Читацьке віче · “На захист своєї мови, на захист Конституції рішуче стане громадськість”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Вертаємось назад?
Слово Просвіти, №07 за 2012 рік
Антоніна МАТВІЄНКО, Київ
Здавалося, Україна через двадцять ро! ків незалежності мала б стати демократич! ною, економічно могутньою, українсько! мовною державою. Сталось інакше: держа! ва перебуває під тиском руйнівних сил. Зокрема знову починається боротьба на мовному фронті — за впровадження другої державної мови. Один із очільників цієї бо! ротьби — нардеп від партії регіонів В. Ко! лесніченко. Цей запеклий українофоб б’є себе в груди, намагаючись довести, що Ук! раїна поліетнічна держава, тут не може бу! ти ні титульної нації, ні титульної мови, спільною для всіх має бути мова російська. Нагадаю, що нині в цивілізованому світі немає моноетнічних держав. То тільки на! півдикі племена Африки та Нової Гвінеї моноетнічні. А в кожній унітарній державі живе певна кількість давніх чи пізніших переселенців. Майже половина населення Франції — вихідці з африканських коло! ній, третина громадян Німеччини — турки. Різнонаціональні Англія, Швейцарія інші держави. Порівняно з ними Україну можна вважати мононаціональною, бо в ній живе 80 % етнічних українців. А якщо багато зних, насамперед у великих містах, спілку! ються російською мовою, то через звички, вироблені умовами. Люди так само вільно володіють і українською, але до цього їх ніхто насильно не змушує. У кожній державі влада дбає про збере! ження і повноцінне функціонування ти! тульної мови. В Англії, наприклад, створе! но Англійську лігу для захисту етнокуль! турної сутності від “тих агресивних мігран! тів, які не хочуть асимілюватись із корін! ним населенням і прагнуть нав’язати йому свої порядки” (газ. “Шлях перемоги”, 27.07.2011). У Японії для забезпечення роз! витку й функціонування японської мови створено низку установ, хоч здавалося б, що може загрожувати японській мові? А російські правителі не тільки дбають про свою мову, а й контролюють свободу рус! скоязичія в сусідніх державах, готові завжди вступити на захист своїх громадян і їхньої мови. У нашій країні теж поширена мережа просвітянських установ, проте вони функ!
ціонують радше як самодіяльні, не спро! можні розв’язати мовне питання — захис! тити країну від зросійщення. Без сприяння держави це неможливо. У Франції з 1994 року за ігнорування французької мови на території країни вста! новлені суворі санкції. Набуття громадянс! тва там можливе за трьох умов: знання дер! жавної мови, французької історії й культу! ри. Ці чинники згуртовують французів в єдину націю. Не тільки у Франції — у кож! ній країні образа держави, нації, націо! нальної мови тягне за собою кримінальну відповідальність. У нас же щодо цього пов! на свобода. Про відверте антиукраїнське лихослів’я Д. Табачника вже не одноразово писалося. Його праці вільно видаються й продаються. Ось і тепер міністр висунув умову, щоб усі посадовці знали російську й українську мови. Міністр і сам знає, що се!
ред усіх нардепів, урядовців не знайдеться жодного, хто б не знав російської мови, якою тільки й говорить. А от ті, від яких за весь час не почуто жодного українського слова, такі є. Доцільніше було б порушити питання про вивчення української (хто потребує) й англійської мов. Адже збирає! мось у Європейський Союз. Згадана вимо! га міністра може призвести до зміни і в шкільництві: кількість російських шкіл і садків буде збільшено, а українські класи розділяться на російську і українську групи. А головне — батьки самі обиратимуть шко! лу або групу для дитини. Точно так, як було в Радянській Україні. Але ще в 90!х роках, із початком незалежної України, держава взя! ла справу в свої руки. І ось повертаємося назад. Ініціативний В. Колесніченко уже підмовляє львівських школярів, щоб писа! ли й подавали заяви з проханням сформу!
даною любов’ю до України освітили вони свої імена. Їхні героїчні життєписи можуть бути благодатним матеріалом для художньої творчості, для захоплюючих “бестселерів”, до яких так тяжіє молодь, але яких ніхто не творить на нашому героїчному матеріалі. Навіть Ольгу Басараб і Олену Телігу, яким у лютому ми зобов’язані скласти особливу шану за їхню жертву на вівтар нашої свободи, ще так мало згадуємо. А це такий непересічний зразок дієвості й жертовності, мужності й стійкості! Славлячи героїнь боротьби, ми не повинні забувати українських матерів, які в умовах несправедливої, облудливої, безбожної системи зуміли виховати порядних дітей, релігійних і національно свідомих. Саме на них тепер покладає надії Україна, саме вони повинні збудувати Українську Державу такою, за яку боролися наші герої. А це теж боротьба, і вона вимагає мужності, самовідданості. Саме такі риси характеру можна виховувати, відзначаючи Свято Героїнь. До історичного календаря лютого: 2 лютого 1986 р. загинула відома україн$ ська патріотка Олена Антонів; 9 лютого 1893 р. народилася легендарна січовичка Гандзя Дмитерко; 9 лютого 1942 р. розстріляна німцями Наталя Винників; 9 лютого 2002 р. померла Марія Лаврів, довголітній політв’язень та активна громад$ ська діячка на Донеччині; 12 лютого 1924 р. замордована поляка$ ми Ольга Басараб; 21 лютого 1942 р. німці розстріляли в Ба$ биному Яру Олену Шовгенів-Телігу; 24 лютого 1944 р. загинула учасниця по$ хідних груп ОУН на Східну Україну Галя Заяч$ ківська; 24 лютого 1989 р. померла в діаспорі Да$ рія Гнатківська-Лебедь; 25 лютого 1871 р. народилася Леся Ук$ раїнка; 28 лютого 2002 р. померла Наталія Шу$ хевич, дружина Романа Шухевича.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
