстві, хоч не могло належно зодягтися в думку, але неминуче мало прийти згодом, бо все життя йдеш до великих синів свого народу, розпочавши цю прекрасну мандрівку з повитих сріблястим серпанком чарівності дитячих літ. Довідаєшся про безліч марних спроб завоювати, підкорити людство засобами негідними й ганебними (підкорення завжди ганебне!) і переконаєшся, що найвища честь — належати людству. Долю народів творять не самі лиш економічні умови життя, а й мисль, ідея, духовність. Дух багатоликий, як Протей. Є дух поступу, свободи, гуманізму, і є дух обскурантизму, ворожості до людини, зненависті до свободи й краси. Несила було охопити красу й велич Шевченкового бунтарського слова, вичерпати розсипища його сяйливих дум. “Неначе той Дніпро широкий, слова його лились, текли”. Його поезії можна читати і з трибун міжнародних форумів, і наодинці з найдорожчою людиною. “По якому правдивому, святому закону і землею, всім даною, і сердешним людом торгуєте?” Шевченко, як майже всі генії, не мав легкого життя. Страждав разом зі своїм поневоленим народом. Та велич не в стражданнях, а в перемозі над ними. Шевченко належить до тих, хто переміг. “Караюсь, мучуся… але не каюсь!..” Правда вела його, світила йому, сяяла. “Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою”. Він належав до тих нечисленних обранців людства, які не дбають про власне щастя, бо все їхнє життя — це боротьба за правду. Слова з його поезії “Муза” прочитуються й сьогодні як великий заповіт усім, хто йде в літературу: Моя порадонько святая! Моя ти доле молодая! Не покидай мене. Вночі, І вдень, і ввечері, і рано Витай зо мною і учи, Учи неложними устами Сказати правду… Доступний і приступний кожному, хто прочитає бодай рядок його поезії, Шевченко водночас — поет неймовірної мистецької досконалості. Провінціальної обмеженості, отих глухих, задушливих бур’янів немає й сліду в його поезіях. Лірична сила його генія — неперевершена. Сила уяви — небачена. Чуття слова — приголомшливе. Природність, невимушеність стилю — дивовижні. Простота — гранично прекрасна. Ось відкрилася йому найвища таємниця простоти, поєднаної з найбільшими глибинами, і вмерла разом з ним, але водночас далі живе в його поезіях, які далі чарують тебе своєю відкривалістю навіть тоді й там, де героїзм намагаються замінити комфортом, силу духу — монотонністю загальної освіченості, революційні прагнення — буденним дбанням про підвищення продуктивності праці, шукання істини — безсилим борюканням з примарами нез’ясованих міжнародних конфліктів. Шевченко в історії свого народу був інтелігентом більшим за Ярослава Мудрого, рів — він писав багато, розгонисто, й за це йому дорікала критика. Сам же Павло Архипович принципово ратував за прозу багатослівну, а не за телеграфний скоропис, за прозу, яка демонструвала б “казкове багатство слів, думок, душевних поривів”. У самого ж автора цих “слів і думок” було стільки, що він не завжди міг убгати їх у рамки чергового художнього твору. Так з’явилася й остання його книжка, що вийшла у видавництві “Пульсари” 2008 р., “Думки нарозхрист”. Невеличка за обсягом, але стільки в ній болючого, трепетного — про нашу історію, національну славу і сором, про віру. Адже, на його думку, слід не тільки шукати дорогу до Храму, як це стало

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин