7 Крути – 100 Продовження теми · с. 7сторінка оригіналу ↗
Дотик Крутянського болю
Слово Просвіти, №07 за 2018 рік
100 років тому, 29 січня 1918 року, відбувся бій між київською молоддю і більшовиками під залізничною станцією Крути, де полягли в нерівній боротьбі юнаки — цвіт української нації.
Далі Універсал закликав боронити Край від “так званих большевиків та інших напасників”, але хто мав займатись цією святою справою, коли нижче в поважному документі вказувалося “розпустити армію зовсім”?.. Натомість пропонувалось “завести народну міліцію”, а представник уряду Української Народної Республіки міністр пошти й телеграфу УНР Микита Шаповал узагалі перейшов рубікон невігластва, коли заявив: “Українська людність складається переважно з селян. Селянство бореться за землю й ліси та лише за це готове наражати своє життя. Отже, треба реорганізувати Українську Армію в армію охорони землі й лісів, а на чолі її поставити міністра земельних справ”. І коли з холодної півночі на Київ посунула напівп’яна, здичавіла од присмаку людської крові більшовицька багатотисячна зграя під орудою авантюриста і колишнього царського жандармського підполковника Міхаїла Муравйова, захищати Україну виявилося нікому, окрім кількасот юнаків Першої Української Юнацької імені Богдана Хмельницького школи на чолі з сотником Аверкієм Гончаренком та сотні Студентського Січового Куреня із старшиною Омельченком — студентом Українського Народного Університету в Києві…
Їх перший бій. Останній бій… “Ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроті з Муравйовим, — згадував згодом полковник УНР Аверкій Гончаренко. — Його вимога в формі наказу звучала так: “Прігатовіться к встрєчє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю”. Я відповів, що до зустрічі все готове, — продовжував Гончаренко”. …29 січня 1918 року. За кілька хвилин по дев’ятій ранку червоногвардійці рушили на позиції українського воїнства. Йшли не криючись, широкими кроками окупантів. Гримнув рушничний залп — задублими від морозу пальцями юнаки перезаряджали гвинтівки. Шаленим роєм задзижчали кулі українських кулеметів. Але войовнича більшовицька орда вперто просувалася вперед, не звертаючи уваги на зрізані кулями передні ряди власної одіозної ватаги… …“Коло год. 10 рано приїхала на панцері одна гармата, коло неї сам один сотник Лощенко, — спогадує командант фронту під Крутами сотник А. Гончаренко. — Хто його прислав — не знаю, але думаю, що це була його особиста ініціатива. Цей старшина, з подиву гідною самопосвятою, вносив велике замішання своїми влучними стрілами в запілля червоних, і це зупиняло переможний марш Муравйова. Незабутню прислугу цього старшини вважаю за свій обов’язок тут підкреслити”. Бій тривав увесь день. Стримати багатотисячне більшовицьке військо силами кількох сотень юних доль — це більше ніж подвиг. Падали, обіймаючи промерзлу чернігівську землю, нерозквітлі пуп’янки української державності. Скрикнув од болю скошений старшина Омельченко. Здавалось, сама свобода зійшла над гіркотним полем розпуки і печалі та вознеслась до неба в простріленій відчаєм сорочці… І тоді
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
