Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Cуспільство · “Влада намагається себе захистити, тому терміново змінює всю законодавчу базу”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

«ЦЕ ЧЕРГОВИЙ НАСТУП НА ПРАВА ЛЮДЕЙ»

Слово Просвіти, №07 за 2011 рік

— Михайле Яковичу, про пенсійну реформу говорять уже давно, але зараз за неї вирішили взятися так похапливо, наче на пожежі. — В Україні, як і в Казахстані, середня тривалість життя шахтарів — 54 роки. Але в Казахстані в результаті пенсійної реформи шахтарі йдуть на пенсію в 65 років. — Як же вони “йдуть”? — Вони до неї просто не доживають. У Грузії жінки й чоловіки йдуть на пенсію у 65 років, тобто жінкам пенсійний вік збільшили на 10, чоловікам на 5 років. У нас в Україні, попри ті цифри, що називають, теж може статися так, що жінки йтимуть на пенсію у 60, чоловіки у 65 років. На жаль, у нас зниження життєвого рівня людей, соціальних стандартів проходить без будь-якого громадянського супротиву. — Мотивація влади щодо потреби пен& сійної реформи відома: складна демографія, нестача робочих рук, мало коштів для пен& сійного забезпечення. Проблеми ці є, їх пот& рібно вирішувати. Але влада запропонувала це в конкретному варіанті — ухваленні за& конопроекту, внесеного урядом у парла& мент. Чому саме в такому вигляді? Що особливо насторожує, непокоїть у цьому варіанті реформи? — Влада говорить, що у нас недостатньо робочих рук? Але ж у нас на обліку в центрах зайнятості 430 тисяч людей. А насправді безробітних близько 5 мільйонів. Їх просто не ставлять на облік: це сільське населення, це ті, хто пробув на обліку більше року, а потім їх знімають. Або пропонують, наприклад, кваліфікованому інженеру йти працювати прибиральницею. А також за різними оцінками від 5 до 7 мільйонів наших працівників виїхали на заробітки за кордон. При збільшенні пенсійного віку безробіття лише зросте, молодь не зможе знайти роботу. Через таку пенсійну реформу закріплюється рабство для працюючих. Найбільше це б’є по тих, хто пропрацювали по 30—40 років. Також по тих, хто має пільги щодо трудового стажу: це шахтарі, робітники хімічної промисловості, металургії, авіації, військові, інші категорії. Людям тепер треба буде мати значно більший трудовий стаж для пенсій. Дивне положення законопроекту про те, що декретна відпустка не враховуватиметься в стаж роботи. — І це коли ми говоримо про складну де& мографію, низьку народжуваність… — У нас уже демографічна яма. Коли ж тоді жінкам народжувати, якщо збільшують не лише пільговий, а й загальний трудовий стаж для отримання пенсії і водночас викреслюють зі стажу відпустки по народженню дитини? Уявіть, що жінка захотіла б народити трьох дітей, але ж вона втратить 9 років трудового стажу! — Демографія, тривалість життя за& лежить від його умов. — Для поліпшення якості життя не робиться нічого. Не покращується медичне обслуговування, не збільшуються доходи населення, відтак не зростає його життєвий рівень. Навпаки, заморожують заробітну плату для бюджетників. А ціни зростають: гречка вже є по 27 гривень. Підвищують комунальні тарифи. — А як же буде наповнюватися бюд& жет, у тому числі Пенсійний фонд, якщо заморожується зарплата? — Дефіцит Пенсійного фонду тільки зростатиме. Тому замість належної оплати праці влада пішла ось на який крок. Проштовхнули через парламент закон про єдиний внесок обов’язкового соціального страхування, об’єднали кошти Пенсійного фонду і соціального страхування. — Це вже не законопроект, це закон, який набув чинності з 1 січня цього року, про що мільйони рядових громадян і не знають. — Відтепер кошти соціального страхування перекачуватимуть на Пенсійний фонд. Але ж які це кошти, і що це означатиме? Те, що людям невчасно оплачуватимуть лікарняні, створюватимуть умови, щоб ці лікарняні не бралися на облік. Не проводитиметься профілактика попередження травматизму на виробництві. Не братимуться до уваги випадки травматизму на виробництві й у побуті. Блокуватиметься надання людині у випадку втрати працездатності групи інвалідності. Зазначу, що кошти фондів соціального страхування — це не державні, не бюджетні кошти. Вони й так використовувалися неефективно, бо їх ділили і влада, і провладні профспілки. Тепер ці кошти взагалі “розподілятимуться”, тобто туди будуть “залазити”, брати щось для Пенсійного фонду. Це значно гальмуватиме виплати із соціального страхування. Йде тотальний наступ на права людини. Ось уряд подав у парламент законопроект про виконання судових рішень. — А він якось стосується соціальних пи& тань? — У тому й річ, що законопроектом передбачено внести зміни до низки законів соціального спрямування, за якими 16 категоріям працівників будуть скорочені пільги. Зокрема чорнобильцям, інвалідам, малозабезпеченим, неповним сім’ям. Влада комплексно, через закони, скорочує необхідні соціальні пільги для населення, знімає з себе відповідальність щодо підтримки найменш захищених категорій населення. Усе робиться, щоб і далі обслуговувати великий олігархічний капітал. — Відрахування до бюджету, в тому числі в Пенсійний фонд, ідуть із фонду зар& плати підприємств, заробітків працівників. Але ж у нас зарплата у вартості випущеної продукції мізерна. Які ж тут відрахування? — Наприклад, у металургії вона становить від 2 до 7 % затрат на продукцію. Для порівняння — у Швеції така складова має до 80 %. В інших розвинутих країнах у межах 45—50 %. По Україні загалом частка зарплати у витратах менша 10 %, максимум її — 15. Отже, низькі доходи і звідси низька купівельна спроможність населення. Якби влада взяла курс на соціальний захист населення, то зростав би попит на внутрішньому ринку, а відтак і виробництво. Але олігархам це не вигідно. Їм потрібно, щоб люди працювали на них майже безплатно, а прибутки перекачуються в офшори. Тому основна вимога профспілок — збільшення частки зарплати для найманих працівників. Незалежно від того, який рівень інфляції, курс валюти, зарплата повинна індексуватися. За нинішніх цін мінімальна зарплата, за нашими розрахунками, повинна бути не менш як 2 тисячі гривень. Зараз вона 977 гривень. Та це не все. У вугільній галузі розрахунок зарплати ведеться з базового рівня у 744 гривні, а є такі підприємства, де з бази 633 гривні. — Це що, такий базовий тариф для на& рахування зарплат? — Мінімальна зарплата прирівнюється до базового тарифу першого розряду, тобто він мав би бути 977 гривень. А далі вже діє тарифна сітка зарплат згідно з розрядами. Але за підтримки старих провладних профспілок тарифна сітка зникла з Генеральної угоди між владою, роботодавцями і профспілками. Тепер цю сітку запропоновано впровадити через галузеві угоди, але до цих угод можна буде повернутися лише десь через два роки. Це все від прагнення влади й олігархів — мати дешеву робочу силу. — Чому такий поспіх із впровадженням пенсійної реформи? — Ухвалено Податковий кодекс. На його базі сформовано Державний бюджет. Влада намагається зменшити дефіцит Пенсійного фонду. — Не за рахунок його нормального на& повнення? — За рахунок збільшення пенсійного віку. За рахунок зменшення нарахування пенсій, притому просто тупо і нахабно, коли нараховують пенсію “зі стелі”, в менших розмірах. Суди люди не можуть вигравати, а якщо й виграють, то ці рішення не виконуються. Навіть не виконують рішення Європейського суду. Тому уряд, працюючи на випередження, і зареєстрував отой згаданий законопроект про виконання судових рішень. І там передбачено, що по певних категоріях рішення судів уже не виконуватимуться. Бо вони, мовляв, прийняті в попередні роки. Нинішні суди вже повністю під контролем влади, а рішення попередніх треба заблокувати. — А чи багато взагалі дадуть ці зміни в пенсійному законодавстві у фінансовому плані, для наповнення бюджету? — Мізерні кошти, порівняно з дефіцитом Пенсійного фонду і з тим, що можна отримати, коли нормально працює економіка. Влада намагається себе захистити, тому терміново змінює всю законодавчу базу. Не тільки цей законопроект про пенсійну реформу намагаються проштовхнути, а й прагнуть змінити Трудовий, Житловий кодекси. Йде відкритий наступ на права людей. Матеріали підготував Петро АНТОНЕНКО СЛІДАМИ НАШИХ ВИСТУПІВ Проект пенсійної реформи в трактуванні влади коментує в інтерв’ю “СП” голова Конфедерації вільних профспілок України, народний депутат України (фракція БЮТ) Михайло ВОЛИНЕЦЬ. Дуже слушні думки і пропозиції висловила Ірина Калинець у статті “Від темряви до світла…” (“СП” №3 20—26 січня 2011). Мало не кожного дня ми дізнаємося про те, як нині у незалежній Україні злочинна радянська символіка (попри рішення Верховної Ради та укази президентів Л. Кравчука і В. Ющенка) усе ще ідеалізується. Пояснюється це відвертою проросійською орієнтацією нинішньої влади, яка євроінтеграцію підтримує хіба що на словах. Ще одним підтвердженням цьому стало рішення Одеської міськради вписати в символіку міста совєтську червону зірку. Це ініціював Олексій Костусєв одразу ж після того, як пересів із крісла голови Антимонопольного комітету у крісло мера Одеси. “Ми пишаємося тим, що наше місто є містом-героєм. Хто виріс в Одесі — ми це ввібрали в себе з дитинства”, — каже, б’ючи себе в груди, мер, який, до речі, народився на острові Сахалін. Щоб не склалося враження, що це його особиста забаганка, мер послався на вимогу 20 тисяч одеситів, які нібито власноруч підписали вимогу “вирішити питання щодо символіки міста”. Депутати підтримали голову міста, і він своїм розпорядженням №2476-01р від 29.12.2010 р. оголосив про створення конкурсної комісії “з розгляду проектів із внесення змін у символіку Одеси”. Очолила її Світлана Фабрикант, яка пройшла у депутати міськради за списком партії “Сильна Україна”. Конкурсанти мають відобразити на гербі міста (великому й малому), на хоругві міської ради, штандарті міського голови, на прапорі міста зображення медалі “Золота Зірка”. А чи не з’явиться цього року в Одесі ще й пам’ятник Сталіну? Зараз, коли в центрі уваги світової громадськості опинилися події у Запоріжжі, пов’язані зі знищенням погруддя Сталіна, це питання ставлять досить часто. Адже нахваляння першого секретаря Одеського обкому Євгена Царькова про намір відродити в Одесі культ особи цього тирана постійно тиражують усі ЗМІ. “Ми відновлюємо історичну справедливість, встановлюємо пам’ятник не сталінізму, а головнокомандувачу країни, яка перемогла нацизм, — твердить ватажок одеських комуністів і додає, — пам’ятник практично готовий, але його місцезнаходження тримається в секреті, щоб уникнути провокацій”. Облюбували й місце для нього — меморіал 411-ї берегової батареї. Облдержадміністрація та мерія роблять вигляд, що це їх не обходить, а може, силкуються знайти виправдання свого поки що мовчазного потурання намірам комуністів. Цьогорічні події у Запоріжжі одеських червоних, схоже, нічому не навчили. Як і їхні запорізькі однодумці, вони здатні й без офіційного дозволу встановити пам’ятник генералісимусу, а це будьякий незаангажований суд визнає незаконним. Запорізька мерія в такій ситуації мала б сама знести погруддя Сталіну, а не чекати, доки за неї рішення суду виконають інші. Дехто вбачає у знищенні пам’ятника провокацію з боку націоналістичних сил, дехто твердить, що їх спровокувала сама влада, аби посилити репресії й залякування своїх опонентів. А як на мене, то спровокували все це перш за все запорізькі комуністи, нахабно встановивши пам’ятник Сталіну. Якщо їхні одеські однопартійці теж зважаться на це, то не виключено, що події розгортатимуться за тим же сценарієм. Після всього сказаного не дає спокою ще одне майже риторичне запитання: а чи діждемося ми, що в Україні буде законодавчо заборонена радянська символіка, як це зроблено у прибалтійських країнах, у європейських державах колишнього соціалістичного табору? Фото Ксенії Гладишевої

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин