Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Палітра · “Твори Олександра Івахненка — велике мистецтво, вивершене генетичне обличчя й душа України”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Із плеяди найталановитіших

Слово Просвіти, №07 за 2014 рік

“Побраталися”. 1999 р. Мала батьківщина художника — село Манжосівка на Прилуччині, зв’язки з якою він не пориває. Багата талантами іс% торична чернігівська земля, така уславлена за часів Київської Руси й козацької звитя% ги, з неповторними краєвидами золотих хлібних нив, рукотворними курганами щез юних літ заклали в його душу ті мотиви, які потім виливатимуться у його полотна. А ще багатство народнообрядової і пісен% ної творчості, яка допомогла проникнути в глибини шевченківської поезії, усвідоми% ти своє призначення як художника. Незбагненна таїна Івахненка як худож% ника насамперед у внутрішній енергетич% ній насиченості творчого духу. Він настіль% ки заглиблений внутрішньо, що не може поділяти цю заглибленість ні з чим іншим; цілісний як людина, як митець, що його можна порівняти з зерном, яке несе в собі велику силу, потужну енергетику життя, випромінюючи тепло і любов. Його ціліс% — Монументальне мистецтво, — зазна( чив Микола Стороженко, один із найяскраві( ших представників цієї секції однодумців, — освітлює всі жанри і види мистецтва. Це ро( зуміли ті, хто в час “відлиги” 1960(х вкотре, після розправи компартійною владою в 1920—1930(х роках над бойчукістами, Па( далкою, Рокицьким та іншими, розпочали відроджувати національне монументальне мистецтво. Згадаймо ці імена: ветерани Степан Кириченко, Володимир Бондаренко, Григорій Довженко, Веніамін Кушнір, потім долучилися Валентин Задорожний, Микола Литовченко, Алла Горська, молодші — Люд( мила Семикіна, Анатолій Гайдамака, Галина Севрук, Григорів, Данченко та багато інших наших побратимів. Їхня творчість не вкладалася у прокрусто( ве ложе жорстких вимог і установок ідеологе( ми соцреалізму. Стрімко відроджувана мону( менталістика стала клином, який вганявся у, здавалося б, монолітно(непорушне, регу( лярно “освячуване” на кожному черговому компартійному з’їзді соцреалістичне твори( во. Зрештою, не всі “смотрящіє” чиновники від культури розумілися на пластичній мові, філософії твору, тих ідеях і узагальненнях, які закладалися митцями в той чи той вітраж, мозаїку, гобелен, розпис, скульптуру. Утім клеймо “ідейно хибний” отримав не один знищений вітраж “Шевченкова мати” (автори А. Горська, П. Заливаха, Л. Семикіна, Г. Сев( рук) у Київському держуніверситеті. Від ідеї до втілення образу подвижникам( монументалістам доводилося щоразу прохо( дити між Сціллою і Харібдою, починаючи з затвердження ескізів. На них чекали не прос( то випробовування у Худраді й Держбуді, міських худрадах і головних художників, ще був і Художній фонд. Усі інстанції треба було пройти, всіх їх витримати. Такі як Литовченко, Задорожний, Стороженко витримували, але надто дорогою ціною. Монументальне мистецтво вважається ніби позачасовим. І це давало можливість митцям вдаватися до зміщення часу. Вони могли день сьогоднішній подавати, викорис( товуючи образи, наприклад, з історії Греції, Єгипту чи Київської Руси. Так народилися і залишилися справжнім національним духов( но(мистецьким надбанням геніальні роботи Миколи Стороженка, виконані з використан( ням техніки гарячої і холодної енкаустики мозаїчні монументальні композиції в інститу( ність у всьому: у щирості, усмішці, роботі, у ставленні до батьків, родини, друзів. Стилістика Івахненка не схожа на об% разотворчу манеру письма будь%кого з су% часних художників. У своїй творчості він вивершується над зримим світом. Зреш% тою, як стверджує Микола Стороженко, те, що зриме, дає наснагу всім митцям, не лише художникам. Але частина з них не все бачить у цій зримості. Побачити і від% творити його — одвічна загадка великого таланту. Це було притаманно Тарасу Шев% ченку, Лесі Українці, Івану Франку, Іоанну Пінзелю… До цієї когорти мистецтвознав% ці без сумніву зараховують і Олександра Івахненка. Художник у полотнах на теми Шевчен% кової поезії по%своєму побачив Україну. І поле, й небо, і море, й пісня, і стосунки людей незвичайні. Найхарактерніша риса його картин — їхня внутрішня насиченість українським духом. Це те, що є в націо% Олександр Іванович ІВАХНЕНКО один із найталановитіших сучасних українських художників, які гідно представляють наше мистецтво впродовж усього свого творчого життя. Розпочавши сходження на мистецьку вершину як книжковий графік (цикли ілюстрацій до кіноповісті О. Довженка “Зачарована Десна”, 1975 р., повісті О. Купріна “Поєдинок”, 1981 р.) він піднявся до власного, неповторно-індивідуального, глибоко національного стилю в монументальному і станковому живописі. Тож і Шевченківська премія 1989 року, і обрання його членом-кореспондентом Академії мистецтв України — лише скромна оцінка його таланту. Щоб це зрозуміти, варто відвідати персональну виставку Івахненка (першу за останні 12 років), що відкрилася в Музеї книги і друкарства України. Вона присвячена 200-річчю Кобзаря. нальному одязі, обряді, танці, пісні, музиці. Все це побачити, сформувати в певний образ і від% творити може лише той митець, який має генетично багату і ці% лісну натуру. Внутрішня краса образів у Івахненка гармонізована з красою розмаїтих барв: білою, червоною, синьою, зеленою, охристою, чорною… Глибини минулого, сьогодення і майбутнього утво% рюють єдиний бароковий зв’язок, яким він висновує цілісний образ, що збігається з внутрішнім видінням автора і який реалі% зує його на полотні. Усе це разом сконден% соване настільки, що творить отой непов% торний івахненківський стиль. — Нам не треба боятися пошуків інди% відуальних стилів у мистецтві, — каже метр українського образотворчого мистец% тва Микола Стороженко, — але треба не розривати, а проводити нитку зв’язку між Микола Стороженко і Олександр Івахненко ними. Треба, щоб їх були десятки, сотні, щоб цією ниткою оповити всю Україну. Через образотворче видіння митцями нашої України розширюються горизонти національного духу. Саме тому роботи Івахненка могутні настільки, що їм затісно у цій, хоч і просторій, залі музею. Вони зас% луговують бути виставленими не лише в нашому Мистецькому Арсеналі, а й у будь% якій найпрестижнішій галереї Європи чи Америки. Твори Олександра Івахненка — велике мистецтво, вивершене генетичне обличчя й душа України. І хоч би де його показували, кожен скаже: це — Україна. держави. Я переконаний, що наша творчість — частина великої мозаїки боротьби України за свою незалежність. Для членів секції монументалістів це не просто слова. Недаремно впродовж усієї не такої уже й тривалої історії її існування вона постійно перебувала під важким ідеологічним пресингом тодішньої влади. Один лише той факт, що секція на 80% була українськомов( ною, викликав у неї постійні підозри. Неодно( разово робили спроби секцію завалити і зни( щити. Організували партійне цькування, ого( лошували персональні звинувачення проти Задорожного, Литовченка, Кушніра… Їх зви( нувачували в найтяжчих гріхах. Але художни( ки(монументалісти знайшли в собі сили мобі( лізуватися і дати гідну відсіч своєю творчістю. Вони витримали і перемогли. Ці прості, здавалося б, люди — митці створили справ( ді шедеври мистецтва в різних галузях. За ними — ціла епоха українського монумен( тального мистецтва, яку ще треба вивчати не одному поколінню. Українська класична і народна спадщина знайшла в їхній творчості продовження і подальший розвиток. Серед цих майстрів багато і самобутніх імен. Шко( да, що нинішня влада далека від розуміння ролі і можливостей сучасного українського монументально(декоративного мистецтва. Чи не єдиний більш(менш надійний замов( ник сьогодні для них — церква. Відродження знищених більшовиками у 1930(х роках на( ших святинь — Михайлівського Золотовер( хого собору, Успенського у Києво(Печер( ській лаврі, церкви Богородиці Пирогощі та інших, будівництво сотень нових і реставра( ція давніх сакральних споруд показала вели( чезні можливості монументального живопи( су. Наші художники можуть розписувати будь(які храми. Це засвідчили не лише робо( ти Миколи Стороженка в церкві Миколи При( тиска, Анатолія Гайдамаки з колегами у від( родженні величезного собору в Македонії, ай розписи інших художників(монументаліс( тів інтер’єрів соборів і церков у багатьох міс( тах і селах України. Сили і потенціал мону( менталістів величезні. Це мистецтво мусить вийти на вулиці, прийти в кожну споруду не лише культурного чи сакрального призна( чення. Нинішня, як і майбутня Україна потре( бує возвеличення життєвого простору. Сторінку підготував Микола ЦИМБАЛЮК Фото Олеся СОЛОВ’Я

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин