Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Мій добрий ангел прилетів, · Мій охоронець: · Слово!”. · 8 Душі на спомин · с. 8сторінка оригіналу ↗

Христина КУЙБІДА-КРИШКЕВИЧ: Голубівна

Слово Просвіти, №07 за 2021 рік

Перше враження від поданих віршів: їх писала нервова рука підлітка, а диктувало зневірене і знову обнадіяне серце тридцятирічної жінки. Це лише мої враження і домисли про незнайомку, яка “В житті хотіла щастя і кохати, А не терновий з болями вінець”, молодою покинула світ, забрана немилосердною хворобою. Опиралася, вірила, сподівалася, – протистояла смерті, як могла. Мала надію на Господнє диво оздоровлення, а потім – на прожитий без болю день. Терпіння і молитва поволі ставали для Христини стихією сили, пізнання себе і, врешті, не замиренням із кінечністю життя чи “неуникної біди” від долі, що не дала сили “вступити у літа”, а глибоким осягненням власного відходу. Жінка-підліток відлетіла не до безмежної “зони самоти”, а в “безкрає”, бо “віра – джерело наснаги”: “Я ЗАЛИШАЮ СВІТ / З ВЕСЕЛКОЮ І ВІТРОМ. / АНАМНЕЗ: ЖИЛА. ПІЗНАВАЛА. БОРОЛАСЯ. / СТАТУС: БАЖАННЯ НЕ ПРОЙШЛИ ДАРМА”. *** Цей світ жорстокий голубити буду, ніжити буду, Щоб став добрішим. 18.11.1998 *** Впала? Встань. Вперед іди! Сльози – витри! Біль – стерпи! А образи – позабудь! Саме як? А як-небудь! 03.09.1999 Сон Чудовий день. Дерева, одягнені в багряно-жовті шати, похиливши голови, проводжають у путь, з якої вороття немає. В темну безодню везуть мене коні, долаючи власний страх. Іржання їх чують скуйовджені хмари, притьма ховаються з жаху. Переходить дорогу тінь. Харапудяться коні. Перевертається карета, а тінь ненависно дивиться на мене. Дерева відвертаються і піднімають пожовклі віти, шукаючи спокою! 16.12.2000 *** Сакура цвіте. Світанок. І бажання поклик потаємний. Я теж розквітну навесні, Для того, щоб життя подарувати. 27.04.2001 *** У просторах синіх Понад нами Там кружляла голубівна Із вітрами. Ой, кружляла голубівна, Коло вила, Та шукала доріженьку, Що згубила. Ой кружляла та кружляла В висях горніх, А над нею громовиця Чорним-чорна. Затулили хмари щільно, Всі дороги. Б’ється з ними голубівна, Що є змоги. Коли вдарила в пів неба Блискавиця, То побачила дорогу Біла птиця. Ой, знайшла свою дорогу, Полетіла. Білопера голубівна Легкокрила. 07.07.2002 *** Щастя моє Думаю, в світі є Щастя, яке шукаю. Тільки воно моє – Той, кого я кохаю. Знаю, що й він шука, Стрічі швидкої прагну. Це, напевне, його рука – Серце йому простягну. 15.06.2006 *** Слова... Душа окрилена тобою. Політ її величний. А поруч твоя. Назавжди? Та не важливо на скільки. Важливо, що вони зійшлися! А можливе прощання – Лише мить у дарованому польоті! 25.01.2007 *** Кому і що розповісти про тебе.?.. Ти – нерозкрита таїна! Сонце і зорі мовчать про тебе. Вітер мовчить! Ти – таїна, що розкрити Не вдалося Поки що нікому! Та я зможу! 29.01.2007 *** Душа... Болить, сміється, плаче, тремтить. Болить – бо жива, Сміється в радощах, Плаче від образ, Тремтить – коли торкнешся струн її. Яку мелодію добудеш з неї? 24.02.2007 *** Хтось думав, що дивна. Хтось думав, що сумна. Пробі!!! Я – наче ця весна, Замріялась! Сонцем душа живе, Коханням зігріта. Він приніс відчуття нове Із букетом весняних квітів. 04.04.2007 *** Життя дороги, Перехрестя… і я посередині. Молю Бога, Щоб уберіг усіх від чвар і втрат. Любов – усім розрада, І душ до сонця порух… Затемнення надходить – Мить І серце заболить, Хоч стій, хоч падай! 26.07.2009 Це так мило! А в житті? Грозу стрічаю, Шквал не минаю, Громовицю викликаю, Щоб з’ясувати свою сутність. 03.08.2009 *** Вітре мій, не загуби мене! *** Душа – перехрестя всіх доріг 17.03.2010 *** Ти запитав: “Цей вірш про мене?” Я відповіла: “Життя для тебе!” 11.09.2010 *** Мій добрий ангел прилетів, Мій охоронець: Слово! 17.12.2010 *** Сніг у травні Падає сніг сріблистий На обережне листя, На руки мої та вії. Я його розумію… Розумію листки зелені: Притулились вони до мене. Пригортаю дерева ніжно, Зігріваючи їх поспішно… І слова твої – сніговиця, Та душа моя оновиться. Підійметься зігріта в небо. Падає сніг. Так треба. 1.05.2011 *** Осики завмирають зелен-віти, А я стою у розпачі терпка. Не вмію я із вітром говорити. Біда така. Але мене природа не обдурить, Бо я її маленьке дитинча. Вона для мене – прихисток від бурі В твоїх очах! 7.09.2011 *** Бажаю кинутися в тан – Вечірню осінь, З вітрами втнути, щоб аркан. І все. І досить. 03.11.2011 р. Любов ГОЛОТА *** Казала: Вірю, Знаю, Сподіваюсь... Казав: Вірю, Знаю, Не припускаю. Тепер Абстиненція Від життя. Хоч ріж, Хоч край – Не бачиш край! 15.12.2012 *** Не претендую на почесті, Бо душа не тим жива. Хай думають всі, Що їм хочеться, – Для мене це – трин-трава. Про дивачку Христину котиться Чи то слава, чи поговір, А мені просто жити хочеться, І рости в небеса, до зір! 11.07.2011 25.05.2013 *** Не чекаю прощення, Але: Вірю і надіюсь. Що зійде сонце – Нас не омине. І хто ж то знає, Кому який тоді Господь Готує шлях. Хто з нас прощав і милував – Не знаю. В житті, як в казці, Мабуть, буде так: “Хто не любив, той прощення не має”. 25.08.2013 Отже, нам залишилися тільки вірші. Наважитися писати поезії дівчинці, чия бабуся – легендарна поетеса, націоналістка Катерина Мандрик-Куйбіда, а тато – політик, вчений, поет Василь Куйбіда, було непросто. Не думаю, що Христина свідомо опановувала жанр поезії, мріючи увійти в літературу і скласти сімейний тріумвірат. Ні, її рядки – кардіограми почуттів, душевних станів, розчарування чи бажань. Маленька принцеса з дитинства мала куйбідівський характер і навіть в юності розуміла, “Який це хрест важкий: повірити в брехню, але ніколи не стати нею”. Христина Куйбіда болем і стражданнями, доланням смертної самоти разом Із Господньою молитвою довела (не бажаючи нікому нічого доводити) свою сутнісну справжність у всій повноті любові і світла. Ось чому її ­вірші з її відходом є такими важливими не лише для її ближніх. Вони дають силу страдникам і тим, хто мужньо несе свій хрест. *** Прощай, моє кохання. Ти був для мене всім! Тепер – довкола пустка. Ти серце взяв моє, побавився й забув, приваблений красою іншої. Коли захоплення минуло, згадав, прийшов і я, вслухаючись у лагідні твої слова і клятви, не прощаю і прощаю. Бо кохаю. Який це хрест важкий: повірити в брехню, але самою не стати нею. *** В житті все складно, Легко в небутті. Але навіщо переходити до нього, Якщо не пізнав життя, не зрозумів свою суть і не з’ясував, з якою метою тебе приведено на цей світ, Що повинен зробити? В небутті – пропливеш хмаринкою в небі, Дощем розсієшся, усміхнешся сонцем.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин