Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поетичний автограф · “І готова всіх поіменно многотрудна назвать душа”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ Різнотрав’я

Слово Просвіти, №07 за 2014 рік

Фото Володимира Коскіна * * * Країно чорних брів… М. Вінграновський Країно сліз, під скрип твоїх коліс я починався в множині жалобній. Скрипів натужно твій селянський віз, що запада чи вже запав за обрій. Заковтує тебе ненатла даль, затримати твій віз безсилий розум. Скрипить моя солом’яна печаль і все біжить, біжить услід за возом. 25.12.13 * * * Не бажаючи жити во злі, брав на крила%рамена тяж земну, щоб росла на землі ліпота поіменна. Та допоки він в небі літав і здіймався все вище, внук цінноти його проміняв на комп’ютерне грище. І заплакав літаючий дід, не пробачив нащадку. І погребний замовив обід по утраченім спадку. 08.12.13 * * * В занепаді ловитва вітрів з принуки біса. Нещадна пам’ять%бритва примножує порізи. Порізи кровоточать і заживать не хочуть. Солярня сипле сіллю — печуть до божевілля! А все тому, що літо обклалося дощами. І мертві з того світу не все живим прощають. 08.12.13 * * * Змінивши напрям руху і кермо, можливо, край позбудеться облуди, ось тільки ми до того помремо. Пробач, нащадку, але ж нас не буде! Прапороносець випростає стяг, свобода затрубить у мідні труби. І, привітавши європейський шлях, возрадуються дружно наші трупи. 08.12.13 * * * Підтвердження, що ти вже патріарх: не піддається зорові Плутарх. Гамує розум спрагу безконтрольну зануритись в “Трістана та Ізольду”. Ще шарпа однойменний персонаж із “Фауста”, як вищий пілотаж глибоких думань і спромоги духу, але ж це він запродав чорту душу і юну Гретхен з глупства й слабовілля занапастив, довів до божевілля. Та й то сказати: мудрість патріарша ще молода, печаль від неї старша. В нічній палаті теж звихнулась наче, все слухає, як бідна Гретхен плаче. 07.12.13 * * * Між там і тут — лише прозоре скло, там — парк, там воля, там розмите тло небесних ситців, осені палітра, там нахил крон — то й знак про напрям вітру. Тут — крапельниці й марне намагання пірнути в сон, в небіль, у нестраждання. Перебіг тіней на хвилястій шторі, каталки деренчання в коридорі, і медсестри зізнання неохоче, що знову хтось помер цієї ночі. 06.12.13 * * * Тяжкохворим недосяжний рай за балконом, де пташиний грай, шум дерев, протяжний гул і сміх. Шепче тяжкохворий: не вмирай, а якщо вмираєш, то вмирай так, щоб смерть від злості збилась з ніг. Он яка весела яснота в риб’ячому трепеті листви! Ось яка стерильна чистота в смерті. І вмираючи, живи! 07.12.13 * * * Дружній жест — не останнє діло, співчуття — не порожній звук. Пам’ятає калічне тіло хто твій недруг і хто твій друг. Друг підставив йому рамено, недруг діяв на відкоша. І готова всіх поіменно многотрудна назвать душа. 13.12.13 * * * Мандрівних днів строката мішанина, епох свідоцтва, ночі вороні. Я прокидавсь під соло муедзина в азійській загадковій стороні. З полону сну виборсувались ясла долини з вмістом стрижених садів. І здоба тиші плавилась, як масло, під той закличний монотонний спів. Слонов’я гір оздоблювались сяйвом, на бивнях скель розпатлавши дими. Світ прокидавсь, я ж почувався зайвим, як цвіт кульбаби посеред зими. Дарма, що тиша плавилась і крига, яку сюди я з Києва привіз. Край екзотичний розгортавсь, мов книга, та не відкривсь чужинцю мовний ліс. 28.03.13 * * * Десь там Рим і тосканське вино, десь там Тібр і зелена Арно, крутоплечі її водоспади… Ах, чому повторить не дано те панно, те летюче кіно, колонади, абсиди, аркади. Буде в іншому напрямку крок, а можливо, й надземний виток, не повториться дійство уроче. Венеційського сонця жовток, флорентійського кисню ковток, зазивний холодок Санта%Кроче1. 14.12.13 __________________ 1 Готична базиліка XIII—XV ст. у Флоренції, усипальня Мікеланджело, Галілея, Макіавеллі та ін. видатних діячів епохи Відродження. * * * Венеціанський гондольєре, смішко з сережкою у вусі, веслуєш ти з якої ери в крислатім чорнім капелюсі й ошатнім чорному убранні із прибамбасами на шиї? Твій монолог — тріумф гортані в тіснині, каменем зашитій. Вода в каналі майже чорна, гондола чорна і кирпата. Що означа твій колір чортів? — дозволь у тебе запитати. Мені бракує розуміння чом сміх твій в одязі скорботи… Та він зникає, як видіння, вже за найближчим поворотом. 22.12.13 * * * Упродовж п’ятнадцяти століть крали мідь з утроби Колізея. Він же і окрадений стоїть, переймає величчю своєю. Повзає туристська мурашва, мов сліпа, довкруж його овалу. Визира нетоптана трава з решета стіни, з її провалу. Осторонь, як гладіатор, мак колиха червоним оксамитом. Мовби подає сигнальний знак: зупинись! Тут кров пролито. 14.12.ІЗ * * * Соснового праліса рать міднолиця за лічені дні до ноги полягла. На зрізах кори запеклася живиця, урозкид впокоїлись голі тіла. В тумани окраїни пруть лісовози, везуть убієнних в неближні краї. І дух%лісовик із%під хвої крізь сльози зорить на спустошені гори свої. Сушняк потривожений гримне, як постріл, налякана білка притулку шука. І втягує помпа — оголений простір, грядущими бідами душу ляка. 22.12.13 Коктебель Терпкий цей хміль з волошинської чаші, він зводить з глузду — кіммерійський хміль. Ледачі хмари, як чумацькі мажі, повзуть, на мажах кіммерійська сіль. В димах ландшафт, гігантську цмулить люльку, попихкуючи, грубий Карадаг. А з%під його підошви гул і булькіт, печерних вод невмовкний самотяг. Стихійна сила волею випадку вгорі наосліп вирізьбила твір: наскельний абрис вольниці нащадка, який звеличив край долин і гір. В світи вгрузав, серед чужих озвалась козацька міць, упертість родова. Душа на Січ неясно поривалась, та в родові не втілилась слова. 11.12.13 Волошин на Коктебельській набережній Він трохи Зевс, і він же перебендя, Сократ кирпатий, лірник і жебрак. Кобзар з ціпком, який степами швендя, Едіп видющий чи й мандрівний дяк. Та нині він подоба Посейдона, що вийшов з моря й спогляда житло,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин