Гаряча тема · “Навіщо ми до всього звикли? Навіщо звикло все до нас?” · с. 2сторінка оригіналу ↗
ОТРУЄНА СВОБОДА ПОЕТА. ЛИСТ У ХХХІ СТОЛІТТЯ
Слово Просвіти, №07 за 2011 рік
Фото Андрія Марченка часу? Чому тепер нові пітекантропи вигукують, що Поет — це болото? Насправді все з точністю навпаки. Тільки чи можемо ми оцінити справжній калібр, чи можемо ми відчути, де бруд, а де — озон? Може, нам легше, сидячи на форумах, підсміюватися над тим, як поливають брудом свої своїх. Бити своїх, аби боялися інші — чи не “чудова” практика! Не маючи здатності сприйняти текст критично (“Записки українського самашедшого”), ми краще згноїмо цей текст і себе заразом. Так формується найстрашніша риса — байдужість, вироджене збайдужіння, яке помножує Жах, яке підгодовує генералів. А чому Поет має також бути жертвою або ж засобом до провокацій? Ну не хоче групка львівських пітекантропів іти до світла, не затягнеш їх і налигачем у простір розуміння. Втрачено сам “ген”, “код” розуміння: легше очорнити все, краще своїми брутальними інсинуаціями допомогти іншим падати в безодню. Поет — це Майстер, це стіна для нації, це стіна для своєї культури. А в нас тепер стіни паперові, стіни пластилінові й силіконові. Навіщо нам Поет, який каже правду про божевільне суспільство? Навіщо нам Поет, який говорить про світову катастрофу людських душ? Навіщо нам поезія? Поет — самітник, викинутий геть, а от ми, generation next (І. Котик і Ю. Кучерявий), спаплюжимо, сплюндруємо. Нам нації не треба, нам держави не треба, нам треба ось що: Ми не брешем, не лукавим — Що подужаєм, берем! Ми сьогодні світом правим, Все жерем,
Жерем, Жерем! Тільки ми од страху вільні, Ми — сини Європи! Ми — могутні, Ми — всесильні, Ми — пітекантропи! Мотто ХХІ століття не змінилося. А Поет має страждати, поет має усамітнюватися, аби працювати з відстані великого часу, великої перспективи. “От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі”. Так завершується роман. А хто насправді буде тримати оборону в Україні — противсіхи, прихильники нібито ґендерної рівності й демократії? Ця демократія вже довела Європу до сказу, а отже, сьогодні у світі формується нова глобальна доктрина, нова стратегія розвитку. В нас є Поет, який фактично взяв на себе функцію багатьох інститутів і органів державної влади. А ми паплюжимо Поета, звинувачуючи в гріхах. Що головне — все це було, і ці спориші, і ця потворність. Сірість завжди поставала проти величі. На жаль, ця маленька купка нікчем, яка плазує перед політикою пристосуванства і противсішества, окошилася на Ліні Костенко — нашому криголамі, який ламає кригу збайдужіння. Це криголам, який виносить нас на чисту воду із ситуації цинізму й брехні. А головне, цей криголам об’єднує Україну. Це засвідчили зустрічі з читачами в Рівному, Києві та Харкові. Всі України об’єдналися заради Поета. І лише мала частина тих, хто народився в час перемін, хто не зміг сформувати в собі адекватну систему цінностей, хто не став гідним для себе і для інших, у кабінетних збіговиськах знищив те, що давало порятунок сотням тисяч читачів. Усе це, звичайно, буде схвалено “на ура” й деякими можновладцями, й деякими противсіхами високого польоту за сьомим небом людяності, в космосі історичної відірваності від України. Що ж, мабуть, знову треба затаврувати поета — якщо не ми, то й не Поет, якщо не дрібненькі підлабузники псевдодемократії, то НІХТО. Хіба не те саме ми мали на виборах Президента України? А тепер шкодуємо, а тепер хапаємося за голови! Краще б одразу схопилися за матню, бо тоді все було б “адекватно” — такій нації не потрібний Поет, такій нації потрібна індустрія порнухи, індустрія чорного наклепу, індустрія брутального обпльовування
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
