Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Тільки в “СП” · “Туристи-перевізники” мусили діяти з подвоєною обережністю”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ІІ. «Підривна» література з Лондона: як вона потрапляла в Україну і як влада боролася з нею

Слово Просвіти, №07 за 2018 рік

Микола ТИМОШИК, доктор філологічних наук, про^ фесор, журналіст Закінчення. Поч. у ч. 6 за 2018 р. Мережа в дії Лондонські видавці розуміли, що знайти кошти і видати потріб^ ними накладами задумані видан^ ня, — половина справи. Важливо було налагодити розгалужену, на^ дійну та безперервну мережу до^ ставки цієї літератури за залізні кордони СРСР. Йшлося, зрозумі^ ло, і про легальні, і про нелегаль^ ні канали засилання. На середину 60^х років ХХ століття в активі націоналістів ді^ аспори вже було кілька разових акцій, до яких залучали небайду^ жих студентів із родин емігрантів або й чужинців. Для прикладу, гурт молодих сміливців, які взя^ лися допомогти в цій справі, сформувався в Українському вільному університеті (Мюнхен). Гурт цей очолив викладач УВУ Володимир Леник. За сприяння Міжнародної літературної асоці^ ації, штаб^квартира якої містила^ ся в Римі, молоді мюнхенці вста^ новили надійний місток пересил^ ки літератури за маршрутом Лон^ дон—Мюнхен—Рим—Львів— Київ. Від імені цієї асоціації сту^ денти зверталися до українських адресатів з проханням, в обмін на свої книжкові посилки, надсила^ ти їм видану в СРСР літературу з українознавчої теми. Загалом створена мережа роз^ ширювалася за рахунок двох го^ ловних складових: 1. Легальні поштові відправ^ лення (бандеролі, посилки, лис^ ти). 2. Туристично^приватні кана^ ли (попередньо сформоване коло приватних осіб із числа іноземців та радянців, залучених на певних умовах, часто — за грошову ви^ нагороду, до переправи літерату^ ри. Друга складова мережі фор^ мувалася за такими напрямами: — туристи^іноземці, які сим^ патизували українцям або сприя^ ли позитивному розв’язанню “українського питання”; — туристи українського по^ ходження, що вже набули грома^ дянство західних держав; — радянські громадяни, котрі перебували за кордоном у служ^ Мікроброшурки для радянських теренів бових справах (спеціалісти, пра^ цівники залізничного та автомо^ більного транспорту, спортсме^ ни, діячі культури, науковці); — посередники, що прожива^ ють у країнах соціалістичного та^ бору (Східна Європа, Куба). Полювання КДБ за переправниками Робота з формування мережі переправників була складною і небезпечною. Адже по закінченні Другої світової війни Москва збільшила видатки й посилила підривну роботу в середовищі ук^ раїнської еміграції. Щоб у цьому переконатися, варто назвати бодай кілька роз^ секречених недавно документів, прийнятих на виконання вказі^ вок із Москви в УРСР: рішення Колегії КДБ УРСР від 18 травня 1965 року “Про контррозвіду^ вальну роботу з виявлення орга^ нізаційних зв’язків закордонних українських центрів з однодум^ цями в Україні”; постанова Ко^ легії КДБ при РМ УРСР від 24 червня 1967 року “Про посилен^ ня роботи з агентурного проник^ нення в зарубіжні українські на^ ціоналістичні центри”; директи^ ва голови КДБ при РМ УРСР на^ чальникам управлінь КДБ від 24 листопада 1967 року “Про поси^ лення боротьби з організаціями українських емігрантів”. Результати не забарилися. Як засвідчують матеріали ко^ лишнього архіву КДБ, про деякі наміри українських націоналістів у цьому проекті ставало відомо таємним співробітникам КДБ. Отож їхні щупальця все ж прони^ кали, здавалося б, у найбільш за^ конспіроване середовище ОУН через самих же емігрантів^мос^ квофілів. Про це довідуємося із віднай^ деного в цьому архіві таємного документа — інформаційного повідомлення КДБ при РМ УРСР до ЦК КП України від 9 грудня 1985 р. про підривну ді^ яльність Української інформа^ ційної служби: “Оунівці вживають заходів до пошуку переправників в Україну літератури за відповідну винаго^ роду з числа радянських фахівців, котрі перебувають за кордоном, працівників залізничного та ав^ томобільного транспорту, а також приватних осіб. Призначені для СРСР антирадянські видання пе^ редбачено випускати малим фор^ матом і камуфлювати під радян^ ські періодичні видання”. Розглянемо на конкретних прикладах, як діяла кожна з таких складових створеної мережі заси^ лання в Україну еміграційної лі^ тератури. Легальні пош, тові відправ, лення У початковий період хрущовської відлиги радянська поштова служба де^ що демократизува^ лася. Закордонні українці отримали можливість надси^ лати до своїх роди^ чів листи, бандеролі чи речові посилки. Зрозуміло, що спецслужби в усі часи здійснюва^ ли контроль вкладень із^за кор^ дону. Але до кінця 60^х років те робилося вибірково і не так прискіпливо. На це й розрахову^ вали лондонські видавці. Розпо^ чавши з епізодичних висилань, незабаром перейшли до масових. Першими адресатами ставали радянські установи, офіційно за^ реєстровані громадські організа^ ції, редакції газет і журналів, творчі спілки, радянські активіс^ ти, представники інтелігенції. Адреси таких установ чи окремих відомих осіб відправники поси^ лок і бандеролей брали зі сторі^ нок радянської преси. З початку 70^х років коло ад^ рес збільшується. Додаються: То^ вариство культурних зв’язків з українцями за кордоном, Інсти^ тут історії АН УРСР, Київський, Харківський університети, ви^ давництва “Наукова думка”, “Українська Радянська Енцикло^ педія”. Так, саме на ці адреси 28 грудня 1972 року надійшли паке^ ти з книгами “Українського Віс^ ника” та збірника матеріалів самвидаву з України “Широке море України”. У лютому 1974 р. на адреси МЗС України, Центральної нау^ кової бібліотеки АН УРСР, редак^ цій українських газет зафіксова^ но надходження з книгами анти^ радянського змісту. Серед них — Микола Тимошик випущені 1973 р. брошури “Но^ белівська лекція з літератури” О. Солженіцина, “Від Гуляй^Поля до Нью^Йорка” А. Гака та ін. А ось матеріали ІV великого Збору ОУН переважно надсила^ ли у сільську місцевість на адре^ си голів і секретарів сільських рад, голів колгоспів, директорів радгоспів, завідувачів клубів. В окремих випадках — секретарям комсомольських організацій і ди^ ректорам шкіл (без зазначення прізвищ одержувачів). Туристично,приватні канали Обидві сторони, що домовля^ лися, розуміли: на радянській те^ риторії книжки можуть бути ви^ явлені — або на самому кордоні, або всередині країни. Відомо, що в ту пору співробітники КДБ фактично таємно супроводжува^ ли тих іноземних туристів, які відлучалися від групових екскур^ сій і йшли на заплановані при^ ватні зустрічі. Тому “туристи^пе^ ревізники” мусили діяти з подво^ єною обережністю. Організатори акції кожному своєму перевіреному агенту дава^ ли видрукувану на окремому ар^ куші дрібним шрифтом листівку, яка називалася “Заповіді підпіль^ ної газети”. Цей текст був уперше передрукований у Лондоні як до^ даток до книги П. Полтави “Хто такі бандерівці та за що вони бо^ рються” з листівки однієї з під^ пільних друкарень УПА в Украї^ ні. Ось її зміст: “Я Твій довірений приятель, що в умовах жорстокої сталін^ сько^большевицької дійсности приходжу Тобі сказати слово правди, розповісти про Україну, порадити, що маєш робити і як боротися за кращу долю. Не ля^ кайся мене, бо про Тебе я нікому не скажу, але пам’ятай: — за видання і кольпортаж мене Твої товариші кладуть свої голови і тому бережи мене як зі^ ницю ока; — обережно мене читай — у полі або в кімнаті, при замкнених дверях і вікнах, тихо чи шепотом, щоб ворог не бачив і дурень не чув; — читай скоро і другому пере^ дай, бо на мене ждуть тисячі та^ ких як Ти і тому злочином є три^ мати мене; — з хати до хати, з рук до рук; — передавай мене лише тим, до яких маєш довір’я і які, як і Ти після прочитання, передадуть ме^ не далі; Записані автором спогади тих, хто свідомо зголошувався різними канала< ми доставляти в Україну “книжкову контрабанду”, а також аналіз справ із ко< лишнього архіву КДБ у Києві дає підстави розглядати поставлені вище пи< тання в двох площинах: високий рівень конспірації, мужній, патріотичний чин учасників цього руху та неспроможність каральних органів дати раду незво< ротним процесам руйнування радянської імперії. Такі книги вилучали органи КДБ на одному з етапів їхнього переправлення в Україну

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин