“Окупація нашого культурного простору робить мільйони українців байдужими до свого історичного минулого”. Культура без провінції 10 · с. 8сторінка оригіналу ↗
Бойчукісти: тріумф і трагедія
Слово Просвіти, №07 за 2013 рік
У Львівській національній галереї мистецтв відбулася виставка «Бойчукісти: тріумф і трагедія»
Христина БЕРЕГОВСЬКА, мистецтвознавець, куратор виставки
Виставка присвячена 130-річчю з дня народження Михайла Бойчука. З фондів галереї в експозиції представлено 57 маловідомих творів М. Бойчука (1882— 1937) та його учнів: А. Іванової (1893—1972), С. Налепінської- Бойчук (1884—1937), О. Павленко (1895—1991), І. Падалка (1894—1937), О. Сахновської (1902—1958), Є. Сагайдачного (1886—1961) та О. Кравченка (1903—1985). Ідеї бойчукістів виникали ще в майстерні Юліана Панькевича у Львові на початку ХХ ст., розвивалися в академіях Кракова, Мюнхена, Парижа, втілювалися з творчим болем у радянському Києві та Харкові. Бойчукістів як діячів Розстріляного Відродження репресували та розстріляли 1937 р. Явище “бойчукізм” виникло в часи, коли окупанти ламали хребет духовності української культури. Тоді М. Бойчук із благословенням і підтримкою Митрополита Шептицького зробив подвижницьку спробу відродження українського національного мистецтва. Разом з учнями він прагнув пробудити етногенетичний код, нащепивши ним модерне українське мистецтво. Вони ламали стереотипи сприйняття й трактування мистецтва, намагаючись долучити українську художню практику до світових культурних просторів. Послідовник М. Бойчука, мистецтвознавець С. Гординський зазначав: “Одним із стимулів до успіху М. Бойчука було досконале бачення мети, до якої прямував він сам і провадив своїх учнів. Мета була передбаченою до дрібниць: навчитися майже невідомої техніки справжньої фрески як основи монументального малярства; спочатку відродити візантійське мистецтво, раніше поширене в Україні, а потім створити свій український стиль монументального мистецтва; втілити мистецтво в усі галузі життя, у всі форми культурної діяльності”. М. Бойчук та його учні намагалися по-своєму аналізувати багатопланові європейські мистецькі платформи, вводячи їх на горизонт української традиції, цим самим фіксуючи свою творчу присутність і ставлення до неовізантійських тенденцій. Наріжним каменем творчо-виховної системи М. Бойчука було виховання художника з українським обличчям, синтетичним мисленням, здатного творити нові естетичні цінності та підносити українське мистецтво до світового рівня. У мистецтвознавчій літературі творчість бойчукістів ґрунтовно досліджували науковці: О. Ріпко, Л. Соколюк, Я. Кравченко, В. Сусак та ін. Відтак сьогодні як ніколи актуальною і важливою є популяризація національних концепцій мистецтва М. Бойчука та його учнів як інтерпретаторів ідей і практик українського та європейського мистецтва.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
