Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Вони убивають і воскресають, виснажують і наснажують, вчать безоглядно любити і кришталево ненавидіти”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

ІІ рр ии нн аа Ф Ф аа рр іі оо нн :: Брати Іллєнки — характерники українського кіно

Слово Просвіти, №07 за 2012 рік

Різномовний код фільму, та ще й у мо! єму першому перегляді — без субтитрово! го перекладу, — поводив різними світами, де моя мова, на щастя, не, як звично, роз! чулювала мене (скільки можна сентимен! талити!), а утверджувала як господаря — і-то всюди: чи то Канада, чи довбаний СеРе! СеРе. Навіть надчуттєва, ювелірно!еро! тично дозована сцена пізнання жіночого тіла як мови!душі відкривала у закоханих чоловічий первень володаря і жіночий — натхнення і приймання. Іван просить про одруження своєю мовою, своєю лише про! щається, і до батьків Небо вчить промов! ляти лише їхніми мовами. Дитина Івана — як аксіома — говорить Його мовою. Чи можна було ще тонше відтворити мовну екзистенцію кожного народу як духовну нитку пов’язання одного з одним: від бать! ка до сина?.. Актор Дмитро Лінартович, з огляду на блискучу українську ритмомело! дику і фонетику, просто священнодійствує українським словом, і буденствує росій! ською, англійською, але прочулено види! хає індіянською. Який це неосяжний рі! вень кінематографічної культури донесен! ня найвищих Божих цінностей! Безсумнівна експансивність російської та англійської мов не тільки у самому фак! ті витіснення і українців, і індіянців з їхніх предковічних земель, але в нерозумінні потреби загнати назад ці мови!завойовни! ці у береги їхніх етнічних земель. Тому бунтує брутальним словом Дмитро, коли індіянець каже, що хочуть і ці їхні землі забрати: “Не дочекаються!..” А ще фільм наповнений мега!образами з майстерні винятково Іллєнків: образ Бого! матері, лелек, яблук, тварин — кращих від людей, людей — ниціших за тварин — і віч! ний зудар ідеального з матеріяльним. Це і є національне кіно сучасного творення віль! ної і сильної людини, а не, за Юрієм Іллєн! ком, — агонія “поцмодернізму”. Кожен у цьому фільмі побачить винятково себе, а дехто взагалі не побачить, бо він загубився? Піду на фільм, мабуть, утретє, аби ще раз пережити лелечині пір’їнки на крилах літаків!винищувачів, розсипані з відер яб! лука у диво!українському саду, польоти на літаках, що заведені українськими слова! ми!мантрами, — і порадіти за зведений власноруч дім Івана у далекій Канаді, яку він зробив мікро!Україною. Цей фільм можна продавати в аптеці як рецепт для очищення душі і зміцнення націмунітету. е приховаю, що кожна зустріч із родиною Іллєнків — це вдивляння у Юрія Іллєнка: у його риси, слова, манери. І водночас постійне прокручуван! ня його тези, що досвід не передається. До болю не вистачає Його і до очевидности — Він із нами: духовно, культурно, політич! но. Фільм “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” Михайла Іллєнка це засвідчив сповна. Пан Михайло приїхав до Львова неви! димкою, не попередивши найперше тих, хто чекав його особливо. У цьому його са! модостатність і самоспоглядальність, що зачудовує. Від нього віє спокоєм і журбою, тому вулкан життєствердно!полярних по! чуттів із його фільму приголомшив мене. Хотілося просто милуватися цією Люди! ною!схованкою, Людиною!запальнич! кою, чи ТайнЯком, як кажуть у Галичині. Але — за порядком. Фільм дивилася двічі. Піду ще раз. За першим разом — шторм почуттів, бажання зридатися в самотині і вчепитися у Божу Руку. За другим — кришталево!сталева злість, прагнення заїхати в пику всім сте! панам!зрадникам і несамовито бути задля прямостояння і протистояння злу, тупості і зраді. Ось вона сила справжнього мистец! тва, душею якого завжди була і буде най! вища точка кипіння людських почуттів. Іллєнки — кінематографічні характерни* ки, що вміють невидиму силу духу перетво* рювати у приголомшливі зримі образи. Вони наче кладуть на долоню те, що твій при! стосований до сірих буднів зір не вміє по* бачити. Через гру світла і тіні, метафорич* не осягнення світу, через прозирання у йо* го сутність і взаємозалежність мертвого, живого і ненародженого вони виносять на поверхню причину проблем буття твого народу — і водночас його невмирущість. Вони убивають і воскресають, виснажують і наснажують, вчать безоглядно любити і кришталево ненавидіти. Почуття у фільмі починалися з розмо! ви батька Ореста з Богом. Із хрестика, що навис над дитиною з батькової шиї. Потім, крізь життєві дороги, цей Божий батьків знак простелив синові шлях зі сталінсько! го концтабору в далеку Канаду, що навчи! лася, завдяки героєві Іванові, української мови та пісні… Почуття провадили змаган! ня поміж літаками та лелеками, поміж вір! ністю та зрадою, поміж людиною та твари! ною, поміж тліном і вічністю. Думалося, що ці піруети летуна Івана у небі, це не просто фізичні можливості вправного пілота. Це спадок від батька та діда!характерників протинати не матері! яльні шари атмосфери, а літати у товщах тонких світів людського духу та душі. Гос! подь так щедро обдарував наш народ таки! ми можливостями, що він враз, після ХХ століття — “віку голоти”, — це раптово за! був і потонув у тупому споживацтві, при! стосуванстві, короткочасному існуванні! зраді, що має один кінець — степанова смерть. Народ забув про свої можливості перемагати видиме невидимим. Своїми віру! ваннями, любов’ю, культурою та мовою. Фільм громогласить про це!!! Вітаємо лауреатів! Комітет із Національної премії України імені Тараса Шевченка за підсумками таємного голосування, яке відбулося у четвер, 9 лютого, визначив лауреатів Шевченківської премії 2012 року. Лауреатами премії з літератури стали Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року “Луйтра в небо” (представлений на здобуття премії Асоціацією українських письменників) і Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей “Джури” 2007—2010 рр. (“Джури козака Швайки”, “Джури-характерники”, “Джури і підводний човен”), представлений від Держтелерадіо України. У номінації “Літературознавство і мистецтвознавство” перемогла Тетяна Кара- Васильєва за книгу “Історія української вишивки” 2008 року. У “Музичному мистецтві” лауреатом став Віктор Степурко за псалмодію “Монологи віків” для змішаного хору і соло інструментів (у семи частинах на канонічні тексти). Премією у номінації “Образотворче мистецтво” відзначили Анатолія Криволапа за цикл із 50 робіт “Український мотив”. Премії у номінації “Концертно-виконавче мистецтво” і “Народне і декоративно-ужиткове мистецтво” цього року вирішили не вручати. Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270-55-57 Відділ культури Микола ЦИМБАЛЮК 279-49-47 Відділ коректури Тетяна ЩЕРБАК Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК, Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69 Кореспондент Уляна ВОЛІКОВСЬКА Черговий редактор Євген БУКЕТ Бухгалтерія 279-41-46 Адреса редакції: вул. Хрещатик, 108Б, м. Київ, 01001 E8mail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org http://prosvitanews.org.ua Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 1 2 0 0 7 Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301207 Наклад у лютому — 25 000 Павло МОВЧАН 4 820095 780016

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин