Презентації 11 · “Він дуже тверезо й реалістично дивиться на той історичний відтинок, не боїться називати речі своїми іменами”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Словом і кінокамерою
Слово Просвіти, №07 за 2013 рік
Микола ЦИМБАЛЮК
Роман Коваль усю свою творчість присвятив дослідженню і оприлюдненню героїчних сторінок національної історії початку ХХ ст. Такої глибокої обізнаності в тогочасних подіях визвольних змагань 1917—1920 рр. не має, напевно, жоден із науковців академічних інститутів. У цьому величезному інформаційному масиві, як стверджує письменник Василь Шкляр, “він вільно почувається, орієнтується в документальному й мемуарному масиві того періоду, дуже тверезо й реалістично дивиться на той історичний відтинок, не боїться називати речі своїми іменами. Із забуття він видобуває найзнаковіші постаті, серед яких і Михайло Гаврилко, який уособлює нашу українську єдність і соборність”. Михайло Гаврилко народився 1882 р. на Полтавщині, в селянсько-козацькій родині. У тих краях, що межували з Диким степом, де споконвіку витав вольнолюбивий дух, що утверджував себе у важкій селянській праці, звитяжній борні із зайдами-ворогами і творенні прекрасних зразків народної культури. Тож і малий Михайло змалку полюбив ліпити з глини різні фігурки людей, коників, півників. І ця дитяча забавка визначила його долю. Після школи він навчався у Миргородському художньо-промисловому училищі, звідки вийшло багато відомих митців. Національно-патріотичне середовище багато в чому формували викладачі, серед яких Опанас Сластіон, відомий етнограф, маляр і скульптор. Цілком імовірно, що там же Михайло познайомився з Іваном Падалкою, майбутнім талановитим художником-бойчукістом. Тож середовище формувало не лише митців, а й світогляд майбутніх особистостей, що стануть у перші лави борців за українську державність. Перебуваючи в Петербурзі, 1905 р. Гаврилко бере участь у студентських заворушеннях. Як наслідок його громадсько-політичної активності: неодноразові
Євген БУКЕТ Фото автора
5 лютого в приміщенні Національного музею літератури України відбувся творчий вечір відомого літературознавця, шевченкознавця, заступника директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, кандидата філологічних наук Сергія Анастасійовича Гальченка. Цьогоріч він серед претендентів на найвищу державну нагороду — Шевченківську премію. Три книжки: Тарас Шевченко. “Вірші. 1844”, “Повернені шевченківські раритети”, Тарас Шевченко. “Альбом 1845 року”, підготовлені відомим ученимтекстологом і шевченко знавцем, висунуто Національною спілкою краєзнавців України за напрямом “Літературознавство та мистецтвознавство”. Ще з молодих літ науковець займається систематичними пошуками архівних матеріалів і музейних експонатів, пов’язаних із життям і творчістю видатних українських письменників ХХ століття: Володимира Винниченка, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Остапа Вишні й інших. 1984 року С. Гальченко, переглядаючи матеріали в теках літера-
Народний депутат О. Доній і письменник Р. Коваль на зустрічі з глядачами арешти, півроку в Петропавлівських застінках і втеча за кордон. Перетнувши кілька країн, опиняється у підавстрійській Україні, у Львові. Талановитого юнака запримітила західноукраїнська інтелігенція. Наталя Кобринська, одна із провідних діячок галичанського феміністичного руху, за опікувалася ним, надавши стипендію для продовження навчання в Королівській художній академії у Кракові. А згодом руку допомоги православному “східняку” простягнув і греко-католицький митрополит Андрей Шептицький. Там же, в Кракові, він познайомиться з Оленою Гордієвською, яка згодом стане його дружиною. Гордієвська походила з великого українського роду, що дав національній культурі низку непересічних митців, зокрема таких як Соломія Крушельницька, Богдан Лепкий тощо. Вона навіть після смерті чоловіка (про те, що його, пораненого на рідній землі, червоноармійська братва спалила у топці паровоза, так і не дізнається) до останнього подиху чекатиме на зустріч…
1917-й став переломним не лише у долі українського народу. З перших днів Гаврилко у вирі життя: стає одним із організаторів військових формувань — Українських Січових стрільців, потім — Сірої дивізії армії УНР. У часи воєнного лихоліття Пешої світової, 1915—1916 рр., перебуваючи на Волині, разом із друзями він опікується організацією “Просвіт”, народною освітою. У той час за його участі тут було вперше відкрито понад 150 шкіл. Водночас не припиняє працювати як графік, скульптор. Ще 1910 р. Михайло Гаврилко взяв участь у конкурсі на пам’ятник Тарасові Шевченку, який оголосили кияни. Євген Чикаленко, який був членом Шевченківського комітету, одразу виокремив і відзначив його роботу. У своєму щоденнику за той період він зазначає, що з усіх (а їх було до півсотні) поданих проектів лише проект Гаврилка заслуговує на пильну увагу. Цей пам’ятник мав скульптурне обрамлення п’єдесталу, що символізува-
У переповненому столичному Будинку актора відбулася презентація художньо-документального фільму “Стеком і шаблею” за мотивами книги Романа Коваля, яку висунуто на здобуття Шевченківської премії. На зустріч з автором і творцями кінострічки (режисер В. Бондаренко, співсценарист В. Тетерятник) прийшла сила народу, серед яких були відомі діячі культури й мистецтва, громадські й політичні діячі. Але переважна більшість — люди, що давно знають одне одного по багаторічних і численних акціях із вшанування пам’яті героїв національно-визволь ної боротьби.
ли сюжети з творів Шевченка. Чикаленко зауважив, що все це дихає Хмельниччиною. Шевченкіаною пронизана вся творчість Гаврилка, вона — домінуюча тема всього його життя. Він був одним із перших, хто активно взявся за її розробку. Ще перебуваючи в Галичині, він невідступно працює над образом Тараса, увічнюючи його в пам’ятниках, погруддях, барельєфах, горельєфах, медальйонах, графіці, картинах тощо. У нього було глибоко особистісне бачення Кобзаря — непокірного, стрімкого, з постійним виразом напруженої думки. Це був образ справді українського Апостола правди і свободи. Того, до чого прагнув і сам автор. Розповідають, що перед Другою світовою війною мало не в кожній хаті стояв чи висів образ Шевченка роботи Гаврилка. На превеликий жаль, із його великої творчої спадщини залишилося небагато. Патологічно мстива совєтська влада ніколи не переобтяжувала свою політику до українців бодай найменшою по-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
