Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче “Хай здоровими будуть чутливі серця! Хай радіють життю світлі душі!” · с. 10сторінка оригіналу ↗

З пам’яті роду, з болю і квіту життя До 70*річчя письменника Василя Гея

Слово Просвіти, №07 за 2012 рік

Марія ЯКУБОВСЬКА, кандидат філологічних наук, м. Львів Творчий жнивень — як на ранніх зорях перейдена дорога косаря, що вийшов удосвіта й до самого полудня веде свій па! хучий покіс. І ранішнім покосом, і чорною скибою поля, і стиглим жнивом, і споришем удо! виного подвір’я дихає слово Василя Гея, залюбленого у рідну волинську землю так, як птах залюблений у небо. І коли дослід! жуємо витоки творчості письменника, то бачимо, відчуваємо, що подих рідного краю (а це для ліричного героя поета альфа й омега буття) стає тією філософською ос! новою, яка єднає водно всі поетичні та прозові теми його доробку. Цей доробок гідний поваги й читацької уваги. Написа! но й видано близько тридцяти книг поезії, прози, публіцистики. Щирим уболіванням за долю українства, за стан рідної мови пройняті книги “При світлі сивої роси”, “Кому важка наука рідномовності?”, “Визволяймося від лукавого”. У поемі “Підрубане дерево роду”, де з погляду но! вочасся осмислено трагізм родини автора, вивезеної 1947!го до Сибіру, сповідаль! ність ліричного героя теж набирає злобо! денної загостреності. Судний день не настав ще, та мовити правду Вже пора перед образом новонароджених днів. Я приймаю вину за гріхи — не за зраду, І перевертнем нині не треба ставати мені. А поглянеш довкола — одні лиш герої Б’ють натхненно поклони у храмі — дива! Хто ж тоді прокрадався сексотом за мною І за гріш Україну і друзів своїх продавав? Естетика поетичної творчості Василя Гея базується на правді й конкретиці жит! тя. Тепло рідного дому, шана людині праці, міцна сув’язь родоводу, благодатність віри й духовності — далеко не повний перелік ключових тем і проблем, які від книжки до книжки стають виразнішими та більш де! тально та образно осмисленими. Від “За! кону вірності” (перша збірка автора), Вадим СКОМАРОВСЬКИЙ, лауреат Державної літературно! мистецької премії імені Лесі Українки, заслужений працівник культури України Не знаю, що спонукало Олександра Бакуменка здобути професію інженера (він закінчив факультет прикладної мате! матики Київського політехнічного інсти! туту), але переконаний, що на його ста! новлення як письменника мали безпосе! редній вплив батько Данило Олександро! вич і дідусь Олександр Іванович, на честь якого назвали онука. Батько Олександра Бакуменка — відо! мий український поет, прозаїк, перекла! дач; дідусь — лісник, закоханий у природу рідної Слобожанщини. Ось від них і пе! реймав малий Сашко любов до слова, до краси української землі. Батько за! пам’ятався йому за письмовим столом (“Зелена тека, на столі роман, в кутку то начерки, то вірші. Звільнився тато від сво! їх оман й тремтячою рукою пише…”). (“До лісу йду, немов іду додому… Співає голо! сом дзвінкої сили у небі схожий на веселку птах. Летить до річки бусол легкокрилий, — життя вирує в дідових лісах…”) — напи! ше згодом Олександр Бакуменко в “Баладі про лісника”, присвяченій своєму дідусеві Олександру. Потяг до краси навколишнього світу, вміння передати її найрізноманітніші від! тінки — характерна риса творчості Олек! сандра Бакуменка. А вона на диво багато! гранна: тут і повісті, романи, поезії для до! рослих і для дітей, пісенні тексти, критич! ні статті, рецензії, літературознавчі розвід! ки, переклади… “Крил Світязя”, “Витоків”, “Крапель на листі”, “Лесиного кадуба” до “Зорі з кри! ничної води” та “Великоднього світання” спостерігаємо прагнення автора поєднати особисті почуття і враження з тривогами Краю. Особливої виразності набуває еко! логічна тема. Осушили, випили, сточили Кров Полісся з рік його й долин, І від спраги лопаються жили, Мертвий дух сотається з глибин. Читаючи вірші “Калина і цензура”, “Боже світло беріз”, “Бори вмирають без пори”, “Рани краю лікує ліщина”, “Святі озера” (а їх на Волині аж десять), разом з автором проймаєшся світлом пам’яті про знищений у повоєння березовий гай біля рідної хати майбутнього поета, відчуваєш біль пораненої природної вроди землі. Білолиці сестриці, весною в гаю Ні, не сліз ваших краплі, а світло я п’ю, П’ю за те, аби рід ваш у радості ріс, П’ю за душі полеглих узимку беріз. Воднораз автор не заганяє себе й чита! ча у безвихідь, відкриває простір для ося! яння й утвердження віри в добро. Віра і вірність у творчості Василя Гея виступають тією Божою благодаттю, без якої немисли! мий світ мистецтва загалом і художнього слова зокрема. Звідси у творчій естетиці митця спорідненість із літературною тра! дицією, де “лупання скали” “хлопськими синами” є основою національного, дер! жавницького буття, бо невід’ємна частина їхнього художнього мислення — пошук правди і справедливості. Визначальна риса справжнього твор! чого таланту — вміння чути голос часу, го! лос історії. Яскраву сторінку історії бо! ротьби за свободу й незалежність України Василь Гей висвітлив у повісті “Яворник”. Уперше надруковану 1995 року в журналі “Вітчизна”, повість було відзначено літе! ратурною премією ім. А. Головка. У цьому творі автор із документальною достовір! ністю, художньо переконливо і правдиво показав героїку й жертовність вояків Укра! їнської Повстанської Армії. Жорстокість, антилюдяність більшовицько!сталінсько! го режиму в пору повоєння відображені в повісті “Гомін по діброві”, яка разом з ін! шими творами увійшла до книжки В. Гея “Вихор у стиглому житі”. У якому б жанрі не працював письмен! ник, він залишається поетом — способом мислення, стилем та отією граничною одкровенністю, за якою початок і триван! ня долі з її небайдужістю, моральним тяга! рем “за все відповідати в цім житті”. При цій ювілейній нагоді, мабуть, не зайве сказати й про те, що Василь Гей біль! шу частину пройденого життєвого шляху віддав організації літературного процесу у Волинському краї. Ще працюючи в район! ній газеті Любомля, згуртував літературне початківство в літоб’єднання “Хвилі Сві! тязя”, яке діє й донині. Дев’ятнадцять ро! ків був керівником обласної літстудії “Ле! син кадуб”, активні відвідувачі якої згодом склали основу спілчанської організації. Чимало зусиль доклав до того, аби пись! менницька організація Волині, яку очолю! вав 17 років, стала ініціативним осередком творчого і громадського життя. Видання альманаху “Світязь”, встановлення літера! турно!мистецької премії імені Агатангела Кримського, проведення поетичного свя! та “Лісова пісня” в Лесиному врочищі Не! чимному, створення видавничої ради за! для фінансової підтримки книговидавни! чої справи — у всіх цих добрих справах є ініціатива і творча енергія Василя Гея. Пишучи ці рядки, я немовби разом з автором!земляком ще раз пройшла волин! ськими дорогами і стежками, де поміж ожинових кущів, березових гаїв та дібров розсипані разки думок, рядки поезії та прози Василя Гея — журналіста, літератур! ного редактора, просвітянина, письмен! ника рідного Волинського краю.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин