Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Маски скинуто, Путін оголосив війну Україні. Чи імперії?
Слово Просвіти, №07 за 2022 рік
Віктор МОРОЗ принципі нічого несподіваного не трапилося. Війна була неминучою. І не тому, що Україна цього хотіла.
Війни домагався режим Путіна, шукаючи для цього переконливу нагоду. Не знайшов. Тому придумав сам визнанням ЛДНР як самостійних держав. Не дуже оригінально, повторюючи сценарій Абхазії, Криму, Південної Осетії. Але як уже умів, по наїждженому – легше. Його сміхотворна пафосна промова 21 лютого з вигаданими фактами обстрілу території ЛДНР, з історичними екскурсами, в яких він намагався довести штучність нашої держави, як і існування українців, могла все ж вплинути лише на затурканих і заляканих членів російського Радбезу.
Надзвичайно красномовний сюжет,
який чомусь потрапив в інформаційне поле з діалогом на засіданні Радбезу між Путіним і головою зовнішньої розвідки Наришкіним. Бідний розвідник від хвилювання, що перехопило подих, почав заїкатися і з переляку не міг відповісти, чи він підтримує визнання ЛДНР. Це було навіть не смішно. Але ця ситуація свідчить про атмосферу тотального переляку, котра існує нині в Росії. Очевидці стверджують, що навіть за режиму Брежнєва такого не було.
На підтвердження цього наводять ще один факт. Проти введення радянських військ у Чехословаччину на відкритий протест на вулицю вийшло 8 чоловік. Нині на протест проти вторгнення в Україну вийшло 6 сміливців, яких негайно було скручено й відправлено в буцегарню.
На ранок 22 лютого була відома лише перша реакція світових лідерів щодо визнання ЛДНР Кремлем. Реакція, зрозуміло, негативна. Переважно – стурбованість. Ще президент США наклав санкції на лідерів і організаторів визнання ЛДНР. Тобто практично на всіх начальників ЖЕКів Донецька і Луганська. Звичайно, це звучить переконливо. Навіть не лише для жеківських працівників…
Сподіватимемося, що справжня реакція принаймні США, Англії, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Румунії, Туреччини ще попереду. І хочеться вірити, що ця реакція буде адекватною ситуації.
Однозначно, це буде серйозна перевірка світових лідерів на їхню адекватність і вірність цивілізаційним цінностям і принципам. Як і дотриманню міжнародних правил і норм. Надзвичайно подібна ситуація склалася в Мюнхені в 1938 році, коли Гітлер умовою миру Європі виставив частину Чехословацької території – Судети, на якій проживали в тому числі німці. Прем’єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен та прем’єр-міністр Франції Едуар Даладьє чомусь вирішили, що вони мають право визначати долю чужих територій і народів. Відомо, що Чемберлен, тільки зійшовши з трапа літака, промовив, на його думку, історичну фразу: “Я привіз вам мир!” Світова війна, як відомо, розпочалася через рік, а Гітлер за рахунок Чехословаччини, яку він згодом захопив уже нікого не питаючи, за цей час ледь не вдвічі зміцнив свої бронетанкові війська і з новою силою розтрощив Західну Європу.
Це – історична хрестоматія. Сьогодні її знають усі, хто стає до державного керма. Якщо навіть спочатку не знають, то їм підкажуть помічники. Але при всьому масштабі допомоги колективного Заходу Україні під час останнього загострення подій на Сході України при наданні досить сучасного і якісного озброєння стримування і ефективної оборони ми добре розуміємо, що в бюджет США на допомогу Україні було виділено $300 мільйонів, а на вірогідний захист Тайваню від зазіхань Китаю
– $7 мільярдів. Гроші, як відомо, особливо для прагматичних американців, мають реальне значення важливості події. При тому, що саме в Європі нині відбувається глобальне протистояння демократії і автократії. І Україна прийняла на себе головний удар російської автократії Путіна, що останнім часом все більше нагадує тоталітарний режим. Все це добре розуміють наші сусіди по східних кресах Європи. І тому виявляють найактивнішу підтримку Україні, розуміючи, що саме нашим хлопцям доводиться – і ще значно більше доведеться! – захищати не лише свою землю. Але і їхню теж, бо наступними будуть вони. Російська імперія, генетично маючи традиції Орди, не зупиниться на досягнутому. Так було впродовж всієї її історії.
Так, ми можемо пишатися, що саме ця історія вибрала нас, українців, як головного захисника свободи і демократії. В той час, коли Європа в черговий раз заснула, втомлена від ситого й спокійного життя й поглядає на Росію як на донора своїх багатств, котрий, щоправда, трохи загрався, а США все частіше поглядають у бік Китаю, чекаючи на тому фланзі загострення протистояння, Україні доведеться прийняти головний удар на себе.
Отже, Росія визнала ЛДНР. По суті це нічого не змінює. Просто легалізовує те, що й раніше було там, – російські війська й зброю. Звичайно, нині їх буде більше. І зброї, і військ. Але, як стверджує безкінечно мудре українське прислів’я, – “Немає лиха без добра”. Так, тепер маски скинуто й весь світ бачить, на що здатне чинне російське керівництво. Це слабка втіха для українців? Слабенька. Але ми знатимемо, що плановане широкомасштабне вторгнення по всьому українсько-білоруськоросійському кордону набрало нині форму локальної операції на Донбасі. Це не означає, що все інше виключено. Але весь пафос Путіна поки спрямований на “захист мордованих укрофашистами” нещасних жителів Донбасу. Ці жителі справді таки нещасні, але це вже їхня проблема на кшталт того, що бачили очі, що купували…
Наскільки ефективно Україна нині може організувати оборону своїх рубежів, маючи вже непогану зброю і добре вишколених війною вояків, – найголовніше нині питання. Так, ми можемо гарно читати патріотичні вірші і бігати з прапорами на Майданах, але разом із тим добре пам’ятаємо ганебно організовані операції щодо захисту своєї землі, проведені в Криму, Іловайську, Дебальцевому. Можна не сумніватися, що регулярні війська Росії, введені 22 лютого на Донбас, у межах цієї території не зупиняться. Тим більше, що там все частіше лунають голоси визнати ЛДНР у межах їхніх попередніх територіальних кордонів. Тобто спроби захопити Маріуполь, Слов’янськ тощо будуть однозначно зроблені. І вони припиняться лише в одному випадку: коли українські вояки зможуть дати ефективну й переконливу відповідь. Тільки отримавши в морду смертельний удар, зупиняться війська знавіснілої імперії. Ніяка вже дипломатія, ніякі умовляння, ніякі прохання їх не зупинять. Як не зупинять Путіна до його омріяної історичної вершини збирача земель російських аргументи і докази. Тільки груба сила зупинить подальше вторгнення російських військ на територію України.
Але якщо наші не дуже далекоглядні пращури колись породили цю імперію, то нам і виправляти їхні помилки. І в цьому наша історична місія. Як рівно 8 років тому 22 лютого проросійський президент Віктор Янукович тікав до Росії, так, сподіватимемося, незабаром і росіяни повернуться додому, піджавши хвоста. Хіба в цьому хтось сумнівається?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
