“Просніться, люде, Вкраїна плаче!” · 9 Душі на спомин · с. 9сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №07 за 2021 рік
Слово Просвіти, №07 за 2021 рік
*** Чуєш, кричу, Чуєш, кличу, Через темінь, Через біль. Не у тебе прошу: “Прости!” Прошу: “Прости” У кохання, В якому воєдино зливаються душі, Бо єднання це ми порушили.
08.09.2013
*** Ми розійшлися, ось і все! Мине, забудеться з роками, А біль вітрами рознесе, Лиш на душі залишить шрами. Тебе судити не берусь: Добро ми нарівно ділили, А зло віддай – я розберусь: На це у мене є ще сили.
12.11.2013
*** Кара! Страждає не тіло, а душа від неї. Пам’ятає слова, Мовлені наостанок: “Я і Ти”, а не “Ми”. А я несміло: “Бути” чи “Не бути”?!
5.11.2013
*** Я – лише келих вина. Пригублений, недопитий. Я – тріснута самотина, Яку не розбити. Я – усмішка на вустах, Яку зірвав ти. Я – вільний у небі птах! Та це – півправди.
15. 11.2013
*** Водо Йорданська, промий нам очі. Ти, Слово Боже, прилинь із ночі, Ввійди, як помста, в серця гарячі. Просніться, люде, Вкраїна плаче!
25.01.2014
*** Живи, як дерево.
Воно відображає мудрість життя.
Весною – повниться життєдайними соками та розквітає.
26.02.2014
*** Лякали колись, лякають і нині: “Прийде вам кінець і Україні”. Свобода нам снилась, сниться і досі, Бо наші звитяжці колупаються в носі.
27.08.2014
*** Якщо твій друг в бою упав – Не кричи від болю, На звільнене місце стань!..
5.09.2014
*** Були століття боротьби. Вони крізь мене перейшли... Я чую серцем подих смерті І клич звитяги. Тому лаштуюся до бою!
29.09.2014
*** Не плач, Сльоза не втішить. І не розрадить. Живи любов’ю, Любов – не зрадить, Це не кохання: Жага відсутня, Але покаже, Що є посутнє!
19.10.2014
*** Коли помирає кохання – Серце кричить від болю, Коли зникає кохання – Серце тужить в самоті. Коли освятиться мить І зросить кохання душу, Серце тоді тремтить, – Сподівається.
03.12.2014
*** Я пам’ятаю сказане тобою На перехресті пройдених доріг. Тоді я поріднилася з журбою. А ти не зміг. Тільки погляд впійманий в змиг ока Розтривожив душу, не слова! Притулюсь до нього ненароком: Таки жива!
15.08.2015
*** Слову “кохання” – Не вірю, Не умліваю від нього. Слову “розлука” – Не зраджую. Яке слово буде останнім – Не знаю.
17.12.2015
*** Світе, світоньку широкий. З твоєї милості живу. Від жорстокостімужнію, А від щирості - добрішаю. Хай тобі грець! Де на все це Взяти сили!
6.02.2016
*** У житті над прірвою Завше тримала В очах горизонт – лінію буття. Від неї – можна вгору – до майбуття. Можна і вниз – До небуття... Що вабить більше? Буття!!!
16.07.2017
*** Ми близькі і далекі водночас: Нас об’єднали почуття, але роз’єднали тисячі днів Не прожитих спільно. Ти не захотів сплести з них вінок, Щоб повісити його під образами!
12.02.2018
*** Стражданням молись. Без них ти – ніщо! Світ ні добрий і ні злий. Це – люди.
15.10.2018
*** Любов’ю таки живу! З неї черпаю сили, Наснагу, жагу нову, Схожу на тебе, милий. Я завше у ній жила І зберігала пильно. У мене є два крила: Ти і любов всесильна!
07.01.2019
*** Наснився бусьок У польоті, Наснився легінь У гризоті. Всміхнулась тихо, Сльоза пече, Але від лиха – Не утечеш.
09.11.2019
*** Мріє день світанком. Бажання з сутінок виходять І промінь осяває душу. Помолюся, Щоб мати силу.
5.07.2020
*** Ще крок до відчаю, безтями! До головної у світі ями… А як же серця палкий вогонь? Я знову в герці! Не осторонь!!
7.08.2020
*** Я не стану променем отим, Що навік життя твоє зігріє. Бо лечу у завтрашні світи Пошукати викинуті мрії… Довелося каменем лягти На усі не ходжені дороги. Ти його не зможе обійти – Зраниш, знай, об мене босі ноги.
30.09.2020
*** Я втомлена собою…
24.11.2018
*** Скажи, де Бог кінці сховав Усього сущого на світі? Чи буду я серед отав? Повернусь в літо?..
15.10.2020
*** Чи повернуся до Львова – не знаю. А тут мені приснилось літо, Яке до болю я чекаю, Щоб далі жити!
25.10.2020
*** Всесильний Боже, Отче всемогутній, не полишай самотньою в біді. Даруй мені без болю день майбутній, Всели надію в груди молоді. Я жила, Боже. А тому грішила. Як птаха в небі вільною була. Хворобу, що політ мій підкосила, З тобою подолати б я змогла. Раділа світу, хоч не все сприймала, Боролася, втрачала і т.д. Хоча тоді, довірлива, не знала Яким то терням доля поведе. Пробач мені, мій Боже, я благаю! Дай сили гідно згладити вину. Покару справедливу відбуваю, Потрапивши, як ти, в самотину. В житті хотіла щастя і кохати, А не терновий з болями вінець. Даси мені хворобу подолати? Який твій, Боже, буде рішенець?
25.11.2020
Тепло любові
Василь КУЙБІДА
Гортаю сторінки щоденників. 1997 рік. Читаю сповідь 16-річної юнки про перше кохання, про недоброзичливість оточуючих. Вражаюся викладеними переживаннями: чи це не спотворить її душу і не зробить такою ж черствою, як у кривдників? Далі поетичне звертання до незнайомця і …на кожній сторінці бажання кохати і жити в любові. Гортаю наступний щоденник, ще один. Відкриваю для себе дівочий світ, про який майже нічого не знав. Вона мене не запрошувала до нього, я не був настирливим. І зараз – не запросить, але тепер немає етичних перепон до читання чужого щоденника, хай навіть щоденника дочки.
Бо її немає. Вона мужньо боролася з підступною хворобою. Допомагало те, що вона навчилася спілкуватися з Богом. Її волі до життя дивувалися лікарі. Але хвороба виявилася сильнішою...
Ми з нею обговорювали плани лікування і чим займатимемося після одужання. Вона випромінювала впевненість у перемозі над хворобою. А в щоденник записувала вірші, які свідчили про те, що вона критично оцінює перебіг лікування і розуміє, скільки їй відведено. І раптом я осягаю: вона підтримувала в мені надію і не хотіла мені завдати болю! Дочка ніколи не говорила зі мною про можливий свій відхід, але від жовтня почала готувалася до нього (“Кру-кру. В чужині умру, чи, вернувшись в Україну, звідтіля до зір полину – вихорцем?”). Хотіла жити: “Господи, дякую, що день прожила. Дай безболісної ніченьки”, але готова була прийняти Господній рішенець. Сильна натура!
Майже весь перебіг хвороби, оскільки
Христина не могла говорити, ми спілкувалися письмово. Точніше: я говорив, вона писала. Починалося з мого вітання, коли заходив у лікарняну палату: “Привіт, Куйбіда!”, піднімаючи стиснутий кулак до рівня плеча. Вона, усміхаючись і повторюючи мій рух, брала зошит, писала і простягала його мені. “Ми переможемо!” – завше читав я. Тепер, перегортаючи сторінки зошита, списаного нею, не тільки згадую наші розмови, але й бачу зовнішній вияв прогресування хвороби. Особливо це помітно в останні три-чотири тижні. Думки стали розхристаними, перестрибували з теми на тему, наче намагалися охопити все. У реченнях почали з’являтися помилки, далі – в написанні слів. Але поезія залишилася! Останній її запис подібний до обірваної діаграми серця, що зупиняється…
В місяці, проведені з дочкою, я краще зрозумів не тільки її, але й життя. Вона навчила мене його любити і з вірою дивитися у майбутнє. От тільки без жалю приймати даність я не навчився.
Христина була жвавою, допитливою дитиною. Любила слухати оповіді бабусі Катерини і невпинно розпитувала її про все, що чула чи бачила. “Дитинство у мене було вишите кольоровими нитками: ріки, гори, полонини... Боса ватага вічно голодних “горобців”. А найбільше в пам’яті горище. Там пахло теплим сіном, дідусевим тютюном. Поряд з ластів’ячим гніздом, звісно, непосидюча я”. Верховодила над вуличною дітворою. Виросла бунтаркою, яка не сприймала вади цього світу, не хотіла жити за його правилами і лекалами, хоч не цуралася його. Не зважала на умовності і тягнулася до невідомого. Була щирою і доброю. На противагу цьому, хисткому і непевному, Христина старанно вибудовувала свій суб’єктивний світ з поезії, фарб та любові.
Влітку – буяє зеленню. Восени – барвистими чарами спокушає. Взимку – завмирає, чекаючи весни. І ніякої депресії. Тільки жага – жити!
Вона любила життя і Україну. А тому не могла змиритися з втратою матері, із загибеллю українців на сході у війні з Росією. Не була конформісткою і дуже гостро реагувала на будь-яку несправедливість. До себе ставилася критично, але випромінювала впевненість і в словах, і в діях.
Нам Христина (27 жовтня 1981 року – 16
грудня 2020 року), окрім спогадів, залишила вірші, картини і тепло своєї любові, як свідчення про те, що вона не тільки настирливо шукала своє призначення, але й розсувала межі можливого для неї…
Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
