З роси й води! · “Ми приходимо в цей світ, щоб зробити його кращим”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Життя не обділило мене зустрічами з цікавими людьми
Слово Просвіти, №07 за 2013 рік
Нинішній рік для кавалера Орденів ІІ та ІІІ ступенів Княгині Ольги й Варвари Великомучениці, народної артистки України Раїси НЕДАШКІВСЬКОЇ — ювілей" ний: 17 лютого їй виповниться 70!
падково зустрілися в тролейбу" сі. А познайомилися ми 1961 року на зйомках фільму “Дмит" ро Горицвіт” за романом Ми" хайла Стельмаха, пізніше ра" зом працювали на Одеській кіностудії у філь" мі “Квартет Гварнері”. Потомственна дворянка, графиня Марія Ростиславівна, з роду поета Василя Капніс" та, прожила довге, неймовірно мученицьке життя: табори, втрачене кохання, народжена в пеклі дитина… Вона завжди стежила за со" бою і займалася йогою. Мала гарну фігуру. Ми разом ходили у танцклас при студії кіно" актора. Після занять, коли ми всі вже важко дихали, вона ще робила кульбіт. І це в шіс" тдесят п’ять років! Вона завжди робила те, що відчувала. Поняття “час” втратила. Могла прийти в гості о першій"другій годині ночі. Перехожих із букетами в руках шокувала тим, що нахилялася й починала розмову з квітами, немов вони були її давніми знайо" мими. Також зверталася із запитаннями до тварин, була ніжна навіть із тарганами. Але особливий привілей у неї мали квіти. Ніколи не проходила повз в’янучу викинуту квітку. Приносила її додому, відрізала голівку і кла" ла у воду. У її ванній часто плавали квіти. Во" на справляла враження надто товариської і говіркої дами. Але варто було порушити не ту тему, відразу замикалася або відволікала" ся. Якось у неї дома я зустріла особу зі спо" рідненою їй манерою поведінки. І заніміла на порозі… На мене дивилася імператриця, по" родиста стара пані з гравюр минулого сто" ліття. Капніст тихенько підштовхнула: “Раєч" ко, знайомтеся, мадам Колчак”. Мадам Кол" чак узула щось схоже на шкільні туфлі, і ми вирушили в парк. Заклавши руки за спину,
В. Зарецький. Портрет Р. Недашківської у ролі Катерини Білокур мадам Колчак постійно відштовхувала нас убік, намагаючись окреслити тюремне коло. Наша прогулянка була схожа на арештант" ську. Розмовляли тихо, напівфразами… …Усе, що стосується Капніст, вражає. Життя її предків овіяне легендами. Її доля — пекельна боротьба. Вона до останнього за" лишалася в чомусь непристосованою, довір" ливою, як дитина. Померла багатостраждальна графиня від набряку легенів, які виявилися найслаб" шим її місцем. Усі знали, що вона мріяла бу" ти ближчою до свого славетного предка Ва" силя Капніста. Її прах спочиває на Полтав" щині, як вона і заповіла, неподалік маєтку. Музей розташований в одній із хат. Адже ма" єток Капністів розібрали на цеглини ще за радянських часів. — Вам пощастило спілкуватися з ко" рифеєм українського театру Миколою Яковченком. Як Ви з ним познайомилися?
— Десь на зйомках, я вже й не пам’ятаю, це так давно було. Ми спіл" кувалися з ним на кіностудії. Потім ра" зом із його дочками їхали до Одеси. Микола Федорович був неймовірним батьком, він так уболівав за своїх дів" чаток! Яковченко був унікальною особис" тістю. У нього була дуже специфічна мова, вимова, звук. Усі його дуже лю" били, були готові слухати завжди. Біля нього грілися всі. Тільки глянувши на нього, відразу посміхались. Про акто" ра ходило безліч анекдотів. Мабуть, він з дитинства постійно щось вигаду" вав. Це була людина, яка любила влаштовувати свято, щоб іншим весе" ліше і радісніше жилося. Скільки було тоді акторів відомих, які грали головні ролі, але ми пам’ятаємо і згадуємо Яковченка, йому пам’ятник поставили. Біля нього та його песика завжди хо" четься посидіти, сфотографуватися напам’ять. — За роль Марії у фільмі “Комі" сар” Ви отримали найвищу нагоро" ду Спілки кінематографістів “Золоту Ні" ку” (1988 р.). Вас відразу затвердили на роль? — Коли вирішувалася доля виконавиці ролі Марії, Аскольдов відчув тиск із боку акто" рів Н. Мордюкової та Р. Бикова, які наполяга" ли, щоб він відмовився від моєї кандидатури. Аргументів колеги наводили безліч і пропону" вали інших актрис, а Биков навіть радив від" дати усі мої репліки йому, щоби моя героїня була німою. На його думку, це було б навіть добре, бо, мовляв, моя німота буде гарною метафорою німоти єврейського народу. Спо" чатку Аскольдов розгубився, але оговтавшись від тиску, рі" шення свого не змінив, усе залишилося на своїх місцях, ія не “оніміла”. — Як складалися Ваші стосунки? — Для мене це був не" простий період… Мордюкова спочатку ставилася до мене з обережністю. І мені треба бу" ло впоратися зі своїми емоці" ями і постійно доводити, що можу зіграти цю роль. Але найскладнішою була сцена, в якій я приймала пологи у ко" місара — героїні Мордюко" вої. Вона стала для мене справжнім випробуванням, бо я повинна була з усієї сили бити по обличчю героїню, яка під час пологів втрачала сві" домість. Як це зробити, я не уявляла. Вдарити Мордюко" ву ніяк не наважувалася… З часом у нас із Мордюковою склалися приятельські сто" сунки, ми товаришували. Коли я бувала в Москві, бачилися. Вона — перша людина, яка привітала мене з отриманням “Золотої Ніки”. — Вам пощастило зняти фільм про Віктора Зарецького. Яким Ви його пам’ятаєте? — В. Василенко знімав його під час робо" ти над фільмом “Буйна”. Було це 1990 року. Зарецький тяжко переживав трагічну смерть Алли, свого батька і фактично уже помирав. Рятував себе тільки мистецтвом: гарними пейзажами, жінками, з яких писав королев і цариць. Створив він і мій третій портрет. Другий написаний ним в Англії, його продали родичі. Я приїжджала до нього на сеанси, він малював мене саме у ролі Катерини Білокур. Я там молодюсінька така. Цей портрет збері" гається в Яготинському музеї серед його ро" біт. А ось портрет, який виставлявся у Києві, стоїть у моїй кімнаті. Віктор Зарецький писав його навесні і щодня приносив мені троянди, бузок і казав: “Рафаель малював свою ма"
донну в оточенні ангелів, а я тебе — у піняві квітування”. — Як виживали в роки творчого мов" чання? — Від товариства “Знання” їздила не тільки Україною, а й по всьому СРСР, читала вірші, брала участь у кіновечорах, творчих зустрічах і зрозуміла, що можу реалізуватися на сцені. 13 років працювала у Молодіжному театрі, а 1994 року пішла у театр “Під зоря" ним небом” — безкоштовний театр для інте" лігенції. Сьогодні я працюю заступником го" лови Національної спілки театральних діячів України, є членом Національної спілки кіне" матографістів України та правління актор" ської агенції СКУ “Гільдія кіноакторів”. До СТД України я перейшла працювати заради того, щоб Верховна Рада ухвалила Закон про меценатство. Він украй потрібний. У всьому світі діє такий закон. Багаті люди по" винні бути зацікавлені вкладати гроші в куль" туру, це повинно бути престижно. — Чи почуваєтеся щасливою сьогодні? — Людині для щастя треба мало! Згадай" те, у “Щасті” моя улюблена Леся Українка пи" сала: “Боже мій, що люди шукають щастя? На одного воно глянуло коханими очима, іншого засіяло золотом, іншому світлом слави. Всіх зачарувало воно навік. Люди шукають щастя в любові, в славі і грошах. Це ж все миттєве… І чари його була отрута. Воно летючою зорею падало в серце і починало горіти. І хто хоч раз бачив його, той не збавив його до смерті… Попельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя. Всі хотіли мати йо" го ціле в своїх руках, чи в любові, чи в славі, чи в грошах. Це все химери. Для нього відда" вали все найдорожче. Губили себе і других. Сльози і кров лились річками. Во ім’я його. А щастя літало по світу зорею, блискавицею, вогником бродячим. Миттєве все. І нігде не спинялось надовго. І ніхто не мав його ціле в своїх руках. І чутний був великий крик по всій землі: щастя, щастя, щастя…” Ми приходимо в цей світ, щоб зробити його кращим. Голі прийшли, голі підемо. Що залишиться після нас? Пам’ять. Це закон буття. Якби люди про це пам’ятали, то намагалися б робити добро. Бо тільки те, що віддаси, — твоє! Літа спливають, а врода Раїси Степанів" ни не в’яне. І сьогодні, як у юності, коли вона проходить вулицями міста, перехожі озира" ються, а художники малюють її портрети.
Марія ВИШНЕВСЬКА, м. Чернівці
Редакція “Слова Просвіти” вітає Раїсу Степанівну з ювілеєм! Зичимо, щоб її душа завжди була налаштована на любов, на радість, щоби, нарештi, Верховна Рада ухвалила Закон про меценатство!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
