Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Тарас АВРАХОВ: Тарас АВРАХОВ: «Для єдиного в країні державного мовника частотного ресурсу нема»
Слово Просвіти, №07 за 2013 рік
6 лютого 2013 року головний редактор “Слова Просвіти” зустрілася із генеральним директором Національної радіокомпанії України Т. Г. АВРАХОВИМ, аби транслювати йому запитання, з якими зверталися до редакції люди, стурбовані припиненням ефірного мовлення всіх каналів Національного радіо.
— Тарасе Григоровичу, що нині переживає Національна радіокомпанія? Держава не хоче чи не може фінансувати й утримувати структуру, яка виробляє 100 % власного продукту і яка мала б покривати 100 % української території? Що трапилося? — У Вашому запитанні є відповідь. Реально ситуація на даний момент така: від 5 лютого припинено ефірне мовлення практично всіх каналів Національного радіо. Заборгованості немає, коштів мало б вистачити до 1 квітня. Але припинено мовлення усіх УКХ-передавачів, середньохвильових передавачів і є проблема навіть із FM-передавачами. Державний комітет із телебачення і радіомовлення довів до нас цифру (йдеться про державне фінансування. — Авт.) на трансляцію ефірного мовлення каналів на цей рік. Ці кошти щонайменше в кілька разів менші від тих, що ми мали минулого року. І їх вистачає виключно на роботу 32 FM-передавачів. Ось такий документ “до виконання”. Порадившись, ми вибрали з усього ресурсу ефірного найбільш цінне і всі фінансові зусилля спрямували на Перший канал.
Щодо дротового мовлення. Провайдер цієї послуги “Укртелеком” повідомив нам, що (цитує з листа): “товариство з обмеженою відповідальністю закінчило роботи до 1.02.13 із забезпечення приймання Першої програми українського радіо каналами до радіотрансляційних вузлів, які приймали програму тільки з ефіру”. Іншими словами, вони нас запевнили в тому, що немає прямої прив’язки до УКХ-передавачів, бо ми і з супутника, і в Інтернеті мовимо. Отже, нині ми реально зберігаємо те, що треба зберегти, бо втратимо ліцензії на перспективу — FM. УКХ виключене. Через це в деяких регіонах виникли проблеми. “Укртелеком” запевняє, що найближчим часом їх ліквідує. От така історія. Але це — історія в історії. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення за весь час свого існування, вирішуючи питання на користь комерційних мовників, не спромоглася виділити частотний ресурс для Національної радіокомпанії. Наразі ми маємо мовлення в трьох обласних центрах і — все. Їхні пояснення полягають у тому, що для комерційних мовників знаходився ресурс і віднаходиться тепер, як свідчать результати останнього конкурсу. А для єдиного в країні державного українського мовника частотного ресурсу нема! Вони не бачать цього мовника в ефірі, через це і не дають частоти. Пояснюють, що не можуть зарезервувати для державного мовника в FM-діапазоні мережі, відсилають нас на цифру і ще кудись. Дають дуже багато пояснень, вони всі в ефірі, посилаються на все, що завгодно: якщо ти шукаєш причину до відмови, то ти її знаходиш. Або відмовляєш просто так. У нас було і так, і сяк. Це позиція державної установи, її ставлення до державного мовника. Якщо прописаний у Конституції орган вважає, що державний мовник повинен бути в ефірі, він зробить для цього все можливе. Так відбувається в усіх країнах Європейської мовної спілки, членами якої ми є. Починаючи від Росії, закінчуючи Португалією. Виняток — Україна. Тільки в нашій державі не знайшлося частотного ресурсу в FM-діапазоні для національного мовника. — Раніше, завдяки проводовому радіо, а на початку 1991 року було 18—19 мільйонів радіоточок, радіо слухали і в містах, і в селах. — Зараз неповних два мільйони. Збереглися в основному в місті.
Закінчення на стор. 3
с. 3 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 1
— …Їх наявність — це ще й питання національної безпеки. Окрім того, що це національний інформаційний простір. — Не коментуватиму питання безпеки. Я просто виходжу з того, що ось закінчився рік минулий, національна радіокомпанія за рейтингами, в аудиторії 13—75 (за віком) відвоювала першу позицію. Думаю, що робота каналу “Культура” і робота “Променя” була не менш важливою. Цього ж року “менш важливим” виявилося практично все. — Можливо, для тих, що бажають витіснити українське слово з ефіру? — Я не знаю. — Ви не хочете давати оцінок? — Я не знаю мотивів. Бюджет складний, ми це прекрасно розуміємо. Пріоритети розміщення — питання не до нас. Це питання до Державного комітету. Ми маємо факти, які полягають у тому, що кошти в кілька разів зменшили, відповідно мовлення зупинено. За цим усім стоять конкретні рішення. — Радіо створене і діє для того, аби розповідати про життя України, рішення Уряду, діяльність Президента, про політичні рухи в Україні, об’єднувати суспільство мовою, культурою, врешті, неповторною аурою національного ефіру. Цього не потрібно? — У мене немає відповіді на це запитання. Очевидно, що потрібно. Якщо функцію містка між владою і суспільством, функцію громадського мовника ніякий ін-
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ
Мені доводилося аналізувати чимало проектів єдино справедливого, на думку авторів, закону про порядок застосування мов в Україні. Проблема мови була і є темою моєї багатолітньої громадської діяльності. Івано-Франківська “Просвіта” видала мій практичний коментар першого Закону про мови. Не хочеться повторюватись, але як відновлення історичної справедливості мовне питання вирішити вже не вдасться. Не вирішується воно і політично — лише для користі й гармонії суспільства. Це внесе такий потужний конструктив у життя суспільства, що всі сьогоднішні непорозуміння щезнуть самі собою і жити в такій державі стане набагато зручніше, приємніше і заможніше. Треба визнати, що досі політики з обох боків трактували мовне питання надто спрощено і некваліфіковано. Одні робили це зумисно, інші задля легкого життя в політиці, але наслідком стала ситуація неймовірної плутанини понять і точок зору, часто помилкових і пропагандивних, у якій українське суспільство вже не сприйме жодного, навіть ідеального закону. Весь інформаційний простір України, поведінка більшості впливових людей і політиків працюють проти появи ідеального мовного закону. Громадське просвітництво безсиле проти такої інформаційної атаки на кожного з нас. А політичного просвітництва партій державницького спрямування наразі ще немає, як і немає досконалих партій такого типу. Автори законопроекту від опозиції це усвідомлюють, висловлюючи сумнів у вірогідності його ухвалення Верховною Радою. Отже, текст має бути таким ідеальним і прийнятним для всього суспільства, який би агітував сам за себе всупереч критиці теперішньої більшості. Більш то-ший мовник не виконує, то я вважаю, що потрібно. Ми виконуємо те, що на нас покладено нашими статутними обов’язками. Це й висвітлення діяльності влади — починаючи від Президента, Уряду, Парламенту, місцевої влади, формування громадянського суспільства, високий спектр культурології, дитячі програми. Тобто все, що належить виконувати за суттю громадському мовнику, ми робимо. І на цьому контенті отримуємо високий рейтинг через те, що це потрібно людям, запитано. У жодній європейській країні немає такої ситуації, коли весь ефір переповнений однотипними музичними станціями, які вправно тренуються, римуючи слова “Пєвєц—пєсєц—триндєц” і “всьо прочєє”. — Виходить, що мовники, які представляють українську державу, витісняються ось такими “балалаєчниками”… — Все зрозуміло, але ж… Функцію національного мовлення в одних державах виконують державні мовники, в інших — громадські мовники, але вони цю функцію виконують за підтримки суспільства й держави. І ніде ніколи в них не виникали проблеми із частотним ресурсом. Ми спілкуємося із колегами з Європейської мовної спілки. Заразу багатьох фінансові проблеми, складно, але ці складнощі непорівняні з нашими. Ми маємо спільне ефірне мовлення з добрим десятком європейських мовників. Ми не тупцяємо на порозі, ми з ними створюємо спільний продукт. У своїй суті НРКУ на всіх каналах мовлення сформована, структурована. За змістом, по сітках мовлення вона є уже суспільним мовленням. Ми нічим не відрізняємося, хіба фінансовими можливостями, від наших європейських колег. І саме тому вони з нами працюють, бо ми на єдиній понятійній основі. Це зовсім інший підхід. Виходить, що нам вийти на нову якість, створити її, домовитися з європейським мовником інколи простіше, ніж у своїй хаті отримати те, що мало б бути зроблено. — Тобто, ця ситуація не в руці Божій, а в конкретній адміністративній руці. — Як і багато що в нашому житті. Навіть за обмеженого фінансування ми маємо великий колектив, мережу власкорів в Україні і ту, що на договірних умовах працює в інших країнах. НРКУ, попри все, абсолютно дієва. Це живий організм. Але мовника без мовлення немає. — Власне, це руйнування творчого потенціалу...
— Психологічно це тисне на творчий колектив, однозначно. У цій державі, як і в багатьох інших, змінюються покоління, а радіо залишається. Треба розуміти відповідальність. Українське радіо — це пам’ять поколінь. І не можна до цього ставитися зверхньо чи дуже легковажно. Радіо виконує місію комунікативного містка — між владою і суспільством і в суспільстві — між різними групами. Все це було, все це є, і я дуже сподіваюся, що буде. — Чула, що Ви маєте скоротити 15 % штату… — Що найважливіше для нас? — 1, 2, 3 канал, далі — все інше. Є питання з іномовлення. По творчих колективах, які нині — всі музичні колективи — знаходяться в прекрасній творчій формі, хоча умови не прості. Ми відремонтували будинок звукозапису, у нас чудові оркестри, у нас як і належить звучить великий хор. У нас є дитячий хор. Але все це може потрапити під скорочення! Звичайно, я робитиму все, щоб забезпечити пріоритетні напрямки. 1, 2, 3 канал — послідовність буде саме такою. — Але НРКУ втрачатиме своєрідність свою і наповненість. Я про вечори, які ви проводите в будинку звукозапису і які стають подіями в культурологічному житті. І радіодиктант з української, і конкурс утвердження державної мови спрямовувались усі політичні, громадські, державні структури та засоби інформації. Відразу ж після ухвалення закону чесні партфункціонери кинулись його виконувати і заговорили українською, аж поки вищі функціонери не остудили їхній ентузіазм, змусивши до першого акту правового нігілізму. В ті часи не виконати закон було неможливо, а фальшиво тлумачити закони і Конституцію тоді ще не вміли. На жаль, преамбула законопроекту від опозиції потрібної мотиваційної сили не має. Її текст надто сирий і захаращений численними посиланнями на кшталт рішень Конституційного Суду, Венеціанської комісії і статей Хартії міноритарних мов. Подібні додаткові і дрібні, що не стосуються суверенної самобутності українського народу аргументи годяться хіба лиш як упереджуючий захист від критики тих, яким байдужі будь-які аргументи. А чесний закон про застосування мов призначений не для вдалої політичної полеміки, а для об’єднання суспільства, творення сильної національної держави як запоруки добробуту, свободи самобутності й захищеності власних інтересів від зазіхань сильних світу цього. Цей закон Конституція визначає як основоположний і єдиний у царині застосування мов, тому в преамбулі й окремою статтею важливо наголосити на тому, що всі інші закони повинні, безумовно, узгоджуватися з цим законом. Цілком зрозуміле бажання авторів включити в закон розділ щодо усунення невідповідностей в інших законах, але це занадто перевантажує законопроект фактично другим, окремим законом про внесення змін до чинного законодавства на підставі дії ще не ухваленого, пропонованого закону. Цей закон — єдиний, який повинні розуміти і правильно тлума-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
