Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Вступивши до Євразійського союзу, Україна стане найдорогоціннішою окрасою “імператорського вінця” Владіміра Путіна”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Кримський окупант

Слово Просвіти, №07 за 2012 рік

Олег ЧОРНОГУЗ, Київ 1942!го мені виповнилося 6 років. Але той кривавий “ляпас! удар” мені запам’ятався назав! жди. Я ще не ходив до школи. І наступний рік мені освітою та! кож не світив. Україна була пов! ністю окупована гітлерівцями. У нашій хаті німецький інтендант розквартирував двох офіцерів. Есесівців. Пригадую, форма була чорна, як і їхні душі. Мій стар! ший брат Григорій мав тоді 14 ро! ків і за плечима знання німецької мови. Він достатньо непогано розмовляв німецькою і один із гітлерівців, приносив йому за це з польової кухні (вона стояла за дві хати від нашої) гороховий суп. Брат дякував (звісно, німецькою, аби українською мовою не драту! вати фашиста!окупанта) і при! ступав до обіду, чекаючи аби есе! сівець відвернувся, щоб щось за! лишити і мені, молодшому. Тому Григорій їв довго й нудно. Це дра! тувало фашиста, але Григорій йо! го запевняв, що німецький суп — особливий суп і йому в ньому по! добаються довгі м’ясні волокна схожі на домашню локшину тіль! ки рожевого кольору і він ним просто насолоджується. Це гітле! рівцю лоскотало душу, ніби брат мастив її українським медом. Есесівець дружньо поплеску! вав брата по щоці і примовляв “Гут, гут, шпрехен”. Ти добре роз! мовляєш німецькою. Ми вас, ун! терменшів, незабаром усіх навчи! мо розмовляти мовою Гітлера без акценту. Одного разу брата не було вдо! ма. А в нас у кімнаті, де ми спали, на стіні у дерев’яній рамочці висі! ла фотографія двох моїх старших братів. Один, Федір, закінчив, здається, Армавірське військове училище, а другий брат, Володи! мир, просто одягнув таку саму форму і сфотографувався на згад! ку з молодим випускником!офі! цером. У ті окупаційні дні обидва брати десь мерзли в окопах. Один, як ми вже після війни дізналися, обороняв Москву, а другий — Ста! лінград. Довоєнна сталінська Воскресивши імперський міф Переяславської ради, проросійське козацтво, інші прихильники “русского міра” вкупі з комуністами провели під призабутим гаслом “навіки разом” мітинги, урочисті збори і псевдонаукові конференції, використавши дату 358- річчя події в Переяславі як привід ще раз утвердити свою відданість “старшому братові”, а неслухняного “молодшого” закликати в імперське ярмо, чи то пак — “євразійський союз”. Сергій СЛОБОЖАНСЬКИЙ, Одеса Зібрані у світовій павутині фото з тих не надто велелюдних заходів унаочнюють, що більшість мітингувальників відзначали “возз’єднання” лише під російськими триколорами та з проросійською чи кому! ністичною символікою. Хіба що у Києві на Софійській площі та в Одесі можна було побачити наш державний синьо!жовтий прапор. Щодо самої Переяславської ради 1654 року, то подавалася вона “руськомиряна! ми” за пропахлими нафталіном підручни! ками з історії КПРС. Хоч сучасні історики давно довели, що Переяславська рада обернулася трагедією для поневоленої Ук! раїни, дехто й досі вдається до кон’юнк! самий лютий мороз. Я вийшов на двір босий. Єдині чоботи на всіх взув Григорій і кудись пішов. По! бачивши пістолет у руках есесів! ця, мати почали кричати на всю вулицю, молячи гітлерівця не розстрілювати дитину. Фашист тим часом милувався своїм пісто! летом і, здається, чекав, коли збе! реться побільше людей, що пока! рати нас привселюдно. У руках окрім пістолета він тримав і фо! тографію у дерев’яній рамочці. Саме в цей час прибіг Григо! рій. Він сміливо підбіг до есесівця і щось забелькотів німецькою. Есесівець посміхнувся, мовив свою “зергуд”, але пістолета не сховав. І тут не стримався я і щось сказав йому українською. І це знову так його розлютувало, що він, не задумуючись, навідліг ударив мене рукояткою пістолета по голові. Кров залила усе моє обличчя. Григорій мовою есесів! ця щось продовжував говорити, а мене просив замовкнути, аби більше не дратувати фашиста. Давно вже нема моїх братів, які воювали за нашу з вами волю і мир, немає матері, от тільки ав! тограф від рукоятки гітлерівсько! го пістолета у мене й досі зберіга! ється на голові, як гіркий спомин часів гітлерівської окупації. Я ніколи про це не згадував ані в своїх споминах, ані в книж! ках. Не згадав би і в майбутньому, але днями, коли я дізнався з пре! си, що спікера парламенту Авто! номної республіки Крим, яка входить до складу України, В. Константінова так само, як гітле! рівського есесівця, дратує україн! ська мова, мені згадався той страшний епізод. Окупаційний епізод із мого раннього дитинс! тва. Як дитя війни, я вже й у неза! лежній Україні прожив 20 з лиш! нім років і ніколи не думав, що на 21!му році в моїй Україні, де живе гостинний і терпеливий народ, ми станемо знову, як за ідеолога фашизму Альфреда Розенберга — унтерменшами. Унтерменшами в своїй і не своїй Україні. Я ніколи не думав, що за вишиту сорочку, чи українську мову, той, хто пос! тійно підкреслює, що він “брат” українцю і хоче з ним “вічно дру! жити”, може виколювати очі та! кому, яким я був 1942!го. Вико! лювати очі чи розстрілювати ма! ленького киянина тільки за те, що він розмовляв українською чи но! сив вишиту сорочку. Адже саме так було за часів горезвісного московського полковника Му! равйова в Києві 1918 року. Адже саме цей російський шовініст, окупант і кат за якийсь місяць! два винищив 20 тисяч українців за один!єдиний гріх моїх земля! ків: його дратувала українська мо! ва. Винищував повністю україн! ські ліцеї і гімназії, в яких пред! мети читали українською. Його дратувала мова. Так, як нині дра! тує господіна Константінова, який поки що живе в Україні і во! на нібито ще не окупована таки! ми, як він. А може, я, наївний, помиляюся. Може, вже після по! валення українофобами, москов! ськими лакузами і нашими стець! комислителями Україна в окупа! ції?! Бо звідки така небоязнь у ви! сокого українського(?!) чиновни! ка, який, порушуючи Конститу! цію держави, займається анти! державними справами, а Гене! ральна прокуратура й СБУ мов! чать, наче в рот води набрали. Не! вже немає управи на них? Так, як нині поводиться Кон! стантінов, так в Україні в усі ча!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин