Сучасники · “Нагальною і актуальною є потреба відновлення історичної Правди, народних традицій, Правди Божої на нашій землі”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Звитяжний дух поезії Володимира Олійника
Слово Просвіти, №07 за 2022 рік
Ольга ЯВОРСЬКА, членкиня НСПУ
Нинішній неспокійний час потребує патріотичної поезії, бо вона безнастанно підтримує волелюбний дух, закликає до боротьби за зміцнення рідної держави, виховує справжніх патріотів, незламних захисників України. Саме такою книгою є нова збірка поезій “Нескорений народ” подільського поета Володимира Олійника: Ми не прийшли сюди – ми вічно тут були. Ми – русичі із київського древа. Праотче все – від берегів Сули, До Херсонеса і до міста Лева. Його творам притаманне високе духовне спрямування, непідробна щирість, яка здатна перероджувати людську душу. Володимир Олійник живе у світі Шевченкового подвигу, звіряє, як Степан Бандера “свої думи зі словом пророчим”, занурюється в історію, де його надихають Максим Кривоніс, Данило Нечай, Іван Богун та Богдан Хмельницький, захоплюється високим талантом незабутньої Катерини Білокур: Магічна сила творчості. Вона… Напівголодна, у холодній хаті, Де замерзає у відрі вода, Де треба щораз хукати на пальці, Де нігті часом злазять на ногах… В такому пеклі малювати квіти Могла людина, а чи божевільна, Чи геніальна… Його душа переймається долею рідної пісні, що засвідчує про нерозривність українського серця з українським народом, сприяє розвитку духу патріотизму й людяності. Хвилює душу й інтимна лірика поета, бо він знаходить найніжніші слова, які підтверджують його здатність глибоко переживати найвищі почуття, перебуваючи на вершині високого духовного пориву: Повернись! Повернись! Все стерпи – всі наруги і муки. Уцілій, мій єдиний, про це щиро Бога молю. Упаду, як та пташка, в кохані, міцні твої руки. Я не вірю у смерть. Я – молюся. Я – вірю. Люблю… Поезія Володимира Олійника спалахує тривогою й глибоким співчуттям та великою шаною до тих матерів, які втратили синів на війні: “…Ти ж у мене єдиний! Боже, дай мені сил…” Матері припадають, мов пташки, до могил… Вірші Володимира Олійника вражають своєю оголеною правдою, він голосно заявляє про трагізм і тривогу нашого часу, відчувається, що поет живе болем рідного народу: Рана в тілі народу мого ножова, Він від рани й переступу стогне… Автор заглиблюється в нашу минувшину, його турбує доля Вітчизни, вірші привертають увагу проникненням у світ історичних героїв, поетів-класиків, а також захоплюють філософською наснаженістю і насамперед теплими присвятами тим, хто офірував себе, свою творчість боротьбі за правду. На сторінках книги чимало віршів-присвят, пов’язаних з іменами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Касіяна, Олеся Гончара, Миколи Гоголя, Івана Кубицького, Василя Шкляра, Марії Лисайчук та інших відомих особистостей. У Володимира Олійника чудова мова. Він бездоганно володіє нею. Поет споглядає світ духовними очима, інколи дуже тонко передаючи свої відчуття: У глибинах Твого болю Жовта квітка Зацвітає… (“Україні”) Автор глибоко переживає трагічність Голодомору: Ще стогони живуть у димарях Напіврозвалених халупок уцілілих Під стріхами сніпочків перетлілих… Знедолений, невимерлий народе, Ще вбивці твого тінь проклята бродить, І кроки їй рахує Хтось згори, І пада дзвін на цифрі “33”. У збірці знаходимо й так звані “постмайданні вірші”: поет не зміг у своїй творчості оминути події, які відбуваються на східних рубежах нашої держави. Побажаймо поетові-патріоту й надалі сміливо долати вершини творчості, надихаючи читачів до відчайдушного спротиву ворогам у боротьбі за власну Гідність, цілісність та соборність України.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
