“Українці швидко звільняються від страху перед тоталітарною владою та її репресивними органами”. «Просвіта» сьогодні · с. 2сторінка оригіналу ↗
Як це починалося...
Слово Просвіти, №07 за 2019 рік
12 лютого виповнилося 30 років з часу заснування Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (ТУМ). Товариство було утворене одноголосним рішенням понад 700 делегатів установчої конференції, що прибули до Києва з усієї України. У залі засідань столичного Будинку кіно зібралися найкращі представники нашого народу. Гостями форуму були відомі діячі української діаспори.
то розуміли “Нація!”. Коли казали: “Нація!” — розуміли “Самостійна українська Держава!”. Так було тоді, є нині і буде завжди! Держава і суспільство починаються з народу і його землі. А народ — з єдиної мови, яка сконсолідовує всі його етнографічні групи і соціальні стани в одну нерозривноміцну духовну, політичну й економічну спільноту. Ухвалені конференцією рішення мали революційний характер. Вони були знаменні також і тим, що наочно засвідчили декілька фундаментальних істин: українство, переживши під час окупаційної московської ночі — чорної і жахливої, “всі лиха, всі зла”, не зламалося, не згинуло. Воно вистояло і почало швидко відроджуватися. Безперервні сімдесятирічні комуністичні експерименти хоч і заподіяли українству величезної шкоди, проте не знищили, не притлумили почуттів національної ідентичності нашого народу, не зруйнували духовних підвалин його людської, патріотичної і християнської сутності. Не звели і не принизили його суспільну свідомість до огидного рівня безликого, аморального, примітивного “гомо совєтікуса”. Наш форум підтвердив: українці швидко звільняються від страху перед тоталітарною владою та її репресивними органами. Установча конференція Товариства справила потужний вплив на подальший розвиток усієї сукупності процесів національного відродження, засвідчила нестримний процес воскресіння українства у всіх його вимірах — духовному, моральному, соціальному, патріотичному і політичному! Наш форум став видатним явищем культурно-політичного життя і подією не тільки всеукраїнського, а й планетарного масштабу. Дуже потужним і радикальним був виступ відомого письменника Олеся Гончара. Учасник бойових дій у Другій світовій, Герой Соцпраці й лауреат Ленпремії, він не боявся ні щербицьких, ні кравчуків, ні задрипаних каґебістів, тому називав огидні явища і речі їхніми справжніми іменами. Зокрема, він говорив, називаючи цифри і факти, про зросійщення українських дітей і молоді в навчально-виховних закладах УРСР, про перекручування нашої історії і паплюження національних героїв. Закликав зупинити руйнівні процеси в суспільно-економічній та екологічній сферах і в культурно-духовному житті. Хоча, як член компартії, для посилення своїх критичних аргументів іноді цитував Леніна. Багато наступних промовців з числа “пісатєлів” (напередодні вони отримали інструкції від компартійного ідеолога Л. Кравчука, про що і як можна і треба говорити, а про що — мовчати, бо інакше будуть покарані морально — виключені з компартії, і матеріально — видавництва перестануть друкувати їхні “геніальні” твори), посміливішавши під впливом блискучої промови О. Гончара, нашвидкуруч вносили зміни до текстів своїх промов, аби надати їм більш критичного змісту. На конференції повідомили про створення оргкомітету з відродження забороненої владою Української автокефальної православної церкви. На моє запрошення на конференцію приїхали двоє вчителів-патріотів із с. Нове Село (Ізя лавський р-н Хмельницької області) Іполит Брикулець та Арсен Главацький. Вони не були делегатами, тому виникла проблема щодо їхньої присутності в залі засідань. До речі, перед входом до київського Будинку кіно, де мала розпочатися конференція, зібралося дуже багато людей, які хоч не були її делегатами, але прагнули долучитися до великої справи. Проте охорона їх не впускала. У момент, коли ми думали, як діяти, мої друзі показали великий учнівський зошит із більш ніж трьома сотнями підписів мешканців Нового Села з вимогою до Верховної Ради надати українській мові статус державної. Справжність підписів новосільців своїм підписом і печаткою засвідчив голова сільради. У мене був єдиний спосіб допомогти подвижникам рідної мови — показати зошит Дмитрові Павличку, голові оргкомітету з проведення форуму. Він гідно оцінив унікальний вчинок простих учителів з Ізяс лавщини: вийшов до
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
