Гаряча тема 3 “Держава для себе робить свій вибір”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Мовне питання і закон
Слово Просвіти, №07 за 2013 рік
го, одночасно з реєстрацією законопроекту вся інформаційна потуга опозиції і поведінка кожного опозиціонера має щодня і щогодини переконувати суспільство у тому, що такий закон потрібен і насправді він не дуже стосується рідної мови громадянина, а вибудовує заповіді інформаційної єдності сильного суспільства, сильної держави. Політики повинні знайти переконливі аргументи за те, що інформаційно мобілізоване суспільство — це єдиний спосіб самозахисту від сучасної колонізації і визиску сильними світу цього. Отже, пропаганда ідеального мовного закону може відбуватися тільки разом із потужним просвітництвом на предмет інформаційної безпеки народу. Нам потрібен такий законопроект, щоб у політично заангажованих адептів чужого впливу не було логічних аргументів проти, а пересічний громадянин інтуїтивно вимагав його прийняття. Сказано занадто сильно, бо таких громадян не багато. Замість двадцяти років політичного мовного просвітництва народ одержав такий же термін політичного зомбування на ворожнечу. Якісного просвітництва не відбувалося тому, що воно не було підтримане фінансово і медійно тими політиками, які мали б це робити, не говорячи вже про державну машину. Україна програла інформаційну війну і залишилось обмаль часу на те, щоб дохідливо пояснювати кожному безпосередній зв’язок між мовною гармонією і світовою силою держави, добробутом і захищеністю громадян. Між іншим, Російська держава таку потужну позитивну пропаганду здійснює і водночас хтось платить інформаційним кілерам, які щодня переконують українців у протилежному. Тому в проекті позитивного мовного закону головне — мотивація до застосування тієї чи іншої мови у тих чи інших ситуаціях. А ще важливіше — організувати грамотне, спокійне і логічне пояснення народові мети врегулювання порядку застосування мов саме цим законом. Чи має законопроект від опозиції сильну мотиваційну формулу? Старий Закон про мови в УРСР таку мотивацію мав. Його преамбулу не зайве нагадати: “Українська держава визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів. Українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу. Українська держава забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантуванню його суверенної національно-державної майбутності. Виховування у громадян, незалежно від їхньої національної приналежності, розуміння соціального призначення української мови як державної в Україні — обов’язок державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації республіки. Вибір мови міжособового спілкування громадян України є невід’ємним правом самих громадян” З написаного ще при УРСР виходило, що українська мова як державна працює на творчу ініціативу народу, зокрема господарську, на гарантію побудови в Україні суверенної національної держави. На
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
