Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
13 “Але якщо це був сон, то надто якийсь він реалістичний”. Про-читання · с. 13сторінка оригіналу ↗

Спадщина добра Юрія Рогового

Слово Просвіти, №07 за 2018 рік

Хоч як банально це звучить, але природа творчості незбагненна. Хрестоматійний приклад: Чехов подарував нам афоризм “Стислість — сестра таланту”, а сам переймався тим, що не написав роману. Виразна лаконічність його оповідань стала не тільки матеріальною підтримкою для родини, а й… Та не переповідатиму загальновідомих фактів. А поїздка на Далекий Схід з метою збору життєвого матеріалу для омріяного роману обернулася хворобою, що призвела до смерті відомого письменника і драматурга… буття і небуття? Можливо. Чи не з таких спостережень зринають відкриття себе — Іншого: “Не зна пташеня, що мисливець — крильми до мене горнеться” (“Довіра”), “Вчусь у природи: повільна вона, та все ж — наполеглива” (“Учитель”), “Мабуть, я виріс — бачу дрібних комашок на стежці крутій” (“Зріст”), “Корівка божа на долоні пасеться в мене, грішного” (“Пастух”). Чи не тому людині розумній протиставляє людину вмілу: “Душоділ проліг між людьми розумними… Вмілих чекати?” (“Міст”). Саме під такою назвою 2017 р. побачила світ уже восьма книжка Юрія Рогового. Збірка хоку “Людина вміла” зустрілася з читачем, а її автор продовжує розробляти свою руку після паралічу. Розробляти фізично і поетично. Бо істинні прозріння мають пройти з нами і біль, і любов, і безодню самотності. Образ самотності відлунює у збірочці невідступно, як тінь: “Сорока наче, дід до скрині крадеться — лист не злякати б” (“Чекання”), “Пошту сьогодні всьоме, здається, глянув… Павутина скрізь” (“Павутина”). Екзистенційна самота сягає висот духовності: “За малих боюсь: вони ще, звісно, вірять, що ВСІ їх люблять” (“Боязнь”), “Другий день небо мовчить: літаки, мабуть, втомились плакать…” (“Мовчання”). За розважливістю проступає іронія: “Сказати гарне схотілось людині… Так слів забракло все ж”. Автор виносить вирок душевному “багатству” й позірній “людяності” вбивчим означенням стану нашої духовності. Цю сутнісну рису винесено в заголовок хоку “Убогість”. Думки гострі, мов скалки: “Гижа то гижа, та кланятися мусиш, чоботи миючи” (“Миття”), “Думає мати, дитя породивши, що невічне воно?” (“Думка”). Запитальна діалогічність, сповідальна відвертість, філософська спостережливість… Як і в кожного митця, не лишився поза увагою мотив зв’язку поета і народу: “На “Кобзар” хоку кладу: чи просякнуться духом Тараса?” (“Кобзар”); тонка сув’язь літературних алюзій: “Сусід мурує… Я на хоку маленьке за день спромігся” (“Робота”), “Мамонти снились: ніби пасу на луках, а вони раді…” (“Пастух”), “Всі ми пророки. От вірян у цьому світі чи всім вистача?” (“Всім”). Мабуть, мистецтво хоку сягає своїх вершин, коли врівноважені змістово-формальні рамки (у Ю. Горового мініатюра складається переважно із семи повнозначних слів) дають поштовх для рефлексій про сенс людського життя, моральний вибір особистості, загальнолюдські цінності: “Втікаймо, Душе!...” — Тіло чеку зірвало… й собі під ноги” (“Втеча”); “Осліп чоловік. Тепер тільки “бачить”, як мама хліб пече” (“Видиво”); “Вибух створив нас. Вибух може й забрати… Нащо тобі був?” (“Вибух”). Власне, цей відгук з’явився з двох причин: по-перше, щоб дати вмілому авторові хоку знати, що не всі читачі “німі” і що часом веселики і журавлики летять разом попри фінансову короткозорість держави.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин