“51 лауреат-нобеліант вказав у автобіографії, · що він нащадок вихідців з України — · іншими словами, “наш”. Національна еліта · с. 4сторінка оригіналу ↗
Інтелекту достатньо. Проблеми з совістю, або Дефект головного дзеркала
Слово Просвіти, №07 за 2020 рік
Віталій АБЛІЦОВ
Вітчизняна й діаспорна еліти – рятівні кроки назустріч “Чого не вистачає українській науці,
щоб вийти на світовий рівень?
— Для розвитку науки важливі не лише фінанси… Проблема набагато глибше. Це і питання організації наукового процесу, і навіть менталітету… Для початку достатньо просто скопіювати європейський досвід… Я упевнений, що наука в Україні може стати частиною європейського науково-дослідницького простору…”
Це уривок з інтерв’ю з фізиком Л. Пономаренком (університет Ланкастера,
Великобританія). Він досліджує графен — одне з відкриттів, що вважається найзначнішим зі світових наукових супердосягнень останніх десятиліть, бо замінить зокрема транзистори (автори — нобеліанти 2010 року А. Гейм (дідусь цього науковця — український німець, активіст Центральної Ради 1917—19 років харків’янин М. Баєр) та К. Новосьолов).
Подібних висновків-порад немало.
Понад два десятиліття тому поетеса Ліна Костенко назвала одну з глобальних причин наших бід — дефект головного дзеркала (у кінці своєї лекції поетеса, згадавши казку Андерсена “Снігова королева” й дзеркало, що добро хутко перетворює на зло, повела мову про національну еліту, її відповідальність за долю Батьківщини. Принагідно доцільно нагадати, що за десять років до лекції Ліни Костенко за океаном у космос було запущено телескоп “Габбл”, який спочатку через різні непередбачені причини посилав на Землю нечіткі знімки вселенських просторів — як виявилось, причиною всього був саме дефект головного дзеркала “Габбла”. Кілька вимушених експедицій астронавтів врятували й виправили ситуацію).
Ліна Костенко стурбовано говорила про українські земні проблеми у Києві, а повернення до повноцінної роботи “Габбла” сталося у безкінечній глибині космічних просторів.
То чим зайняті наші лідери-провідники, котрі покликані їхніми долями ліквідувати дефекти українського головного дзеркала?
До речі, одним із провідних учасників проєкту “Габбл” є американський українець, астроном Олексій Філіппенко.
Україна має високий інтелектуальний потенціал, який, на жаль, маловідомий і провладній еліті, і широкій громадськості.
Не сумніваюся, що наступні абзаци викличуть у багатьох читачів іронічні, а той скептичні посмішки (але вірю, що в їхніх опонентів буде не менше й радості за наш вражаючий розумовий і винахідницький потенціал).
Що є, то є: без участі наших інтелектуалів-ентузіастів мало що відбувається й ще відбудеться у світі. Для підтвердження цієї думки наведемо кілька прикладів — і не лише з видноколів, народжених ініціативою А. Нобеля (принагідно зауважимо, що нині 51 лауреат-нобеліант вказав у автобіографії, що він нащадок вихідців з України — іншими словами, “наш”. А це більше удвічі, ніж досягли разом поляки та росіяни).
Отже, продовжимо тему дослідження та освоєння Космосу.
Галичанин І. Богачевський (1928, Сокаль на Львівщині — 2010, Лос-Аламос, США) — автор формули “Bohachesky function”, що дозволяє конструкторам міжпланетних кораблів визначати енергетичні струмені в повітрі та космосі. Відкриття І. Богачевського уможливили реалізацію програми польоту на Місяць й повернення астронавтів на Землю.
Киянин Я. Яцків (народився на Івано-
Франківщині, 1940) 2003 року став лауреатом премії Рене Декарта Європейського Союзу за участь в астрономічних дослідженнях, покликаних забезпечити високу точність роботи супутникових систем.
Б. Гнатюк (1915, Тернопільщина —
1998, США) 1993 року удостоєний престижної відзнаки Американського Інституту аеронавтики та астронавтики (АІАА) за активну участь у реалізації ракетних проєктів США, дослідженнях у рамках NASA (Національного космічного агентства США) для здійснення масштабних космічних проєктів, зокрема виробництва міжконтинентальних балістичних ракет “Трайдент” (“Тризубець”).
Закарпатець Н. Голоняк (народився
1928 року в США) створив перший у світі функціональний світловипромінюючий діод і напівпровідниковий лазер видимого спектра. Його винаходи дали змогу розробити червоні лазери, що використовують у CD- і DVD-програвачах. Нагороджений Національною медаллю науки США (1990).
Навіть поширений у нашому сучасному житті мобільний телефон створив виходець з України — сучасний американський військовий радіоінженер Мартін Купер (мати його народилася в Павлишеві на Кіровоградщині, а батько у Сквирі на Київщині).
Невідомий сучасній Одесі Я. Новиков — піонер УНР (Українського Нобелівського Руху) Що вітчизняна еліта до 1991 року —
проголошення Незалежності України — не мала можливості посісти належне їй чільне місце у міжнародному науковоосвітньому рухові, те зрозуміло: імперія віками забирала все краще й розумне, що ми мали.
Яків Новиков
Нині ми вільні. РУХ об’єднав і згуртував усіх і, скориставшись розпадом СРСР, спробував покінчити з панування в Україні чужинців. Але за першими кроками належало реалізовувати наступні й перетворити нашу державу з потужним науково-технологічним потенціалом у передову європейську, чим зміцнювати позиції України на міжнародній арені.
Стосується це й Нобелівського руху,
що зародився в Україні відразу після виникнення його в Європі та світі.
Зрозуміло, що нічого просто так не виникає. Завжди повинен з’явитися поштовх для доброго й корисного явища.
1849 року в Одесі народився Яків Новиков — майбутній відомий соціолог і економіст. Здобувши освіту у місцевому університеті й ставши професором у ньому, вчений упевнено утвердився в Європі як інтелектуал, до голосу якого прислухалися його сучасники. Невипадково ідеї Я. Новикова та його однодумців актуальні й сьогодні. 1975 року в США побачили світ збірник статей і книжки Я. Новикова (ініціював це лауреат Нобелівської премії миру 1933 року англійський публіцист Р. Енджелл — активний борець за мир та міжнародну безпеку).
На жаль, в Одесі життя і діяльність
Я. Новикова майже невідомі, навіть у місцевому університеті. І це тоді, коли він сприяв кандидуванню 7-х гідних претендентів і 6 із них стали нобеліантами. За попередніми даними — це найбільше досягнення численних номінаторів (тих, хто представляє нобелівським комітетам гідних для відзначення).
Принагідно додамо, що Одеса дала світові десятьох лауреатів Нобелівської премії. Це російськомовні поети А. Ахматова (народилася в Одесі), Б. Пастернак (батьки одесити), американці: прозаїк Сол Беллоу, біофізик Р. Ялоу, економіст Р. Фогель, біохімік І. Роуз, співак-поет Б. Ділан, фізик А. Ашкін, британський драматург Г. Пінтер, французький фізик С. Арош. Отже, Український Нобелівський Рух — нині явище, що заслуговує на активну суспільну увагу.
2001 року побачив світ енциклопедичний довідник “Лауреати Нобелівської премії. 1901—2001”. Сьогодні один з його авторів — відомий громадськополітичний діяч, академік НАНУ С. Довгий ініціював перевидання доповненого тому (від 2001 до 2020). Незабаром в Інтернеті з’явиться “Вісник громадської організації “Ініціатива підтримки Нобелівського руху”, буде реалізовано інші проєкти.
УНР — всеукраїнська реальність. Його прихильники діють у багатьох містах України. З книжкових видань передусім назвемо: “Нобелівська інтелектуальна еліта й Україна” О. Левченка, серія “Нехай не гасне світ науки” В. Шендеровського, “Під знаком Нобеля” Л. Шкляра і А. Шпиталя та “Родина Нобелів” І. Чекмана. Українська нобелівська бібліотека постійно поповнюється завдяки науковцям М. Сулимі, Ю. Килимнику, М. Довбенку та іншим.
Все пізнається у порівнянні Для глибшого розуміння вищесказаного наведемо приклади розвитку Нобелівського руху у Львові, де ситуація щодо його розвитку, як кажуть, не краща одеської. Закономірний наслідок — втрата значною частиною суспільства почуття моральної відповідальності, а ще важливості поваги до держави.
Саме це, на моє глибоке переконання, й призвело до зневіри у нашу здатність розвивати науку (тисячі наших співвітчизників, емігрувавши з України, досягли на чужині (як видно з наведених прикладів) вражаючих успіхів.
Та прикро, що про це мало знають не лише школярі та студенти (крім одиниць), а й вітчизняні науковці (знову ж-таки, крім одиниць). А дехто взагалі відверто дивується, що на подібні теми є сенс вести мову.
Іван Франко
У 2011—14 роках побачила світ двотомна енциклопедія “Львівський національний університет імені І. Франка” (1477 сторінок). Є у цьому фундаментальному чудово ілюстрованому виданні стаття про нашого видатного письменника, мислителя, громадсько-політичного діяча І. Франка (автори В. Корнійчук, Б. Тихолоз). Але рядок про те, що 1916 року І. Франко був номінований на Нобелівську премію, у статті відсутній.
І це у Львові, з яким пов’язано долі нобеліантів Е. Кендела (лауреат 2000 року, батько з львівського передмістя Олеськіва) та З.-Є. Стахіва (відзначений 2007 року, батьки галичани); номінованих на високу нагороду М. Бубера, О. Бальцера, Р. Вайгля, М. Гольдхабера; номінаторів Б. Каменського, А. Калину, Г. Рошковського, А. Бека, В. Шимоновича, Л. Попельського, Г. Кадія, Г. Гальбана, Я. Пруса, С. Бодзинського, А. де Марса та інших, котрі кандидували на престижну міжнародну відзнаку не лише галицьких, а й європейських та світових науковців.
Лише у статті про Р. Вайгля (автор
С. Гнатуш) — видатного мікробіолога світового рівня, доцента Львівського університету, зазначено, що вченого було висунуто на здобуття Нобелівської премії. Додамо, що в енциклопедії є незначна інформація, з якої виокремимо статтю Я. Кравця “Нобелівські лауреати з літератури”, де зазначається, що у виші читають лекції на вказану тему та планують видання, присвячені їй.
“Маємо те, що маємо”. Здавна й нині Отже, хоч як сумно визнавати, українці й вихідці з України на чужині здатні вибороти престижні місця у шеренгах світової еліти, а вдома вони — аутсайдери.
Це що, інтриги давньогрецьких богинь
Мойр, які тчуть нам нитку долі? Чи наші одвічні компромісність та байдужість?
Переживаємо ситуацію значно складнішу, якщо взагалі можна порівнювати суспільні трагедії: нинішню й минулих часів.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
