Пам’ять · “Його творчий шлях — приклад чогось несподіваного й дивовижного”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
«Жив, любив і не набрався скверни…»
Слово Просвіти, №07 за 2013 рік
У Народному домі Хмельницької міської “Просвіти” відбувся круглий стіл на тему “Поезія героїчного чину”, присвячений 75-літтю від дня народження поета, патріота, подолянина, Героя України Василя Стуса. Учасники заходу — керівники методичних об’єднань вчителів української мови і літератури шкіл обласного центру — з цікавістю слухали розповідь голови “Просвіти” Зої Діденко про Василя Стуса, якого вона знала особисто. Старшокласники і вчителі НВО №5 імені Сергія Єфремова розповіли про життєвий і творчий шлях поета. Учні читали вірші. Почесна гостя зібрання Ніна шим, цей приблизний майже уявний солдатський спокій пішов мені на користь. Я фізично зміцнів і навіть поправився…” Навесні 1960 року Василь Стус ділиться своїми враженнями від відвідання краєзнавчого музею в Лубнах у листі до Бориса Дорошенка: “…Зараз я тобі можу розповісти цікаві факти з історичного минулого Лубенського району. Існують Лубни з 988 року. Тут досі зберігся монастир десь приблизно ХІІ ст., де посідав місце, правда, уже згодом, Ісая Копинський. Тут, у Лубнах, народилась і проживала з сім’єю Анна Петрівна Керн, отож спинявся Пушкін, їдучи в Одесу, бував Глінка — обоє біля своєї коханої. Бував і Гоголь (в музеї збереглася його паличка). Шевченко тут був своїм. Славний Ромоданівський шлях — це ж тут, рукою подати. З Лубен родом Надія Кибальчич (з району). Земля Лубенщини належала Михайлові Вишневецькому, що збудував на догоду вибагливій дружині замок, зруйнований десь 1648 р. в час визвольної боротьби. Тут відступав Наливайко, гнаний під Лубнами ляхами, та й Солониця — зовсім близько… Старовинний монастир ХІ століття відбудовували Самойлович і Мазепа. Кожен камінь зберіг сліди історії. Не дивлячись на всі сучасні і вже усталені метаморфози є немало гордого і самоусвідомленого у людей цього краю. Якийсь архітектор з Москви записав у книзі відвідувачів музею, що ось, мовляв, яке горе — російська мова в музеї не в пошані і всі написи та роз’яснення зроблено, бач, виключно по&українськи, і він мав рацію. Був цілком щирий і справедли-
Качеровська, авторка збірки дидактичних карток “Василь Стус. Життєвий і творчий шлях поета, людини, громадянина” представила видання. Вчителі взяли участь в інтерактивному опрацюванні матеріалів про життя і творчість поета. Затамувавши подих, слухали присутні живий голос Василя Стуса — поезії у його виконанні. Захід проведено за підтримки управління освіти Хмельницької міської ради, яке представляла Алла Войталюк, методист науково-методичного центру управління.
На фото — учасники круглого столу.
вий в своєму обуренні… В музеї є одяг XVI—XVIII століть простолюду, збережений до ниток, до нашивок. Є запорізькі печаті і печаті міста по магдебурзькому праву. Є дві грамоти Богдана Хмельницького. Є їх люльки — запорожців — їх шаблі і побутові речі, є кольчуга і польська кірасира тих часів. Словом — враження чудове од міста…Чим більше Лубни “веснішають”, тим глибше закохуюсь в них…” У Стуса складалися певні стосунки з командирами, особливо з сержантами. У кожній ситуації мав власну думку, готовий відстоювати людську честь і гідність. Так непросто формувалася й загартовувалася його свідомість громадянина — Патріота. Інакше не могло й бути. Стус ів армії поводився так, як годиться людині з педагогічною освітою. Спілкувався з товаришами по службі винятково українською, що в ті часи було рідкісним явищем. Після служби, яку продовжив на Уралі, Василь повертається на Донбас. Працює викладачем української літератури в Горлівці, літературним редактором у місцевій газеті… Післяармійський час, — згадував пізніше Василь Стус, — уже був часом поезії… Подальша життєва доля цього Великого Українця наповнена трагічними подіями. Помер Василь Стус у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму в селищі Кучино Пермської області. Він був талановитим поетом, мужнім і вірним сином України. Як і Тарас Шевченко, прожив лише 47 років. Які Великий Кобзар, багато років свого життя провів у катівнях і в засланні. У цей ювілейний для нього рік благословенний Посульський край із глибокою шаною згадує Героя України Василя Стуса, у багатостраждальній, але безсмертній долі якого не останнє місце посідає й наша Лубенщина.
Нездоланний Стус Із виступу Богдана ЧЕПУРКА на вечорі, присвяченому пам’яті В. Стуса у Львові
Обравши мученицький век" тор воскресіння українського на" роду (“Народ"Христос воістину воскрес!”), Стус не мав ні санти" метра для маневру у своїй твор" чості та поведінці й пішов до кін" ця. Його мужність живилася свя" тими традиціями козацької нації: надію плекати на дії, долю кувати в битві за Народ. У своїх листах 1966—1967 рр. на малу зону ще не ізольова" ний Василь Стус пише: “Недавно мій товариш, який любить по"жі" ночому поплакатись біля мене, сказав — ми, мовляв, пропаще покоління. Справді… лють не" вдоволення… натомість діянь — це наше. Згадую бідного Джой" са, що носив свою Ірландію в серці… зробив із неї духовно" безтілесну інтелігентську реаль" ність і жив так, як живе всякий… інтелігент: без рук, без яєць, без учинків… лишився тільки рух як пам’ять про предмет і туга пред" мета… собачий щем перед міся" цем… пізнаєш у цьому час?” До" речно тут процитувати Леоніда Кисельова “З листа Джонатана Яреми Свіфта”: “Я не хочу лежа" ти в цій рабській землі (ірланд" ській, українській! — Б. Ч.), Рад" ше спатиму в лондонській твані”. Переживаючи поразку визволь" них змагань, розтрощення й заг" ладу української справи, Стус відчуває межовий стан готовнос" ті до чину. Героїзм, жертвоприно" шення й особиста жертовність споконвіків були й довічно будуть нашим духовним хлібом, заряд" женим пасіонарною енергією визначальних цінностей, для яких варто жити, пильно стояти на варті божих ідеалів, священ" них бажань і героїчного чину. Стус затявся: здобути, або дома не бути! І хто дбав про ньо" го, коли він уже захлинався кров’ю в карцерній м’ясорубці, ана великій зоні наче б повіяло віт" ром перемін? Взоруючись на об" раз Творця, Стус зі своєю жорс" ткою максималістською програ" мою не мав жодних шансів для хитань чи розслаблення: він грає страшну гру зі смертю, а оскіль" ки смерть — мати життя (бать" ком життя є саме життя), вона йому ближча за земне животіння. Стусові страсті тотожні Христо" вим — його Голгофа розважливо неуникна, раціонально прорахо" вана, майже беземоційна, вик" лично протихудожня, виткана з невимовного болю, стоїчно му" ченицька (“я вже прорубав штольню до останньої сили ві" ри… стою над краєм — ра" дію…”), й саме тому — творить нові перспективи для мистець" ких преображень кінця часів. Йо" го Слово — більш як мистецтво! Стус — свідчення нездоланної сили й гідності нашого народу.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
