Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Навіщо ми до всього звикли? Навіщо звикло все до нас?” · с. 2сторінка оригіналу ↗

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ГОЛІВ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ (ГО) м. ВАСИЛЬКОВА КЕРІВНИКАМ ДЕРЖАВИ

Слово Просвіти, №07 за 2011 рік

Президенту України Віктору Януковичу Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину Шановний Вікторе Федоровичу! Шановний Володимире Михайловичу! Нам прикро спостерігати за тим, як в Україні щодалі більше згортається україн' ська національна культура і, зокрема, на' ша рідна мова. Про це свідчить неприпус' тима мовна поведінка багатьох високопо' садовців Адміністрації Президента Украї' ни, Кабінету Міністрів України та інших державних інституцій, які свідомо порушу' ють 10 ст. Конституції України. Важко пові' рити в те, що вони не розуміють, що сила нашої держави, — насамперед, у силі ук' раїнської нації, в її історичній самобутнос' ті й цілісності, в спадкоємності світогляду поколінь, у неприпустимості її політичного розброду, в неповторній українській куль' турі, осердям якої є національна мова. Виразним прикладом вимивання з Ук' раїни української сутності стали різні мас' штабні розважальні телепередачі на зра' зок “Зірка+зірка”, “Х'фактор” та інші, пе' ресичені голлівудською начинкою в росій' ськомовному виконанні. Можна було б Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Інститут літератури ім. Т. Шевченка Зачем вы отравили воду И с грязью мой смешали хлеб? Зачем последнюю свободу Вы превращаете в вертеп — За то, что я не издевалась Над горькой гибелью друзей, За то, что я верна осталась Печальной Родине моей. Анна АХМАТОВА Український П’ємонт дійшов найвищої міри людського здичавіння. Поет, який може показати людству шлях до визволення від бруду й фальшування, цинізму й міщанства, стає брутальною “притчею во язицех”. Болото, доторкнувшись до світла, прагне поховати це світло. По-іншому аж ніяк не випадає охарактеризувати ту ситуацію, що склалася навколо поета Ліни Костенко, яка вперше за багато років вийшла до читача. Нехай цей вихід було названо не зовсім адекватним словом “тур”, але цей вихід був рятівним киснем, озоном. Без нього українська нація задихалася, захлиналася в словах, які втратили здатність бути джерелом солідарності. Простір України існував поза етикою й естетикою, відкинутий від себе. Все це створив політичний псевдобомонд і наша культурна “еліта”. До чого привчило нас телебачення — до ґламуру, до “світського життя”? Ми ж знаємо тепер, скільки коштують діаманти, які купила дружина мера Києва, де відпочивають олігархи й де навчаються діти народних обранців. Ми знаємо все. “Навіщо ми до всього звикли? Навіщо звикло все до нас?”. А все до нас і не звикало. Здичавіле людство розплачуватиметься за свої вчинки апокаліпсисом, який буде логічним завершенням політики вселенської брехні. Світ, у якому ми знову живемо, як показали матеріали на “Вікілікс”, — це світ доносів, наклепів, чорнухи і дипломатичної порнухи. І лише Поет міг би позбавити нас від цього душевного бруду. Але ж це тепер сприймається як порожня балаканина, пафос. Ми ж не хочемо йти за Поетом? Ачи хотіли раби йти за Мойсеєм? Вони ж були ладні знищити його, вони ж бо хотіли одразу потрапити в Ханаан. І ось, як грім серед ясного неба, — треба йти довго і тернистим шляхом. Тільки в пекло потрапляєш швидше, в пекло ти провалюєшся. А наше сьогоднішнє життя — це суцільне пекло. Василь Симоненко в “Кирпатому барометрі” писав, що в радянський час над усіма панував Стоокий Жах, якому прислужували генерали й пітекантропи. А чи змінилося щось із того привести безліч прикладів, які вказують на те, що з українського життя витісняються українські національні цінності. Все це ро' биться під тим приводом, що в країні по' ловина населення спілкується російською мовою. Під цим же приводом і проштовху' ється безглузда ідея двомовності. Авторів цієї ідеї зовсім не бентежить те, що кіль' кість українськомовного населення в Ук' раїні, (1924 року 7 % росіян), стрімко зменшувалася внаслідок Голодомору, репресій, розгулу агресивного атеїзму в 30'ті роки минулого століття та під час і після Другої світової війни. Підкреслюємо, що сталося це не в результаті життєтвор' чих процесів, а внаслідок нечуваного циві' лізаційного потрясіння. Отже, процес мовного виродження саме українців свід' чить не на користь тих, хто стверджує, що геноциду українського народу не було. Ав' тори двомовності, а насправді розділення українців, нехтують також тією обстави' ною, що підставою для утворення неза' лежної України був не інтернаціоналізм, не космополітизм і не ідея двомовності, а ук' раїнська національна ідея, тобто, — спо' конвічна мрія українців мати свою власну державу, наповнену рідними мотивами. Тож мовне питання — не арифметичне, а трагічне питання. Його не можна вирішу' вати за фактом кількісного співвідношення носіїв української та російської мов. Його слід вирішити з урахуванням того, що міль' йони ненароджених дітей вбитих геноци' дом українців не можуть встати на захист підрубаної під корінь української нації. Тому ми радимо тим, хто хоче остаточно розтер' зати Україну за мовною, релігійною та інши' ми ознаками схилити свої голови перед пам’яттю замордованих українців і засте' регти себе від того, щоб часом не стати спів' учасниками чергового великого злочину проти українців і всього народу України. Саме через неправильну державну по' літику в питанні реалізації національної мрії Україна перебуває в довгостроковій цивілізаційній кризі. Тож будь'який чинов' ник повинен був би давно зрозуміти, що без відродження української нації, як пов' нокровного цілісного цивілізаційного ор'

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин