Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Київ — 30 років відродженої «Просвіти»
Слово Просвіти, №07 за 2019 рік
всім вам, що ви нагадуєте про те, що ми причетні до великого руху. Ми можемо полемізувати з Дмитром Васильовичем. Для нього це дуже важлива дефініція. Алея всім хочу нагадати, що робила тоді (1989 року — ред.) Компартія. Тоді разом з Товариством української мови творилися Товариства російської мови в Україні, болгарської, польської, єврейської, хоч такої мови немає, навіть циганської, хоча такої мови теж немає. Не перераховуватиму весь інтернаціонал, який назвав Юрій Єльченко (секретар ЦК Компартії України по ідеології — ред.), сидячи в Президії в Будинку кіно, у відповідь на пропозицію Романа Іваничука відродити Товариство української мови“Просвіта”. Він сказав, що ніякої “Просвіти” буржуазної не буде. Все це відбувалося в Будинку кіно. Тоді були зафіксовані найвагоміші речі. І найважливішою була промова Олеся Гончара, який почав з того, що цитував Тараса Шевченка: “Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого”. Та за це “більш нічого” могли класти голови, їхати за світи, бути понищеними за це “нічого”. За цю мову. Сам факт нашого перебування в цих стінах свідчить про те, Дмитре Васильовичу, що ми незнищенні. Я не говоритиму про минуле. Не нагадуватиму всі перипетії, бо ми з Вами, Дмитре Васильовичу, були свідками, коли ми подавали кілька разів законопроекти, зокрема напрацьовані за допомогою Івана Пилиповича Ющука, якому треба поклонитися як першому ініціатору, що створив Клуб шанувальників української мови. Я хочу нагадати Вам, Дмитре Васильвичу, що Ви очолювали ще з 1986 року комісію Спілки письменників по роботі з вищими навчальними закладами, тому що вся вища школа була зрусифікована. І коли збиралися в цій комісії, ми говорили про значення Слова. Сьогодні ми вже можемо гортати сторінки Рене Генона, і з’ясовувати, що мова — це справді Господній дарунок. Цей великий француз першим сказав, що Божа частка, якої сьогодні шукають через колайдер, збільшує його вже на кілька кілометрів, щоб знайти цей тунель. А він сказав: “Божа частка в Слові”. І Слово має вирішальне значення для всього.
Закінчення на стор. 2
СТРІТЕННЯ У РУБАНІВСЬКОМУ
ПЕТРО БЕВЗА: У ПОШУКАХ СУТНОСТЕЙ
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
Анатолій КОВАЛЬЧУК, делегат установчої конференції Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (від українознавчого клубу “Спадщина” при Київському будинку вчених)
Упродовж двох днів роботи Конференції делегати розглянули актуальні суспільні питання. З аргументованими промовами виступили відомі в Україні письменники, науковці-мовознавці, юристи, громадські діячі. Конференція затвердила Статут ТУМу, обрала його керівні органи, ухвалила низку заяв і звернень. Зокрема — звернення до ВР УРСР з вимогою невідкладно надати українській мові статусу єдиної державної мови в Україні, юридично закріпивши його в Конституції республіки. Головою Товариства обрали відомого поета і громадського діяча Дмитра Павличка. Сам факт успішного проведення установчої конференції ТУМу ім. Тараса Шевченка (як першого в умовах комуністичної диктатури легального і результативного форуму українських патріотів) можна оцінити одним-єдиним словом, хоч і коротким, але сповненим колосального змісту: “Звершилось!” 12 лютого 1989 року можна вважати відправною точкою, символічним початком нашого нестримного державотворчого руху вперед, до волі, до Самостійної України. Суспільство, що тривалий час перебувало у драглистому стані хаотичного, безцільного хитання (це породжувало зневіру, апатію і безнадію), нарешті отримало потужний імпульс і спонуку рухатися в єдино правильному напрямі до величної мети! Перед українськими патріотами проліг незвіданий шлях до здійснення найзаповітніших мрій, хоча ніхто тоді не здогадувався, яким крутим, тернистим і тривалим він для нас буде. Але коли ми казали (і нині кажемо): “Мова!”,
Двадцять сім років ми головного, основоположного документа не прийняли. Я питаю: європейський вибір — це добре? Так, немає заперечень. НАТО — це гарантії, і ми створювали разом, тут багато присутніх, громадський комітет зі сприяння нашому входженню до Північно-Атлантичного союзу. Але не вирішена тема фундаментальна. Тема мови. Хіба бракувало сьогодні мужності? Я дуже шаную нашого Президента, але пройдіть по Хрещатику. Увімкніть радіо, телебачення, що там панує? Московською мовою говорять, московська мова розпанахалась за п’ять років. Де вона, вас запитую, наша рідна, де вона? Збираються по “Просвітах”. Ще є поміж нас люди, які делегували від Товариства української мови, ми делегували в політику весь склад Народної ради. Отут присутні, і дякую Миколі Поровському, він добре знає, він у Рівному створював ТУМ. Як Микола Степанович Тимошик на Чернігівщині, Буковині. Як Георгій Філіпчук, і Віктор Вовк, і Павло Гриценко, і всі інші. Можу сказати про Петра Макаровича, який тут присутній. Всі вони причетні до того загальнополітичного руху, який ми створили. І ми домоглися створення української держави. Я щойно прийшов з телебачення — каналу “Київ”. Я був опонентом такого собі Бистрякова, російського композитора, російськомовного, російськоцентричного. І вони вимагають своїх прав, а я йому кажу: “Де наші права? Було 20 мільйонів українців в Росії, куди вони поділися? Де хоч одну школу в Москві, у Владивостоці, у Синьому клину я знайшов? Жоднісінької. Жодної української газети. А ви вимагаєте тут російські театри, російське телебачення, російське все. Де ми, куди нас витіснили, куди видавили? “Просвіта” безсмертна. Це засвідчило її 150-річчя. Ініціатива наших попередників і те, що там були священики, свідчить, що ми з Церквою разом були і будемо, бо це Господня справа. “В почині було Слово, і Слово було Бог”. Небесне наше посилання від Слова. Якщо наш інформаційний простір зараз покроєний, ми не можемо до космосу добитися, до цієї цілющої енергії і прийняти її сюди. Тому вирішальне значення формування всієї структури Товариства української мови, яке власне і започаткувало цей поштовх. Я виписав слова Олеся Терентійовича Гончара. Настільки були важливі ці слова і лишаються до сьогодні. Ми не можемо лише спостерігати. Треба робити. Ніяке Товариство української мови, яке Єльченко тоді нав’язав, не може того зробити, що робила “Просвіта”. Чому винищували “Просвіту” стільки разів, чому забороняли? Ми створили мартиролог замучених просвітян по всій Україні. Видати не можемо. До 150-річчя “Просвіти” держава не зробила нічого. Тут присутні представники Міністерства культури. День української мови, рідної мови, ми будемо відзначати так, як і торік, в Ужгороді чи, може, в Києві? Зможемо вплинути на Президента чи ні? Чи, може, вихолощений закон піде туди, зроблять кастрований закон як закон “КК”? Саме тому ми зібралися тут, щоб нагадати Президенту: ми будемо його підтримувати, коли він підтримуватиме і розв’язуватиме фундаментальне наше питання — мовне. Тоді ми будемо йому умови виставляти. Тільки за умови вирішення нарешті питання нашої перспективи, бо без мови немає нації. Дуже вдячний Д. Павличку, що він не байдужий до минулого. Але мене тривожить більше завтрашнє. Якщо буде далі та сама ліберальщина, яка панує, — ами знаємо, що навіть в університеті Драгоманова сьогодні іноземним студентам викладають російською. Це ж ганьбище! СРСР сидить тут, у нас. Ми не можемо виставити і перевчити. Це може тільки той закон, до якого причетний Володимир Андрійович Василенко. Я дуже вдячний всім тим, хто робить загальну справу і нагадує, що тільки в Слові ми можемо відродитися. Жодні соціальні проблеми, жодні соціальні програми, жодна орієнтація. Та ж Європа — вона нас зраджувала, Пілсудський роззброїв армію Петлюри. Скільки можна повторювати ті самі помилки? Мусимо бути сильні. А цю силу дає слово. Слава Україні, Слава рідному слову!
На завершення Урочистої академії з нагоди 30-річчя відновлення Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка на пропозицію доктора юридичних наук, професора Володимира Василенка учасники зібрання одностайно підтримали звернення до Президента України з вимогою ухвалити нарешті закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” — без будь-яких вилучень.
Власн. інф.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
