Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Його аскетичні, суворі, колосальні образи дають нашому погляду таку важливу зараз точку рівноваги й опори”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Київські сторінки Івана Кавалерідзе

Слово Просвіти, №07 за 2018 рік

У Музеї%майстерні Івана Кавалерідзе презентували ви% дання “Каталог скульптури І. П. Кавалерідзе в муніципаль% них музеях міста Києва”. Книжка присвячена 130-річчю від дня народження відомого скульптора і кінорежисера. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото автора “Презентація каталогу робіт Івана Кавалерідзе — важлива подія у житті нашого музею. Ідея цього проекту виникла 2015 року. Втілити її в життя допомогла міська влада Києва. Також дуже вдячний колегам з інших музеїв за надання матеріалів до видання. Це наша спільна праця. Плануємо здійснити ще кілька видань, аби повністю представити київську творчість Івана Петровича”, — зазначив генеральний директор Музею-майстерні Олександр Юнін. Про роботу над виданням, про його значення для культурно-мистецького життя столиці розповіли Гела Думбадзе, Надзвичайний і Повноважний посол Грузії в Україні, Ігор Федоренко, депутат Київської міської ради, Дмитро Шльонський, директор Музею однієї вулиці, Тамаз Аваліані, грузинський художник, Ольга Співак, керівник проекту. Відкриває видання вступна стаття мистецтвознавця Сергія Бельмеги та члена НСПУ Микити Григорова. Автори розповідають, що Іван Кавалерідзе — людина ренесансного масштабу для української культури. Скульптор, режисер, драматург, він прожив нелегке життя, стояв біля витоків найважливіших культурних явищ свого часу, таких, як кубічна скульптура чи українське поетичне кіно. Іван Петрович був знайомий із багатьма видатними митцями першої половини ХХ століття, серед яких геніальний скульптор Огюст Роден, композитор Клод Дебюсі, національний єврейський поет Хаїм Бялик, нобелівський лауреат Ілля Мечников. Кавалерідзе брав активну участь у долі Олександра Довженка, Степана Шкурата, Володимира Войтенка, Людмили Гурченко. Його вплив на українську культуру першої половини минулого століття важко переоцінити. Іван Петрович народився на Полтавщині. Виходець із родини селян, завдяки протекції свого дядька, археолога, музейного працівника, мистецтвознавця, художника Сергія Мазаракі, юний Іван отримує ґрунтовну освіту — спочатку в приватній гімназії Валькера, далі в Київському художньому училищі та Петербурзькій художній академії, де його наставниками були визнані майстри скульптури — Федір Балавенський та Ілля Гінцбург. 1910 року Кавалерідзе переїздить до Парижа на запрошення Наума Аронсона, протягом року навчається у культурній столиці світу, всотуючи шедеври європейського мистецтва, атмосферу французької свободи. 1911-го, вже в Києві, перше значне досягнення — проект пам’ятника княгині Ользі, апостолу Андрію та слов’янським просвітителям Кирилу і Мефодію, створений 24-літнім скульптором, перемагає у міському конкурсі. Ольга на Михайлівській площі стає одним із найупізнаваніших київських пам’ятників. Кавалерідзе шукає натхнення у візантійській і давньоруській іконописних традиціях. Його ранні станкові скульптури (“Ярослав Мудрий з папірусом”, “Святослав у бою”) тяжіють до монументальності й епосу. Значно пізніше, вже в 20-ті роки, працюючи над серією “революційних” пам’ятників (найвідоміші — “Жертвам Революції” в Ромнах, 1920, “Артем” у Бахмуті, 1924, “Артем” у Слов’яногорську, 1927), Іван Петрович радикальним чином переосмислить монументальну поетику своїх ранніх робіт і, фактично, стане батьком-засновником імпресіонізму (перший проект пам’ятника Григорію Сковороді для Києва, 1972) і експресіонізму (станкова скульптура “Бунт”, 1967). Постать Івана Кавалерідзе — складна, суперечлива і багато в чому трагічна. Його аскетичні, суворі, колосальні образи дають нашому погляду таку важливу зараз точку рівноваги й опори. Його життя — приклад наслідування безкомпромісним ідеалам мистецтва, попри голод, холод, життєву невлаштованість і жорстоку ідеологічну диктатуру, всередині якої змушений був існувати. У каталозі представлені знімки робіт Івана Кавалерідзе, які перебувають у Національному музеї “Київська картинна галерея” — “Федір Шаляпін в ролі Івана Грозного в опері “Псковітянка” (оргскло), “Портрет Льва Толстого” (гальванопластика, 1950-ті); Музеї видатних діячів української культури — “Горельєф Прометей” (оргскло тоноване, 1961); Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України — “Іван Паторжинський (Карась) та Марія Литвиненко-Вольгемут (Одарка) в опері “Запорожець за Дунаєм” (статуетки, теракота кольорова), “Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного, п’єса “Украдене щастя” (бронза), “Ігор Ільїнський в ролі Акима, п’єса “Влада пітьми” (гіпс тонований), “Федір Шаляпін в ролі Івана Грозного в опері “Псковітянка” (гіпс тонований), “Портрет Федора Шаляпіна” (оргскло); Літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини — “Портрет Григорія Сковороди” (кераміка, випалення, фарба), Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського — “Барельєф Максима Рильського” (оргскло тоноване, 1967). Але найбільше робіт митця зберігається у Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе. В каталозі світлини робіт пов’язаних із Тарасом Шевченком, Григорієм Сковородою, Федором Шаляпіним. Окремі розділи присвячені портретам у скульптурі, історичному жанру, творчим пошукам митця. тин, а коли повернувся в Україну, — з’явилися знову. А це багато про що говорить. Тетяна Філевська, дослідниця творчості К. Малевича, креативний продюсер і автор сценарію фільму “Малевич”: — Нам було відомо, що Казимир Малевич народився 1879 року в Києві, а першим місцем його проживання був будинок по вулиці Бульйонській (нині Малевича), 15. Наразі на цьому місці Інститут Патона. Потрібно було лише знайти документальне підтвердження цим загальновідомим фактам. Коли перевіряла каталоги домовласників за адресами і прізвищами, то зрозуміла, що насправді будинок за цією адресою не належав родині Малевичів чи Оржеховських. Натомість ми дізналися, що Марії Оржеховській, рідній тітці Малевича, в будинку якої він народився наприкінці ХІХ століття, належав маєток по вулиці Жилянській. Це був великий маєток заможної родини, яка мешкала в тій частинці вулиці Жилянської, що в ХІХ столітті належала до престижного району. В різні часи цей маєток на Жилянській мав номери 62, 63, або 65. На жаль, маєток, як і більша частина цього району Києва, не зберігся. Геннадій Курочка, співзасновник Українського кризового медіа-центру: — Росіяни прагнуть повністю поглинути наш культурний простір. Наша мета — довести причетність Малевича до української землі. На жаль, наші керманичі менш прогресивні, ніж громадянське суспільство. Боротьба за Україну триває не лише зовні, а й усередині країни. А фільм “Малевич” — відповідь нашого опору представникам “русского міра”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин