Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Його творчий шлях — приклад чогось несподіваного й дивовижного”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

«Народе мій, до тебе я ще верну»

Слово Просвіти, №07 за 2013 рік

Надія КИР’ЯН Нині по всій Україні відбуваються заходи, присвячені 75-річчю з дня народження Василя Стуса. У Київському будинку вчителя також відбувся літературно-мистецький вечір, присвячений цій даті. Минуло 27 років після його смерті, а ми лише наближаємося до осмислення цієї постаті. “Василь Стус народився не в найкращу пору — 38 року ХХ століття, а помер у найчорніші дні — перед світанням, — поділився своїми роздумами товариш поета, доктор філософії Євген Сверстюк. — Його творчий шлях — приклад чогось несподіваного й дивовижного. Василя Стуса переслідували за кожне слово, особливо в табірні роки, а він зумів реалізуватися майже в 10 томах. У 1960-ті тільки невелике коло людей розуміло, що це непересічний талант. Це була епоха не для поетів, для багатьох — втрачені роки. Василь Стус реалізувався за цих жахливих обставин повною мірою. Навіть у 1980-ті думали, що навряд чи щось із його творчої спадщини вціліє, окрім листів до рідних. Виявилося, вціліло дуже багато, майже все, що він передавав із Віталій СОВА, член Національної спілки журналістів України, Лубенський медіа-клуб Майбутній поет народився 1938 року на Вінниччині. Його батько, Семен Дем’янович, рятуючись від доносів і переслідувань, мусив залишити домівку й податися на Донбас. Невдовзі до нього переїхала дружина Улина Яківна з донькою Марійкою та найменшеньким — Василем (він був четвертою дитиною в родині). Школу Василь закінчив із медаллю, вступив до Донецького педагогічного інституту за фахом українська мова та література. Після його закінчення — сільська школа, учителював на Кіровоградщині, поблизу містечка Гайворон, на межі з Вінниччиною. Там “відпочивав душею”, як пізніше згадував Стус. Перші вірші надрукував 1959 року в “Літературній газеті” (нині “Літературна Україна”) з благословення Андрія Малишка, який тоді написав: “Нам здається, що творчість 21&річного вчителя з Вінниччини Василя Стуса має хороші поетичні зерна… Добре знання мови визначає культуру цього молодого здібного літератора”. Цього ж року з Кіровоградщини Василя Стуса призивають до лав Радянської армії. У листі до товариша Анатолія Лазаренка у жовтні 1959 року Стус писав: “Чудесні проводи влаштували в селі — учні, педколектив, знайомі. За селом я жалкую, хоч, признаюсь, живучи у селі, замало його любив… Це сільське оточення було — як для мене — незвичайним, і через це — здається, дало мені велику користь. Нові люди, звичаї, навіть побутові дрібниці — по&новому тішили і подразнювали мене…” Тривожні думки змушували братися за ручку, папір й починати листуватися зі своїми друзями, знайомими, розповідаючи про службу в Лубнах. У листі до Анатабору. Це якоюсь мірою притча: не треба скаржитися на погані обставини, на несприятливі умови — якщо є великий талант, він себе реалізує. Часто сперечаються, чи він був насамперед героєм, чи поетом. Дехто проти його героїзації. Мовляв, говорімо про Стуса як про звичайну людину. Кажу: говоріть, ніхто вам не забороняє. Але нікуди не дінемося — Стусова біографія героїчна. Він створив міф свого життя — саме прометеївський міф”. Роздуми філософа продовжив колишній політв’язень Василь Овсієнко, який повідомив, що його часто запрошують у школи, вищі навчальні заклади, де розповідає про свого однодумця, читає його вірші. Це свідчить, що прихильників таланту Василя Стуса, його героїчного чину щороку більшає. До речі, пан Василь чудово декламує Стуса, мало хто може з ним у цьому позмагатися. “Народе мій, до тебе я ще верну”, — писав поет. І він повертається. На вечорі пісні на слова поета виконали лауреат премії імені Василя Стуса Олена Голуб, кобзар Тарас Компаніченко. Актор Кирило Булкін представив композицію з його віршів і листів із табору.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин